Андрій Ілларіонов: Дії російської опозиції правильні і єдино можливі

Під час круглого столу в Інституті Брукінґса у Вашингтоні на тему «Перевибори Путіна: наслідки для Росії і світу» 7-го березня кореспондент Української служби «Голосу Америки» записала інтерв'ю зі старшим науковим співробітником Інституту Катона, а в минулому – радником президента Володимира Путіна Андрієм Ілларіоновим.

Тетяна Ворожко: Сьогоднішня російська опозиція кардинальним чином відрізняється від опозиції в Україні під час виборів 2004-го року і Помаранчевої революції. Насамперед – відсутністю єдиного лідера. Ви вважаєте – це правильно?

Андрій Ілларіонов: По-перше, це неминуче, а, по-друге, це правильно. Неминуче тому, що ці два режими абсолютно різні. В Україні в 2004-му році був м'який авторитарний режим. В Росії зараз – жорсткий авторитарний режим. Це різні режими, які допускають різну ступінь політичної свободи. Під час Помаранчевої революції в Україні в опозиції була значна частина парламенту – не половина, але близько половини. У опозиції були політичні фракції в парламенті. У опозиції були політичні партії, зареєстровані, які брали участь в дискусії, у політичній боротьбі, що була більш-менш відкритою, більш-менш прозорою і більш-менш велася за правилами, хоча і з великими порушеннями.

Нинішня Росія, принаймні протягом останніх восьми років, перебуває в зовсім іншому стані – це жорсткий авторитарний режим. За рівнем політичних свобод його не порівняти ні з Україною 2004-го року, ні з Грузією 2003-го, ні з Сербією 2000-го, ні з Киргизією 2005-го, ні навіть з Радянським Союзом 1991-го року, де був м'який авторитарний режим на чолі з Горбачовим.

У жорстких авторитарних режимах помаранчеві, оксамитові революції не проходять. Це, по-перше, неможливо, тому що умови інші. А друге – це правильно.

Якби в Росії був один лідер опозиції, то ми б його вже не мали. Навіть у випадку Україна пан Ющенко був отруєний, а пан Чорновіл в березні 1999-го року загинув в автомобільній катастрофі. Різні російські політичні та військові діячі, які замислювалися про владу, закінчили погано. Галина Старовойтова була вбита в під'їзді свого будинку. Сергій Юшенков був застрелений біля свого будинку. Генерал Рохлін був застрелений в своєму будинку. Генерал Трошев загинув в авіакатастрофі при підльоті до Пермі, а генерал Лебідь загинув у вертолітній катастрофі в 2003-му році в Красноярському краї. Тому, виходячи з чисто гуманістичних міркувань щодо лідерів опозиції, я вважаю, що це добре, що їх багато, і, що жоден з них не користується всеосяжною підтримкою. Це, як мінімум, засіб запобігання і безпеки для них самих. А, з іншого боку, це відображення різноманітного характеру російської опозиції, яка об'єднує у собі людей, що дотримуються різних політичних, ідеологічних та інших поглядів.

Т.В.: Як Ви вважаєте, чи буде той факт, що вибори пройшли з порушеннями і багато людей ці вибори не визнали, про що свідчать протести, підточувати владу Путіна в подальшому, послаблювати її?

А.І.: Події 4-го березня показали ... Ця спецоперація показала зовсім інший рівень громадської участі – у вигляді спостерігачів, у вигляді учасників виборів, – те, чого не було навіть три місяці тому, і вже точно не було чотири і вісім років тому. Те, що ми спостерігаємо – це народження російської громадянської нації, російської політичної нації. Це ще народження. Це ще найперші кроки, вони іноді помилкові.

Т.В.: Росія, в порівнянні з іншими країнами, має досить непоганий бюджетний баланс і високий рівень зовнішніх надходжень. Наскільки важливий цей факт для стабілізації режиму Путіна? А також, як це впливає на становлення і посилення позицій російського середнього класу?

А.І.: Це, природно, сприяє стійкості режиму. І в той же час не став би перебільшувати роль економічних чинників у політичній ситуації, а також роль економічних чинників, що транслюються через соціальну структуру. Високий рівень витрат, на що звертали увагу тут, не робить людей європейцями. Сам по собі критерій витрат або доходів не робить людей прихильниками свободи, демократії, захисниками прав людини, захисниками базових громадянських, політичних, економічних свобод, принципу поділу влади, незалежності суду і так далі. В історії людства і в російській історії існує чимало прикладів того, коли високі доходи тих чи інших груп не вели до демократичного устрою. Ситуація набагато складніша, ніж та поверхнева схема, яка була намальована тут, і з якою ми часто стикаємося в подібних обговореннях.

Т.В.: Який Ваш економічний прогноз?

А.І.: Ми бачимо, що за останні 13 місяців радикально змінився характер економічного зростання в Росії. Якщо протягом попередніх 10 років, за винятком кризи 2008-2009-го років, спостерігалося економічне зростання на рівні в середньому 7% щорічно, то з січня 2010-го року промислове виробництво зростає з темпом 1,4% на рік. Це означає радикальну зміну процесу економічного зростання в Росії. Це все ще зростання, але на сленгу економістів це називається «стагнацією». Той факт, що цей тренд досить стабільний, хоч і не тривалий, вказує на те, що повернення до рівня росту, який існував у попередні десть років, не можливо. Принаймні, в найближчій перспективі.