Рятувати культурну спадщину під час воєн чи природніх катаклізмів цього місяця у Вашингтоні вчаться працівники культури із 19 країн світу. В місті для них був організований спеціальний чотирьохтижневий навчальний курс, який підготував Смітсонівський інститут. Для декого з учасників, як наприклад, для фахівців із Сирії, де нині триває війна, поїздка заради участі в цьому навчанні була доволі ризикованою. Цікаво, що цьогоріч на заняттях учасники програми познайомилися також із українськими рецептами порятунку культурної спадщини. Про уроки, які українські музейники винесли з Євромайдану у Вашингтоні розповідав директор музею Революції гідності Ігор Пошивайло.
Директор Музею революції гідності Ігор Пошивайло приїхав до Вашингтона в ролі викладача курсу з порятунку культурної спадщини. Ще рік тому він був учасником подібного тренінгу в Нідерландах. Цього разу – ділився досвідом.
Зранку перед заняттями він зустрічається з групою колег біля Смітсонівського музею. Учасники програми – із 19 країн світу з: Іраку, Сирії, Зімбабве, Нігерії, Нової Зеландії, Індії. А разом із викладачами було представлено аж 30 країн. Апарна Тандон приїхала з Італії.
«Кількість природніх катастроф у наші дні помітно зростає через зміну клімату, але також ми спостерігаємо ріст кількості конфліктів у світі. Понад мільярд людей у світі перебуває у конфліктних зонах. Саме тому ми будемо вчитися як захищати культурну спадщину за таких обставин. Що ми можемо зробити для того, щоби цей світ став трохи стабільнішим», - ділиться експерт Центру збереження та реставрації культурних пам’яток Апарна Тандон.
Під час занять Директор музею революції Гідності Ігор Пошивайло розповідає слухачам курсу про події Євромайдану. Каже – їм треба засвоїти, що надання першої допомоги культурним пам’яткам у перші години після їх пошкодження є справою такою ж важливою, як коли б мова велася не про картину чи монумент, а про поранену людину.
«Перед тим, як думати про реакцію чи застосування певних дій, необхідно дуже ретельно вивчити контекст. Подивитися: в якій ситуації відбуваються сьогоднішні події. Наскільки це важливо, ми бачимо на прикладі двох київських музеїв – Національно художнього музею та музею історії Києва, - розповідає Ігор Пошивайло. – Під час Євромайдану обоє вони опинилися в епіцентрі подій та сутичок між протестувальниками і Беркутом, поліцією. І от якраз в цій ситуації ми побачили як по-різному вони відреагували. Між ними відстань 500-600 метрів а реакція була дуже відмінна. Такі ж і результати: перший музей вистояв, зберіг колекцію, інший музей – втратив колекцію».
Пошивайло каже, на жаль, у часи конфлікту чи навіть, просто, буремний період їх учасникам не до пам’яток. На думку Пошивайла, так нині в Україні відбувається й з пам’ятниками тоталітарної доби, знесення яких часто сприймається, як очищення країни, що з емоційної точки зору зрозуміло. Але водночас він переконаний: хаотичне їх повалення й знищення також стирає пам’ять – нехай і гірку.
«От, наприклад, знесли пам’ятник чекістам недавно. І можна було це зробити без тих, «піонерських» підходів, які застосувала влада. Але ж можна було організувати мобільні виставки чи інсталяції навколо пам’ятника, чи показувати просвітницькі матеріали… щоб не було в суспільстві протиріч або збурень проти такого рішення. Тому все це можна робити, але продумано. Повинна буть певна стратегія і певний план дій», - переконує він.
На думку Пошивайла, вже нині Україні необхідно мати план дій для порятунку пам’яток на Донбасі. А захист культурної спадщини має стати частиною воєнного планування. Він зауважує, нині – доводиться шукати нестандартні способи: як донести цю інформацію до військових. Серед таких – гральні карти розроблені для солдат. На кожній – роз’яснення, що робити, якщо копаючи окопи вони знаходять розбиту кераміку чи рештки споруд. І чому жоден учасник бойових дій не має права обстрілювати культурні пам’ятки.
Його колега з Грузії, яка сьогодні прийшла слухати поради Ігоря, переконана – Грузії та Україні є чому повчитися одна у одної.
«Для нас грузинів це навіть ще більш важливо, - каже Манана Тевзадзе, яка очолює грузинську організацію «Блакитний Щит». – Мати ці навички й підготувати наші культурні інституції до цього. Тому що ми, наприклад усвідомили після війни 2008 –го року, що ми взагалі не були готові. Крім того, з Україною у нас дуже багато спільного. Ми пройшли крізь – однакові ситуації – як, наприклад, війна. І мені здається нам треба обмінюватися цим досвідом й допомагати одне одному через спільні проекти.
Ігор Пошивайло ділиться, йому особисто такі зустрічі з культурними рятувальниками із усього світу додають віри, що у світі достатньо самозречених і професійних рятувальників культури. А значить – у тяжкі для культури хвилини Україна повинна пам’ятати, що вона не сам на сам і бюрократичною машиною. І що в разі потреби, колеги з інших країн також готові будуть прийти на допомогу.
