Чорнобиль змінив не лише життя сотень тисяч людей, постраждалих від вибуху на АЕС, але й світову науку. За кордоном про аварію на ЧАЕС дізналися раніше, ніж населення Радянського Союзу. Утім, ще довгий час західні науковці не мали доступу до інформації безпосередньо з Чорнобильської зони.
Американець українського походження Олександр Січ був першим і довгий час єдиним західним дослідником, який працював на ЧАЕС разом із українськими та російськими вченими. Потрапив він туди ще у 1991-му році, будучи аспірантом.
Як розповідає Січ, найбільше його шокувало усвідомлення того, що суміш піску, бору та інших речовин, які скидали гелікоптери, не потрапляла на пошкоджений реактор. А отже виверження радіоактивних елементів тривало протягом дев’яти днів.
«Мені показали кадр за кадром, де горіла ця червона пляма. І я пам’ятаю, що не міг всю ніч спати. Бо світ думав, що вони все закрили, а тут виявляється, що зовсім відкрито все горіло», – пригадує експерт.
Сама активна зона 75% знаходилася в шахті, десь 10-12 метрів на нижньому поверсі будівлі та просто там горіла разом з графітом. Таким чином, говорить науковець, горіння радіоактивних елементів зупинилося само собою. Олександр Січ каже, що це зруйнувало один з міфів, який побутував у тогочасній науці – так званий «китайський синдром»:
«Ніби ядро ядерного реактора може повністю розплавитися і спуститися аж до центру земної кулі, якщо не до самого Китаю. Чорнобиль показав, що це абсолютно неможливо».
Загалом, розповідає Олександр Січ, після того як стали зрозумілими причини аварії, одна з яких – недоліки дизайну реактора – фізики-ядерники на Заході дещо втратили інтерес до Чорнобиля. Січ каже, що на Заході така аварія не можлива, бо тут таких реакторів не існує:
«Чим більше він кипить, тим більш нестабільний. На Заході було б неможливо отримати ліцензію на такий реактор».
Представник Агентства з контролю за продуктами харчування та ліками Алла Шапіро каже, що у сферах медицини, фармакології та швидкого реагування у випадку аварії, світова наука продовжує вчитися на досвіді Чорнобиля:
У 1986-му році Алла Шапіро жила в Києві та працювала в Київському інституті гематології та переливання крові. Про аварію на ЧАЕС довідалася від свого батька:
«Він казав, що слухав «Голос Америки» та почув, що на Чорнобилі стався вибух ядерного реактора».
Пізніше Шапіро з іншими лікарями відіслали до ураженої зони, де вона брала зразки крові у населення. Потім роками Алла спостерігала та вивчала вплив Чорнобильської аварії на здоров’я населення. Тепер, 25 років після Чорнобильської катастрофи, Шапіро працює у відділі боротьби з тероризмом та підготовки до надзвичайних ситуацій Агентства з контролю за продуктами харчування та ліками США. Її завдання – підготувати країну до катастрофи, подібної до Чорнобильської, чи до терористичного нападу.
«Перший крок – люди повинні прямувати в укриття. Цього не було в Чорнобилі. Наступного дня після аварії люди стояли на вулиці, з дітьми, дитячими возиками, по 12 годин чекаючи на автобус для евакуації», – пригадує Алла.
Також населення має отримати чітку інформацію зрозумілою мовою. Після катастрофи на Чорнобилі, розповідає Шапіро, інформація приховувалася не лише від населення, але і від спеціалістів:
«З наукових медичних бібліотек зникла вся література, повязана з радіацією, не можливо було нічого знайти. Це було зроблено навмистно, згідно з розпорядженням. Навіть у лікарів не було доступу до літератури».
Алла зазначає, що після Чорнобильської катастрофи у медицині було зроблено поступ у лікуванні радіаційних опіків та пересадці кісткового мозку людям, ураженим радіацією:
«Ставлення до пересадки кісткового мозку при радіаційному ураженні дуже змінилося тут в Америці. Зрозуміли, що треба дуже ретельно робити підбір пацієнтів. Пересадку можна робити лише тим, у кого немає супутніх уражень, повязаних з радіацією. І дуже важливо, яку саме дозу опромінення отримала людина».
Також у США розробляються ліки для профілактики, лікування та мінімізації наслідків ураження людини радіацією, біологічною, хімічною чи ядерною зброєю.
У розробці цих препаратів відділ, в якому працює Шапіро, співпрацює з фармацевтичними компаніями та науковими інститутами.
Будь-яка аварія, що забирає людські життя та здоров’я, є трагедією. Але вона може стати у роком на майбутнє, якщо фахівців зі всього світу мають доступ до цієї інформації.
