Депутати з роз’юшеними лобами і спікер, що парасолькою затулився від яєчного обстрілу; «рука Чечетова», «піаністи», «тушки». Таким запам’ятається українцям парламент VI скликання, що нині доживає останні дні. Сформувавшись у листопаді 2007 року внаслідок позачергових парламентських виборів, парламент сам собі продовжив повноваження з чотирьох до п’яти років, кілька разів політично перефарбувався і відгородився від народу парканом. Він благословив скандальні Харківські угоди і не менш скандальні пенсійну реформу, мовний закон та закон про референдум. Парламент VI скликання впритул наблизився до російського ідеалу «не місця для дискусій». Натомість Верховна рада стала місцем, де опонентів б’ють кастетом в голову або «розводять як кошенят». І, як стверджують експерти, саме VI скликання нині може претендувати на звання найгіршого парламенту за всю історію незалежної України.
Утім, професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань пропонує розділити історію Ради VI скликання на «до» і «після» приходу до влади президента Януковича.
«До 2010 року, хоч би як ми ставилися до бійок та скандалів у парламенті, але все-таки Верховна Рада відігравала роль балансу в системі влади. Це був майданчик для пошуку компромісів між різними політичними силами. Але потім відбувся різкий відкат», – сказав Гарань Голосу Америки.
Як нагадує політолог, цей парламент існував за двох різних конституційних моделей. Він був обраний, коли в Україні діяла конституційна реформа. Тоді уряд був відповідальний перед парламентом. Це означало, що парламент мав фактичне право призначати прем’єра і міністрів. Сьогодні він цього права позбавлений, а відтак його роль дуже послаблена, – наголошує політолог.
«Тобто та модель, яка була раніше, в принципі, відповідала європейським стандартам. І в тому парламенті права опозиції визнавалися. Ну, а після приходу до влади Януковича у парламенті почалися процеси «тушкоутворення», а потім відбувся перший конституційний заколот – незаконне формування уряду. А вже після другого конституційного заколоту – рішення Конституційного суду про скасування політреформи – роль цього парламенту сильно знизилася. І ми побачили помахи рук диригента Чечетова. Парламент перетворився на печатку для штампування рішень, прийнятих на Банковій. Причому штампували ці рішення з очевидними порушеннями прав опозиції, з безпардонним порушенням усяких парламентських процедур взагалі», – зауважив Гарань.
Гробарем українського парламентаризму називає нинішню Раду експерт з проблем міжнародної безпеки Євген Жеребецький.
«Порушення закону, потоптання Конституції стали нормою у цій Верховній Раді. Ця Верховна Рада фактично поховала парламентаризм в українській державі. Парламент уже не є самостійною гілкою влади. Це є підрозділ виконавчої влади, зокрема, адміністрації президента», – сказав Жеребецький Голосу Америки.
Порівнюючи нинішнє VI скликання Ради з попередніми, Жеребецький (який сам був депутатом ІІ скликання) вказує на ознаки виродження. Раніше, – каже він, – нечувано було б прийняти Харківські угоди і на 25 років отримати ракову пухлину в Криму. Раніше парламент був незалежною гілкою влади; народні обранці дозволяли собі публічно сперечатися з президентом; тепер таке неможливо навіть уявити. Раніше парламентарі мали уявлення про честь, і якщо й грішили голосуванням чужою карткою, то, принаймні, соромились. Раніше депутати від бізнесу, які йшли у парламент, провертати свої справи, були радше винятком, аніж правилом.
«І ми не світилися на ефірах. Натомість сьогодні Шустер з Кисельовим фактично роблять для Росії більше, ніж російське ФСБ. Виставляють українську законодавчу владу на таке посміховисько! А наші депутати беруть у цьому участь. Фактично немає зараз авторитетів в Україні. І в тому є заслуга цієї Верховної Ради», – констатує Жеребецький.
Зразком того, яким не повинен бути парламент, називає Верховну раду VI скликання науковець, громадський та політичний діяч Максим Стріха. Йому, як колишньому заступникові міністра освіти Івана Вакарчука, часто випадало бувати у парламенті.
«Мені це запам’яталося надзвичайно важкою аурою, яка панувала в цьому залі. І хоч тодішній Кабмін теж був не з медом, але Верховна Рада – це треба було бачити зблизька. Лічені особи у цій залі переймалися законопроектами. Абсолютна більшість вела якісь кулуарні розмови, «рєшала вопроси», намагалася пробити якісь бізнесові проекти... Бачити це зблизька було надзвичайно повчально і надзвичайно сумно», – згадує Стріха.
На його думку, цей парламент увійде в історію тим, що змінив свою ідеологічну орієнтацію з точністю до навпаки. Почали з «помаранчевої» коаліції БЮТ і НУНС, потім виникла ідея «ширки», і зрештою все закінчилося цілковитим домінуванням Партії регіонів.
«Це насправді зліпок того, яким парламент не мусить бути. Бо у цьому парламенті набула, мабуть, найбільшого розвитку тенденція, за якою в депутати в нас ідуть не для того, щоб служити суспільству, а виключно для того, щоб вирішувати якісь свої бізнесові справи», – каже Стріха.
Як він додає, «Наскільки зміниться парламент VI скликання? Боюся, що не дуже. Але хотілося б вірити, що він буде бодай трішечки кращим. Адже дна парламентаризму ми вже, здається, досягли, далі падати нікуди».
Утім, професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань пропонує розділити історію Ради VI скликання на «до» і «після» приходу до влади президента Януковича.
«До 2010 року, хоч би як ми ставилися до бійок та скандалів у парламенті, але все-таки Верховна Рада відігравала роль балансу в системі влади. Це був майданчик для пошуку компромісів між різними політичними силами. Але потім відбувся різкий відкат», – сказав Гарань Голосу Америки.
Як нагадує політолог, цей парламент існував за двох різних конституційних моделей. Він був обраний, коли в Україні діяла конституційна реформа. Тоді уряд був відповідальний перед парламентом. Це означало, що парламент мав фактичне право призначати прем’єра і міністрів. Сьогодні він цього права позбавлений, а відтак його роль дуже послаблена, – наголошує політолог.
«Тобто та модель, яка була раніше, в принципі, відповідала європейським стандартам. І в тому парламенті права опозиції визнавалися. Ну, а після приходу до влади Януковича у парламенті почалися процеси «тушкоутворення», а потім відбувся перший конституційний заколот – незаконне формування уряду. А вже після другого конституційного заколоту – рішення Конституційного суду про скасування політреформи – роль цього парламенту сильно знизилася. І ми побачили помахи рук диригента Чечетова. Парламент перетворився на печатку для штампування рішень, прийнятих на Банковій. Причому штампували ці рішення з очевидними порушеннями прав опозиції, з безпардонним порушенням усяких парламентських процедур взагалі», – зауважив Гарань.
Гробарем українського парламентаризму називає нинішню Раду експерт з проблем міжнародної безпеки Євген Жеребецький.
«Порушення закону, потоптання Конституції стали нормою у цій Верховній Раді. Ця Верховна Рада фактично поховала парламентаризм в українській державі. Парламент уже не є самостійною гілкою влади. Це є підрозділ виконавчої влади, зокрема, адміністрації президента», – сказав Жеребецький Голосу Америки.
Порівнюючи нинішнє VI скликання Ради з попередніми, Жеребецький (який сам був депутатом ІІ скликання) вказує на ознаки виродження. Раніше, – каже він, – нечувано було б прийняти Харківські угоди і на 25 років отримати ракову пухлину в Криму. Раніше парламент був незалежною гілкою влади; народні обранці дозволяли собі публічно сперечатися з президентом; тепер таке неможливо навіть уявити. Раніше парламентарі мали уявлення про честь, і якщо й грішили голосуванням чужою карткою, то, принаймні, соромились. Раніше депутати від бізнесу, які йшли у парламент, провертати свої справи, були радше винятком, аніж правилом.
«І ми не світилися на ефірах. Натомість сьогодні Шустер з Кисельовим фактично роблять для Росії більше, ніж російське ФСБ. Виставляють українську законодавчу владу на таке посміховисько! А наші депутати беруть у цьому участь. Фактично немає зараз авторитетів в Україні. І в тому є заслуга цієї Верховної Ради», – констатує Жеребецький.
Парламент перетворився на печатку для штампування рішень, прийнятих на Банковій. Причому штампували ці рішення з очевидними порушеннями прав опозиції, з безпардонним порушенням усяких парламентських процедур взагалі.
Олексій Гарань
Зразком того, яким не повинен бути парламент, називає Верховну раду VI скликання науковець, громадський та політичний діяч Максим Стріха. Йому, як колишньому заступникові міністра освіти Івана Вакарчука, часто випадало бувати у парламенті.
«Мені це запам’яталося надзвичайно важкою аурою, яка панувала в цьому залі. І хоч тодішній Кабмін теж був не з медом, але Верховна Рада – це треба було бачити зблизька. Лічені особи у цій залі переймалися законопроектами. Абсолютна більшість вела якісь кулуарні розмови, «рєшала вопроси», намагалася пробити якісь бізнесові проекти... Бачити це зблизька було надзвичайно повчально і надзвичайно сумно», – згадує Стріха.
На його думку, цей парламент увійде в історію тим, що змінив свою ідеологічну орієнтацію з точністю до навпаки. Почали з «помаранчевої» коаліції БЮТ і НУНС, потім виникла ідея «ширки», і зрештою все закінчилося цілковитим домінуванням Партії регіонів.
«Це насправді зліпок того, яким парламент не мусить бути. Бо у цьому парламенті набула, мабуть, найбільшого розвитку тенденція, за якою в депутати в нас ідуть не для того, щоб служити суспільству, а виключно для того, щоб вирішувати якісь свої бізнесові справи», – каже Стріха.
Як він додає, «Наскільки зміниться парламент VI скликання? Боюся, що не дуже. Але хотілося б вірити, що він буде бодай трішечки кращим. Адже дна парламентаризму ми вже, здається, досягли, далі падати нікуди».
