Західні політики переважно роблять вигляд, ніби ядерної зброї не існує – але насправді вона й досі, по закінченні «холодної війни», формує міжнародну політику в невидимий для нас спосіб, пише Енн Епплбаум у Washington Post.
Чудовий приклад – війна, розв’язана Росією в Україні, пише оглядачка. На перший погляд здається дивним, що НАТО, найбільший і найпотужніший військовий союз у світі, не може надати зброю сусідній Україні, яка рухається до демократії та захищається від клептократичної й авторитарної Росії.
«Ніхто не хоче визнати правду: ми не продамо Україні бодай оборонну зброю через те, що Росія – ядерна держава, і Росія нам про це весь час нагадує […] Звісно, усе це блеф і погрози, щоб змусити всіх нервувати. Але оскільки є крихітний ризик того, що Путін достатньо навіжений, щоб убити мільйони людей, вони діють», – пише авторка.
Схожа ситуація й з Іраном, який поки що не має ядерної зброї, але продовжує залякувати світ її створенням.
Поки ми на Заході боїмося божевільних з ядерною кнопкою, пише Епплбаум, наші політики навіть словом не згадують про наш власний великий ядерний арсенал і навіть щиро соромляться, що він досі існує. І це дуже небезпечна ситуація.
«Якщо ми справді хочемо захистити себе та своїх союзників, ми могли б час від часу мимохідь вкидати в розмові слівце про ядерну зброю НАТО. Немає потреби відроджувати «холодну війну», але відродження слова «стримування» могло б бути не такою вже й поганою думкою. Бодай для того, щоб змусити божевільних подумати двічі перед тим, як проводити ядерні навчання чи таємно збагачувати плутоній», – підсумовує оглядачка.
А тим часом Associated Press пише, що тактика Москви на Донбасі змінюється. Щоб переконати Захід у дотриманні перемир’я та змусити світ послабити економічні санкції, Росія зменшує свою військову присутність в Україні.
Замість прямої участі у воєнних діях вона навчає бойовиків користуванню сучасною російською зброєю та обороні захоплених частин Cхідної України. За оцінками НАТО, зараз там присутні 250–300 російських військових інструкторів.
«Чи отримала Росія користь від анексії Криму?», – запитала експертів журналістка на сайті Польського інституту міжнародних справ. В економічному сенсі Росія не отримала зиску, оскільки змушена фінансово підтримувати виживання Криму, до того ж західні санкції створили серйозні труднощі для російської економіки, відповів Франц-Лотар Альтманн з Державного університету Бухареста.
У політичному ж плані єдиною вигодою, на його думку, стало зростання популярності Путіна серед російського населення.
«У всьому іншому Росія стала політичною парією на міжнародній арені, її репутація як надійного партнера зазнала потужного удару», – сказав він.
Наразі Путін і російські силовики отримали найбільшу вигоду від захоплення Криму, погоджується Октай Танрісевер з Близькосхідного технічного університету в Анкарі. Крім того, це відродило протистояння, яке існувало під час «холодної війни» й дало Москві змогу нагадати Європі про свою військову потугу.
«Утім, це може виявитися Пірровою перемогою для Путіна та силовиків у довгостроковій перспективі, оскільки захоплення Криму ще більше віддалило Росію від європейського контексту» – сказав він. Економічні збитки від анексії теж з часом зростатимуть, і в підсумку вона виявиться великою поразкою для Росії.
Газета Washington Post написала про закриття єдиного в Росії музею політичних репресій, який містився в старому сталінському трудовому таборі «Перм-36», у якому загинув український поет Василь Стус та відбували покарання інші відомі радянські дисиденти.
«Ще один світильник російського громадянського суспільства погас», – пише Сюзан Стернтал.
Директор музею сказав, що рішення про закриття було, поза сумнівом, політичним . Музей, у якого вилучили всю власність і перейменували на Музей історії таборів і робітників ГУЛАГу, став «останньою жертвою намагань російського уряду змусити замовкнути незалежні голоси», пише авторка.
Дивіться також: Москва міняє кримськотатарські ЗМІ на своїх маріонеток