Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Існує не одне, а відразу два стереотипних уявлень про американців. Це і огрядна людина, яка жує чіпси, запиваючи їх кока-колою, лежачи на дивані перед телевізором, і стрункий фанат здорового життя, можливо, веган, який бігає марафони, а на роботу дістається на велосипеді.
Серед молоді до 20-ти років та дітей у США – 30% мають зайву вагу.
У США справді дуже багато людей із зайвою вагою. За даними Інстутуту вимірювання показників здоров'я, 160 мільйонів американців занадто повні: майже 75% усіх чоловіків та понад 60% жінок (з індексом маси тіла більшим за 25, тобто для жінки із ростом 163 см, надмірною буде вага понад 64 кг). Серед молоді до 20-ти років та дітей – 30% (у 1980-му – лише 19%).
В цій науковій праці, опублікованій в журналі «Ланцет», досліджено зростання маси тіла за 33 роки (1980-2013) по всьому світу. За цей час частка людей із зайвою вагою на планеті збільшилася з 20% до 30%.
Згідно з одним дослідженням, приблизно 3% населення мають залежність від фізичних вправ.
Водночас, індустрія фітнесу у США – величезний і прибутковий бізнес. Книг з дієтології нараховують сотні, якщо не тисячі. Кількість спортивних клубів зростає. У 2016-му їх нарахували 36 з половиною тисяч, що на п'ять з половиною тисяч більше, ніж в 2012-му. У тому ж 2016-му, 64 мільйони американців регулярно займалися бігом. І піввідсотка усіх мешканців США хоча б раз подолали марафонську дистанцію. Згідно з одним дослідженням, приблизно 3% населення мають залежність від фізичних вправ.
І ці речі взаємопов'язані. З одного боку, попит на здоровий спосіб життя породжує пропозицію. З іншого – у США існує так багато факторів, які сприяють зайвій вазі та нездоровому способу життя, що тут потрібно чимало знань, сили волі, підтримки та інфраструктури, аби їм протистояти. І якщо для цього достатньо внутрішніх та зовнішніх ресурсів, то їх має вистачати і для марафону. А триматися балансу у середовищі, просякнутому рекламою, зокрема в соціальних медіа, може бути важко.
Доступна у великих обсягах їжа
Налякана депресією американська держава створює умови, за яких висококалорійна їжа має бути доступною всім і завжди. Великі сільськогосподарські підприємства, отримавши серйозну державну підтримку і застосовуючи новітні на той час технології (трактор Форда, пестициди, ротації культур і т.д.), побудували потужну індустріально-аграрну систему. Продуктивність постійно збільшується. Тільки з 1948-го по 2000-ий вона зросла на 170%. І сьогодні на одного жителя США виробляється 3800 калорій продуктів (при добовій нормі споживання - 2000 - 2500).
Сьогодні на одного жителя США виробляється 3800 калорій продуктів.
Їжі виробляється дедалі більше, вона стає дешевшою, порції збільшуються. У США заведено в ресторанах подавати такі великі порції (які, часом, містять понад тисячу калорій), що тут навіть видають картонні коробки, аби забрати те, що не з’їдене. І крім сніданку, обіду і вечері в США ще звично жувати снеки – чіпси, печиво, солоні горішки, цукерки. (Хоча проблема недоїдання тут також присутня. Приблизно 40 мільйонам американців хоча б інколи бракує їжі).
Велика частка борошняного, солодкого, жирного, солоного в раціоні американців
І справа не тільки в кількості, але і в якості їжі. Американці вживають дуже багато хлібу. Гамбургери, чизбургери, сендвічи, піца – практично в кожному ресторані. Навіть звичайний бутерброд з ковбасою та сиром буде не з одним шматком хліба, а з двома.
Також тут п'ють багато солодких газованих напоїв, в яких може міститися до 10 ложок цукру на порцію. Навіть десерти для нашого смаку – засолодкі. Якщо ви вирішили вилучити цукор зі свого раціону, рекомендую відразу йти у відділи круп та овочів. Дуже важко знайти харчові продукти вторинної переробки, які не містять цукру.
До речі, раціон американця залишався стабільним до 1980-х та містив чимало овочів та фруктів, але 40 років тому в ньому різко збільшилася частка борошняного, цукру та жирів. Загорнуті в яскраву обгортку продукти харчування, «сконструйовані» на основі жиру і протеїну з сої, цукру з кукурудзи, з додаванням фарбників та іншої хімії, - дешеві і легкодоступні. А ось овочі і риба в США - досить дорогі і продаються далеко не скрізь. У деяких бідних районах діти взагалі можуть не знати, як виглядають броколі, або помідор.
Реклама нездорової їжі
Високоякісної реклами гамбургерів, чіпсів, солодких пластівців і такого іншого на американських каналах дуже багато. Щороку американська харчова індустрія витрачає 10 мільярдів доларів тільки на пряму рекламу, а ще 20 мільярдів – на непряму, як-от іграшки у дитячих наборах в МакДональдсі. І вона працює.
Психологи пояснюють це тим, що еволюція сучасної людини відбувалась в умовах гострої нестачі їжі. Коли людина бачить шматок м'яса, в неї спрацьовує установка, що треба наїдатися – невідомо, коли ще мамонт підвернеться. До того ж газовані напої рекламують такі стрункі дівчата, що закрадаються сумніви в їхньому негативному впливі на фігуру.
Нестача фізичної активності
У Сполучених Штатах, за винятком кількох міст – Вашингтона, Нью-Йорка, Сан-Франциско, тощо – громадський транспорт розвинутий дуже погано. Навіть пішохідні доріжки – не скрізь. Більшість американців усюди – на роботу, в крамницю, дитячий садочок – їдуть машиною. Навіть на обід виходять з офісів дедалі менше працівників – тут прийнято їсти прямо за робочим столом.
За даними Центру контролю за захворюваннями, 80% американців не виконують мінімальну норму фізичної активності (2.5 години помірковано інтенсивних та годину і 15 хвилин інтенсивних вправ) на тиждень. Але ж, якщо ви працюєте 8 і більше годин, 1.5-2 години проводите в машині, а ввечері – хатні справи, то знайти час на спортзал чи пробіжку дуже важко. Та й одна година навіть найважчих вправ не врятує, коли протягом 23 годин людина практично не рухається.
Дивний підхід до дитячого харчування
У США, здається, поширено ірраціональне переконання, що діти від природи здатні їсти тільки солодкі пластівці, піцу з сиром, хот-доги, макарони з сиром, так звані «чікен-нагетс» (шматочки курячого м’яса, перемеленого з частками кісток, жил та сполучними тканинами), картоплю-фрі та бутерброд з арахісовим маслом і джемом. І все це запивають солодкими напоями, соком чи шоколадним молоком.
Саме цей раціон можна побачити в дитячих меню ресторанів, на дитячих святах, у шкільних їдальнях та вдома у багатьох американців. Багато американців вірять, що коли діти виростуть, їхні смакові рецептори зміняться на користь більш здорового харчування.
Не можна сказати, що американці не знають про користь овочів та фруктів для дітей. Тут йде ціла кампанія під умовним слоганом «Їж свої овочі» (Eat your veggies!). Мовляв, ми знаємо, що овочі несмачні, і діти їх їсти не будуть, але треба, або змушувати, або підкуповувати, або якось хитро їх ховати в макарони із сиром. І не лише овочі, але, часом, навіть сушені фрукти подаються так, ніби мова йде про рибний жир. У США продаються сушені сливи, загорнуті як цукерки. Бо, мовляв, як іще можна змусити дитину з`їсти фрукт?
Для чого привчати дітей до піци та хот-догів змалку, аби вони потім все життя з цією звичкою боролися?
Ідея, що дитину, як тільки в неї виросте достатня кількість зубів, можна привчати до звичайної – «дорослої» – їжі, а овочі і фрукти – не лише корисні, а і смачні – з мого досвіду спілкування з американцями сприймається як революційна. Саме цей підхід до харчування у Франції став найбільшим відкриттям і американської журналістки Памели Друкермен, авторки книги про французьке виховання. Вона навіть книгу так і назвала «Французькі діти не плюються їжею».
Але ж чим тоді годували дітей, поки не вигадали «чікен-нагетс»? Для чого привчати дітей до піци та хот-догів змалку, аби вони потім все життя з цією звичкою боролися? І, до речі, іммігрантам у США легше протистояти рекламі та пропозиції нездорової їжі – ми до неї з дитинства не звикли.
Бі Вільсон в книзі «Перший шматок», пише, що після Другої світової війни у США під впливом виробників та реклами повністю змінився підхід до дитячої їжі – від корисної і дуже простої, з мінімумом смаку, – до некорисної, з великим вмістом цукру та солі.
Втім, у США розуміння, що щось не так з дитячим харчуванням, зростає. Активну кампанію за покращення раціону шкільних їдалень розгорнула колишня перша леді Мішель Обама. Одна з порівняно нових ініціатив, яка мені дуже подобається, – городи при школах, де діти вирощують, а потім споживають самостійно вирощені овочі.
І це лише причини, які так чи інак стосуються кожного, можливо, за винятком закритих громад та унікальних випадків. А є ще інші, які також поширюються на мільйони: брак сну, часто через роботу в нічну зміну, часті подорожі чи понаднормову роботу; культурні норми, коли зайва вага у певних місцях вітається, але не завжди сприяє здоров`ю; брак знань про основи харчування; побічний ефект ліків, звичка шукати в їжі "порятунок" від емоційних проблем, тощо.
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Комуналка 21-го століття. Відео
