Експерт з питань енергії Центру стратегічних та міжнародних досліджень США вважає, що український уряд сам себе загнав у глухий кут у переговорах з Росією щодо газу і замість того, щоб реформувати видобуток вітчизняного газу, веде розмови про проекти, які можуть бути реалізовані лише через 10-15 років.
«За три роки президенства України ситуація на енергетичному ринку України лише погіршилася»
Тетяна Ворожко: Згідно з деякими повідомленнями, під час останньої зустрічі в Сочі президентів Віктора Януковичем і Володимира Путіна обговорювалось питання спільного управління ГТС. Що ви думаєте про подібну перспективу, чи піде це на користь Україні у довгостроковій перспективі?
Едвард Чау: Я, звичайно, не знаю, що саме обговорювалося, але мене б це не здивувало. Це питання обговорюється щоразу, коли зустрічаються два лідери. Цікаво, що президенти зустрічались багато разів, але жодної домовленості досі не досягнуто.
Три роки пройшло з часу, як президент Янукович вступив на посаду і енергетична ситуація в Україні не покращилася. Навпаки, вона дещо погіршилася. Три роки було втрачено. Україна знаходиться під зростаючим тиском щось робити. Що означає для України втрата контролю над ГТС? Це залежить від того, як це буде зроблено. Ми маємо білоруську модель, що означає приєднання до Митного Союзу, передача права власності на ГТС в обмін на дешеву ціну на газ. Але, звичайно, Білорусь не заявляє про мету приєднатися до Європи. Це вибір, перед яким Росія ставить Україну протягом останніх трьох років. Наміри Росії чіткі. Мене турбує, що українська влада нічого не зробила, щоб підготуватися і не опинитися в цій невигідній позиції.
Т.В.: Зараз говориться про те, що ціна на газ для України може бути значно знижена - з 432 доларів за тисячу кубометрів до 250 доларів, а то і нижче, що є величезною знижкою. Урядовці кажуть, що таким чином бюджет країни щорічно буде економити понад шість мільярдів доларів. То чому ні?
Е.Ч.: Тому що Україна втрачає контроль над своїм найбільшим активом, який можна краще використати, ніж віддати в обмін на короткотерміновий виграш у вигляді дешевого газу. Чому теперішній уряд Януковича не просив про дешевший газ в Харкові в 2010? Вони критикують колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко за підписання угоди з Володимиром Путіним в січні 2009-го року за що власне вона зараз сидить у в’язниці.
Водночас нова влада в квітні 2010 в Харкові фактично погодилися на всі умови газової угоди, підписаної Тимошенко, лише з трохи більшою знижкою. Вони кажуть, що досягли знижку в 30%, Тимошенко – в 20%. В обох випадках це не були реальні знижки. Ціна залишилася дуже високою. Чому вони не зробили щось тоді, чому вони самі себе загнали в таку ситуацію, у якій, виглядає, вже немає іншого виходу як відмовитися від контролю над ГТС в обмін на дешевий газ? Можливо, це був намір певних представників української влади з самого початку в таборі Януковича?
Я не можу читати думки, але це - досвідчені міністри, які знали, що погоджуються на дуже високі ціни. Чому вони не домовлялися тоді? Чому вони поставили себе в таку позицію?
Т.В.: Тимошенко в 2007 запропонувала закон, який забороняє продаж чи оренду Нафтогазу. Тепер уряд просуває у Верховній Раді законопроект, який дозволяє приватизацію компанії «Нафтогаз-Україна». Що ви думаєте про цей закон і його наслідки?
Е.Ч.: Цікаво, що Партія регіонів великою кількістю голосів підтримала цей законопроект в 2007. Тепер, перебуваючи при владі, вони хочуть змінити закон, який попередньо підтримали. Я думаю, що багато залежить від деталей.
Зробити консорціум зі спільним менеджментом, бажано за участю європейців, це - реально. Цей уряд України підписав договір з Європейським енергетичним союзом і Україна має дотримуватися вимог цього договору, який не дозволяє одній організації видобувати, транспортувати та продавати газ. Це мусять бути окремі організації.
Але головне, що я хочу підкреслити, - Україна втрачає час. Вона в гіршій фінансовій ситуації, ніж була. Зараз йде мова про різноманітні схеми диверсифікації постачання газу, включно з вітчизняним виробництвом, але на це піде багато років. Навіть якщо ці проекти спрацюють, то лише через 5-10 років - чи ми говоримо про LNG-термінал в Одесі, чи сланцевий газ, чи видобуток газу на шельфі – жоден з них не буде готовий в наступні 2 роки. А у короткотерміновій перспективі необхідно стабілізувати газові відносини з Росією.
Т.В. На приватному ринку постачання газу відбулися певні зміни, зокрема з’явився новий потужний гравець Максим Курченко.
Е.Ч.: Я не знаю цього гравця, я знаю, що компанія Фірташа імпортувала близько 8 мільярдів кубометрів щорічно на український ринок. Що мене дивує, так це те, що український уряд зобов’язався в квіті 2010 в Харкові купувати певний обсяг російського газу. А вони стільки не закуповують.
Чим більше приватних компаній закуповують газ, тим меншою є частка газу, який закуповує «Нафтогаз» на ринку України. Можливо, вони це роблять і за нижчу ціну, але це означає, що на папері борг «Нафтогазу» «Газпрому» через невиконання контракту збільшується. Ви напевно пам’ятаєте, що наступного дня після того, як «Шелл» підписав контракт з українським урядом в Давосі наприкінці січня, «Газпром» вручив «Нафтогазу» рахунок на 7 мільярдів за газ, який вони зобов’язані купувати за контрактом, але не купили протягом кількох минулих років. І ця цифра продовжуватиме зростати.
«Революція сланцевого газу в Україні трапиться не скоро»
Т.В.: Популярна та дискусійна тема в Україні – сланцевий газ. З одного боку, уряд говорить, що сланцевий газ може забезпечити потреби України в газі вже за 10-15 років. З іншого боку, розвитку цієї галузі в Україні протистоїть сильна опозиція, переважно через екологічні побоювання. Що ви думаєте про це?
Е.Ч.: 10-15 років – це, напевно, реалістично. Можливо, через 3-5 років ми будемо знати, наскільки перспективна Україна з геологічної точки зору. Але це не відбувається швидко. А Україні потрібно рішення вже на наступний рік. Якщо б український уряд досяг успіху в тому, щоб зробити усю енергетичну галузь більш прозорою, конкурентною, реформував «Нафтогаз», то Україна могла б швидко збільшити вітчизняний видобуток звичайного газу. Сьогодні Україна платить малий відсоток вітчизняним видобувачам газу у порівнянні з тим, що вона платить Росії за імпортований газ.
Таким чином вітчизняна газовидобувна галузь субсидує дорогий імпорт російського газу. Це не стимулює вітчизняний видобуток газу. Це абсолютно нераціонально. МВФ багато говорить про реформу енергетичного ринку з точки зору підняття ціни для споживачів. Я особисто думаю, що не менш важливо переглянути ціну, яку платять за видобутий газ в Україні. Якщо цього вдасться досягти, то добування газу в Україні з традиційних родовищ може збільшитися набагато швидше, ніж видобуток сланцевого газу.
Питання, чому цей уряд та попередні уряди цього не зробили? І це великою мірою пов’язано з непрозорістю, сірою зоною економіки. Якщо залагодити цю ситуацію, то покращення відбудеться набагато швидше, ніж якщо чекати на сланцевий газ, видобуток на шельфі, побудову LNG-терміналу в Одесі. Це все забере багато років. Я занепокоєний тим, що Україна 20 років не дбала про перехід до ринкової економіки і сьогодні страждає через це.
Я не бачу жодних ознак того, що цей уряд готовий вирішувати цю проблему. Я бачу, що вони говорять про речі, які можуть бути реалізовані через 5-10 років, після наступних виборів, але не про щось, що може негайно вплинути на ситуацію.
Т.В.: Що ви думаєте про застороги щодо видобування сланцевого газу з позиції захисту довкілля?
Е.Ч.: Я думаю, що до побоювань захисників природи треба підходити зі всією серйозністю. Ми говоримо про світові компанії, такі як «Шелл» та «Шеврон», які це прекрасно розуміють. Я думаю, що найбільший виклик для таких компаній походить від того, що якщо легітимність центрального уряду низка, то важко переконати людей, скажімо, у Львові, що вони мусять довіряти цим компаніям тому, що уряд підписав з ними контракт. Компанії мусять самі працювати з населенням на місцях.
Вони мусять надати відповіді на усі питання, які б задовольнили місцеву громаду. І компанії мусять дотримуватися найкращих екологічних стандартів, скажімо, в Західній Україні таких само як у Західній Пенсільванії. Ці компанії розуміють, що підтримка громади для них є абсолютно необхідною.
Т.В.: Що ви думаєте про революцію сланцевого газу? Як це відобразиться на світовому енергетичному ринку?
Е.Ч.: Це правильне визначення – «революція». Вже протягом досить тривалого часу тримаються високі ціни на газ та нафту. І це веде до зростання інвестицій у цю галузь, більш ризикованих проектів, збільшення використання існуючих резервуарів та пошук нових. І революція сланцевого газу в США – частина цього процесу. Це означає, що Сполучені Штати, які, як очікувалося, стануть великим імпортером зрідженого природного газу, більше не будуть закуповувати такі великі обсяги. У результаті - Західна Європа може закупити більше зрідженого газу зі США, ніж з Алжиру, Норвегії чи Росії.
Це веде до зростання кількості постачальників. Споживачі матимуть більший вибір, зможуть домовитися про кращу ціну. «Газпром», який звик до довготермінових контрактів, де покупець мусить фінансово гарантувати обсяг газу, що він закупить, опинився у менш вигідної для нього позиції. І цей вплив лише зростатиме. За останні три роки США видобували більше газу ніж Росія, що було важко уявити навіть 5 років тому. І ця революція сланцевого газу ймовірно поширюватиметься – у Китай, Індію, Аргентину, Польщу.
Це краще для споживача. Це позитивно вплине і на ціну, і на екологію, бо газ витісняє вугілля, видобуток та використання якого є більш шкідливим для навколишнього середовища. Це революція і ми на самому її початку.
«За три роки президенства України ситуація на енергетичному ринку України лише погіршилася»
Чи ми говоримо про LNG-термінал в Одесі, чи сланцевий газ, чи видобуток газу на шельфі – жоден з них не буде готовий в наступні 2 роки
Тетяна Ворожко: Згідно з деякими повідомленнями, під час останньої зустрічі в Сочі президентів Віктора Януковичем і Володимира Путіна обговорювалось питання спільного управління ГТС. Що ви думаєте про подібну перспективу, чи піде це на користь Україні у довгостроковій перспективі?
Едвард Чау: Я, звичайно, не знаю, що саме обговорювалося, але мене б це не здивувало. Це питання обговорюється щоразу, коли зустрічаються два лідери. Цікаво, що президенти зустрічались багато разів, але жодної домовленості досі не досягнуто.
Три роки пройшло з часу, як президент Янукович вступив на посаду і енергетична ситуація в Україні не покращилася. Навпаки, вона дещо погіршилася. Три роки було втрачено. Україна знаходиться під зростаючим тиском щось робити. Що означає для України втрата контролю над ГТС? Це залежить від того, як це буде зроблено. Ми маємо білоруську модель, що означає приєднання до Митного Союзу, передача права власності на ГТС в обмін на дешеву ціну на газ. Але, звичайно, Білорусь не заявляє про мету приєднатися до Європи. Це вибір, перед яким Росія ставить Україну протягом останніх трьох років. Наміри Росії чіткі. Мене турбує, що українська влада нічого не зробила, щоб підготуватися і не опинитися в цій невигідній позиції.
Т.В.: Зараз говориться про те, що ціна на газ для України може бути значно знижена - з 432 доларів за тисячу кубометрів до 250 доларів, а то і нижче, що є величезною знижкою. Урядовці кажуть, що таким чином бюджет країни щорічно буде економити понад шість мільярдів доларів. То чому ні?
Е.Ч.: Тому що Україна втрачає контроль над своїм найбільшим активом, який можна краще використати, ніж віддати в обмін на короткотерміновий виграш у вигляді дешевого газу. Чому теперішній уряд Януковича не просив про дешевший газ в Харкові в 2010? Вони критикують колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко за підписання угоди з Володимиром Путіним в січні 2009-го року за що власне вона зараз сидить у в’язниці.
Україна втрачає контроль над своїм найбільшим активом, який можна краще використати, ніж віддати в обмін на короткотерміновий виграш у вигляді дешевого газу
Водночас нова влада в квітні 2010 в Харкові фактично погодилися на всі умови газової угоди, підписаної Тимошенко, лише з трохи більшою знижкою. Вони кажуть, що досягли знижку в 30%, Тимошенко – в 20%. В обох випадках це не були реальні знижки. Ціна залишилася дуже високою. Чому вони не зробили щось тоді, чому вони самі себе загнали в таку ситуацію, у якій, виглядає, вже немає іншого виходу як відмовитися від контролю над ГТС в обмін на дешевий газ? Можливо, це був намір певних представників української влади з самого початку в таборі Януковича?
Я не можу читати думки, але це - досвідчені міністри, які знали, що погоджуються на дуже високі ціни. Чому вони не домовлялися тоді? Чому вони поставили себе в таку позицію?
Т.В.: Тимошенко в 2007 запропонувала закон, який забороняє продаж чи оренду Нафтогазу. Тепер уряд просуває у Верховній Раді законопроект, який дозволяє приватизацію компанії «Нафтогаз-Україна». Що ви думаєте про цей закон і його наслідки?
Е.Ч.: Цікаво, що Партія регіонів великою кількістю голосів підтримала цей законопроект в 2007. Тепер, перебуваючи при владі, вони хочуть змінити закон, який попередньо підтримали. Я думаю, що багато залежить від деталей.
Зробити консорціум зі спільним менеджментом, бажано за участю європейців, це - реально. Цей уряд України підписав договір з Європейським енергетичним союзом і Україна має дотримуватися вимог цього договору, який не дозволяє одній організації видобувати, транспортувати та продавати газ. Це мусять бути окремі організації.
Але головне, що я хочу підкреслити, - Україна втрачає час. Вона в гіршій фінансовій ситуації, ніж була. Зараз йде мова про різноманітні схеми диверсифікації постачання газу, включно з вітчизняним виробництвом, але на це піде багато років. Навіть якщо ці проекти спрацюють, то лише через 5-10 років - чи ми говоримо про LNG-термінал в Одесі, чи сланцевий газ, чи видобуток газу на шельфі – жоден з них не буде готовий в наступні 2 роки. А у короткотерміновій перспективі необхідно стабілізувати газові відносини з Росією.
Т.В. На приватному ринку постачання газу відбулися певні зміни, зокрема з’явився новий потужний гравець Максим Курченко.
Е.Ч.: Я не знаю цього гравця, я знаю, що компанія Фірташа імпортувала близько 8 мільярдів кубометрів щорічно на український ринок. Що мене дивує, так це те, що український уряд зобов’язався в квіті 2010 в Харкові купувати певний обсяг російського газу. А вони стільки не закуповують.
Чим більше приватних компаній закуповують газ, тим меншою є частка газу, який закуповує «Нафтогаз» на ринку України. Можливо, вони це роблять і за нижчу ціну, але це означає, що на папері борг «Нафтогазу» «Газпрому» через невиконання контракту збільшується. Ви напевно пам’ятаєте, що наступного дня після того, як «Шелл» підписав контракт з українським урядом в Давосі наприкінці січня, «Газпром» вручив «Нафтогазу» рахунок на 7 мільярдів за газ, який вони зобов’язані купувати за контрактом, але не купили протягом кількох минулих років. І ця цифра продовжуватиме зростати.
Я занепокоєний тим, що Україна 20 років не дбала про перехід до ринкової економіки і сьогодні страждає через це
«Революція сланцевого газу в Україні трапиться не скоро»
Т.В.: Популярна та дискусійна тема в Україні – сланцевий газ. З одного боку, уряд говорить, що сланцевий газ може забезпечити потреби України в газі вже за 10-15 років. З іншого боку, розвитку цієї галузі в Україні протистоїть сильна опозиція, переважно через екологічні побоювання. Що ви думаєте про це?
Е.Ч.: 10-15 років – це, напевно, реалістично. Можливо, через 3-5 років ми будемо знати, наскільки перспективна Україна з геологічної точки зору. Але це не відбувається швидко. А Україні потрібно рішення вже на наступний рік. Якщо б український уряд досяг успіху в тому, щоб зробити усю енергетичну галузь більш прозорою, конкурентною, реформував «Нафтогаз», то Україна могла б швидко збільшити вітчизняний видобуток звичайного газу. Сьогодні Україна платить малий відсоток вітчизняним видобувачам газу у порівнянні з тим, що вона платить Росії за імпортований газ.
Таким чином вітчизняна газовидобувна галузь субсидує дорогий імпорт російського газу. Це не стимулює вітчизняний видобуток газу. Це абсолютно нераціонально. МВФ багато говорить про реформу енергетичного ринку з точки зору підняття ціни для споживачів. Я особисто думаю, що не менш важливо переглянути ціну, яку платять за видобутий газ в Україні. Якщо цього вдасться досягти, то добування газу в Україні з традиційних родовищ може збільшитися набагато швидше, ніж видобуток сланцевого газу.
Питання, чому цей уряд та попередні уряди цього не зробили? І це великою мірою пов’язано з непрозорістю, сірою зоною економіки. Якщо залагодити цю ситуацію, то покращення відбудеться набагато швидше, ніж якщо чекати на сланцевий газ, видобуток на шельфі, побудову LNG-терміналу в Одесі. Це все забере багато років. Я занепокоєний тим, що Україна 20 років не дбала про перехід до ринкової економіки і сьогодні страждає через це.
Я не бачу жодних ознак того, що цей уряд готовий вирішувати цю проблему. Я бачу, що вони говорять про речі, які можуть бути реалізовані через 5-10 років, після наступних виборів, але не про щось, що може негайно вплинути на ситуацію.
Т.В.: Що ви думаєте про застороги щодо видобування сланцевого газу з позиції захисту довкілля?
За останні три роки США видобували більше газу ніж Росія, що було важко уявити навіть 5 років тому
Е.Ч.: Я думаю, що до побоювань захисників природи треба підходити зі всією серйозністю. Ми говоримо про світові компанії, такі як «Шелл» та «Шеврон», які це прекрасно розуміють. Я думаю, що найбільший виклик для таких компаній походить від того, що якщо легітимність центрального уряду низка, то важко переконати людей, скажімо, у Львові, що вони мусять довіряти цим компаніям тому, що уряд підписав з ними контракт. Компанії мусять самі працювати з населенням на місцях.
Вони мусять надати відповіді на усі питання, які б задовольнили місцеву громаду. І компанії мусять дотримуватися найкращих екологічних стандартів, скажімо, в Західній Україні таких само як у Західній Пенсільванії. Ці компанії розуміють, що підтримка громади для них є абсолютно необхідною.
Т.В.: Що ви думаєте про революцію сланцевого газу? Як це відобразиться на світовому енергетичному ринку?
Е.Ч.: Це правильне визначення – «революція». Вже протягом досить тривалого часу тримаються високі ціни на газ та нафту. І це веде до зростання інвестицій у цю галузь, більш ризикованих проектів, збільшення використання існуючих резервуарів та пошук нових. І революція сланцевого газу в США – частина цього процесу. Це означає, що Сполучені Штати, які, як очікувалося, стануть великим імпортером зрідженого природного газу, більше не будуть закуповувати такі великі обсяги. У результаті - Західна Європа може закупити більше зрідженого газу зі США, ніж з Алжиру, Норвегії чи Росії.
Це веде до зростання кількості постачальників. Споживачі матимуть більший вибір, зможуть домовитися про кращу ціну. «Газпром», який звик до довготермінових контрактів, де покупець мусить фінансово гарантувати обсяг газу, що він закупить, опинився у менш вигідної для нього позиції. І цей вплив лише зростатиме. За останні три роки США видобували більше газу ніж Росія, що було важко уявити навіть 5 років тому. І ця революція сланцевого газу ймовірно поширюватиметься – у Китай, Індію, Аргентину, Польщу.
Це краще для споживача. Це позитивно вплине і на ціну, і на екологію, бо газ витісняє вугілля, видобуток та використання якого є більш шкідливим для навколишнього середовища. Це революція і ми на самому її початку.
