Поміж мільйона людей, які торік отримали право на постійне проживання у Сполучених Штатах, п’ятдесят вісім тисяч – це біженці, які довели, що на батьківщині їм жити небезпечно. Ще двадцять дев’ять тисяч осіб отримали політичний притулок. Сполучені Штати почали приймати людей, які опинилися у небезпеці, ще після Другої світової війни. Чимало з них пройшли через в’язниці та тортури.
У Лос-Анджелесі працює благодійний центр, який надає таким людям психологічну, матеріальну та юридичну допомогу.
Останні 26 років Розана Перес проводить більшість свого вільного часу у парку недалеко від центру Лос-Анджелеса. Вона каже:
«Я тут можу впорядкувати свої думки і зняти стрес».
Стрес у Розани викликають спогади про в’язницю і тортури:
«Знаєте, дуже боляче розповідати про деякі речі…».
Розана виросла у Сальвадорі. У 80-х роках, під час громадянської війни, на її батьківщині, вона навчалася в університеті і брала участь у демонстраціях на підтримку соціальних реформ. Її назвали комуністкою, кинули за ґрати і стали катувати.
Розана Перез, жертва тортур, не забула тих днів:
«Одного дня, пригадую, мене повністю роздягли. Руки були зав’язані за спиною. На голову і коліна вдягли щось важке металеве. … Відчуття було, що тіло розривається».
Жертви тортур, як Розана, опиняються у Лос-Анджелесі, де працює центр амбулаторного лікування для людей, які піддавалися катуванням. Сюди цюди приходять люди з 65 країн світу. Розана розповідає:
«Я знаю, у центрі завжди готові прийти на допомогу, це таке полегшення, коли можна подзвонити чи зайти і поговорити з кимось».
Виконавчий директор програми Трип Олдфілд каже, що це перший лікувальний центр такого роду у Сполучених Штатах.
І у перше за багато років у центрі йде ремонт. Як і більшість громадських організацій, вони дуже постраждали в період економічної кризи. Скорочення урядового фінансування лише поглибило їх складний стан.
Директор центру Трип Олдфілд каже:
«Ми фінансувались на 80 відсотків з урядових джерел, як наприклад у 2000 році. Тепер ми одержуємо менше 50 процентів».
Центр виживає завдяки волонтерам, підкреслює Трип Олдфілд, які не шкодують свого часу і грошей. Окрім цього раз на рік вони збираються, щоби реалізувати великі проекти, як от впорядкувати кімнати під одяг та харчі:
«Клієнтура центру, переважно, втікає з батьківщини з порожніми руками. Усе що у них є, так це одяг, в який вони одягнуті. Ми хочемо дати їм бодай необхідне».
Організатором гуманітарних проектів є Дейвид Левінсон, який збирає волонтерів:
«Ми приводимо добровольців в організації, про які вони ніколи навіть не чули».
Центр також допомагає жертвам тортур знайти адвокатів, психологів та сприяє вирішенню імміграційних питань.
Люди, які проходять через катування змінюються назавжди, але за сприятливих обставин, можуть вести продуктивне життя. Розана працює і вчиться на магістерській програмі. Жінка мріє згодом отримати докторську ступінь, щоби допомагати людям, які, як і вона, опинилися у безвихідному стані.
У Лос-Анджелесі працює благодійний центр, який надає таким людям психологічну, матеріальну та юридичну допомогу.
Останні 26 років Розана Перес проводить більшість свого вільного часу у парку недалеко від центру Лос-Анджелеса. Вона каже:
«Я тут можу впорядкувати свої думки і зняти стрес».
Стрес у Розани викликають спогади про в’язницю і тортури:
«Знаєте, дуже боляче розповідати про деякі речі…».
Розана виросла у Сальвадорі. У 80-х роках, під час громадянської війни, на її батьківщині, вона навчалася в університеті і брала участь у демонстраціях на підтримку соціальних реформ. Її назвали комуністкою, кинули за ґрати і стали катувати.
Розана Перез, жертва тортур, не забула тих днів:
«Одного дня, пригадую, мене повністю роздягли. Руки були зав’язані за спиною. На голову і коліна вдягли щось важке металеве. … Відчуття було, що тіло розривається».
Жертви тортур, як Розана, опиняються у Лос-Анджелесі, де працює центр амбулаторного лікування для людей, які піддавалися катуванням. Сюди цюди приходять люди з 65 країн світу. Розана розповідає:
«Я знаю, у центрі завжди готові прийти на допомогу, це таке полегшення, коли можна подзвонити чи зайти і поговорити з кимось».
Виконавчий директор програми Трип Олдфілд каже, що це перший лікувальний центр такого роду у Сполучених Штатах.
І у перше за багато років у центрі йде ремонт. Як і більшість громадських організацій, вони дуже постраждали в період економічної кризи. Скорочення урядового фінансування лише поглибило їх складний стан.
Директор центру Трип Олдфілд каже:
«Ми фінансувались на 80 відсотків з урядових джерел, як наприклад у 2000 році. Тепер ми одержуємо менше 50 процентів».
Центр також допомагає жертвам тортур знайти адвокатів, психологів та сприяє вирішенню імміграційних питань.
«Клієнтура центру, переважно, втікає з батьківщини з порожніми руками. Усе що у них є, так це одяг, в який вони одягнуті. Ми хочемо дати їм бодай необхідне».
Організатором гуманітарних проектів є Дейвид Левінсон, який збирає волонтерів:
«Ми приводимо добровольців в організації, про які вони ніколи навіть не чули».
Центр також допомагає жертвам тортур знайти адвокатів, психологів та сприяє вирішенню імміграційних питань.
Люди, які проходять через катування змінюються назавжди, але за сприятливих обставин, можуть вести продуктивне життя. Розана працює і вчиться на магістерській програмі. Жінка мріє згодом отримати докторську ступінь, щоби допомагати людям, які, як і вона, опинилися у безвихідному стані.
