The Hill: Війна в Україні може справді призвести до розпаду Російської Федерації

Вірогідність розпаду Російської Федерації як наслідок війни Росії проти України аналітики з різних країн обговорюють досить давно і уважно. Дехто з оглядачів вважає, що така вірогідність продовжує зростати.

«Настав час серйозно поставитися до потенційного розпаду Росії», пише Олександр Мотиль, професор політології в Університеті Рутгерса в Ньюарку, у своїй статті для видання The Hill від 13 серпня.

Мотиль, який спеціалізується на дослідженні України, Росій та колишнього СРСР, у своїй статті проаналізував реакції і висновки низки аналітиків і коментаторів на останні подій війни в Україні, і вважає, що «хоча світ був би кращим за значно ослабленої Росії, її падіння може не пройти гладко».

За словами оглядача Washington Post Девіда Ігнатіуса, якого цитує Мотиль, «роздроблена, деморалізована Росія — це диявольський майданчик. … Внутрішній безлад у Росії ставить перед Путіним серйозну дилему, але це також дуже небезпечно для Заходу». Тетяна Становая з Фонду Карнегі додає: «Кремль одночасно боротиметься з… поглибленням кризи лідерства Путіна, дедалі більшою нестачею політичної підзвітності, дедалі неефективнішими відповідями влади на нові виклики, посиленням фрагментації серед еліт та суспільством, яке стає налаштованим все більш проти влади».

Ці аналітики праві, вважає Мотиль, коли хвилюються про потенційний неконтрольований розпад Росії: «Путін потрапив у пастку і, можливо, схильний до відчайдушних заходів. Колишній президент і прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв, як випливає з його безглуздих послань, можливо, божевільний — і, на жаль, він не самотній у своєму божевіллі. Російські еліти зламані та роздроблені, їм бракує згуртованого та послідовного бачення майбутнього своєї країни; ніхто не знає, що робити з катастрофічною війною з Україною. Як каже Становая, “ці події перетворюють Росію на набагато менш згуртоване утворення, насичене внутрішніми протиріччями та конфліктами, більш мінливе та позбавлене передбачуваності”».

Водночас, непередбачуваність і хаотичність давно були притаманними Росії, і її сусіди та західні країни певною мірою призвичаїлися жити з цим, зазначає Мотиль: «30 років у Росії панує розлад. Дійсно, часи Бориса Єльцина в 1990-х роках були особливо важкими, але Путіну явно не вдалося побудувати згуртоване суспільство та функціонуючу економіку. Репресоване суспільство може бути більш поступливим, але воно не є згуртованим і стабільним, як радянська влада зрозуміла під час перебудови. [...] Підсумовуючи, пострадянська Росія завжди була, за висловом Станової, «насичена внутрішніми протиріччями та конфліктами». Різниця в тому, що тепер їх видно».

Втім, інші оглядачі, такі як Януш Бугайський з Джеймстаунського Фонду, дотримуються думки про те, що після імовірного розпаду Росія може опинитися під міжнародним контролем, і їй бракуватиме економічних і військових ресурсів, необхідних для реалізації імперіалістичних цілей. На думку Бугайського, якого цитує Мотиль, «Росія, зведена до території, обмеженої Санкт-Петербургом, Москвою та Нижнім Новгородом, негайно перестане бути вагомим геополітичним гравцем і, отже, загрозою для будь-кого зі своїх сусідів — особливо якщо останні об’єднаються із Заходом. Життя в такій країні може бути біднішим, але воно також, ймовірно, буде безпечнішим».

Сценарій більш контрольованої Росії, яка, однак, зберегла свою цілісність, але є достатньою мірою залежною і керованою зовнішніми гравцями, імовірно, підходить і Китаю. Відносини Китаю з Росією значно поглибилися останніми роками, особливо на тлі спільної мети послаблення або руйнування домінування США і заходу загалом у світі, зазначає Голі Еліат у своїй статті для CNBC.

Однак, в динаміці відносин між двома країнами є певні нюанси і боротьба інтересів поза «необмеженою дружбою», оголошеною Володимиром Путіним і Сі Дзінпінєм напередодні війни Росії проти України.

«Деякі аналітики порівнюють ці стосунки з казкою про «Златовласку», в якій шукають золоту середину, коли Китай хоче, щоб його союзниця Росія не була ні надто сильною, так щоб кинути виклик Пекіну, ні надто слабкою, щоб залишати Китай ідеологічно ізольованим в боротьбі з заходом», пише Еліат.

Незважаючи на своє небажання відкрито критикувати Росію під час війни в Україні, Китай водночас скористався своїм привілейованим становищем у відносинах з нею, розуміючи, що Росії необхідний торговий партнер для життєво важливого для російської економіки продажу нафти, металів та іншої сировини, але купуючи їх зі знижкою.

В інтерв’ю CNBC Етьєн Сула, дослідник Альянсу за забезпечення демократії Фонду Маршала, сказав: «Китаю необхідно знайти баланс між утриманням Росії якомога слабкішою, щоб переконатися, що вона не становить загрози для Китаю, а також гарантувати, що Росія все ще може бути подразником для їхніх спільних суперників – західних демократій на чолі зі Сполученими Штатами».

Водночас, утримувати такий баланс може бути складно, а деякі західні спостерігачі і російські дисиденти почали відверто закликати до «деколонізації» самої Росії, зазначає Аншаль Вора у своїй статті для видання Foreign Policy. Своєю чергою, Марлен Ларуель у статті для журналу Foreign Affairs нагадує, що Росія є найбільшою за територією країною в світі, розташованою в 11-ти часових поясах, а 20 відсотків її населення складають етнічні неросіяни, а за таких умов «розвал цієї крихкої багатоетнічної держави може призвести до збільшення насильства» на тлі війни в Україні.

Втім, на думку Олександра Мотиля, заходу і сусідам Росії треба дивитися на цю проблему під іншим кутом: «Сусіди Росії та Захід уже три десятиліття живуть із глибоко нестабільною та непередбачуваною Росією. Якими б не були причини такого стану речей, існує майже нульова ймовірність того, що Росія раптом позбудеться своєї нестабільності та непередбачуваності та припинить сповзання до розпаду».

«Все, що можуть зробити Захід і Україна, а також інші сусіди Росії – це виграти війну, ізолювати себе від хаосу Росії та зрозуміти, що потрібно буде зробити, щоб упевнитися, що бачення Бугайського виявилося довготривалим», підсумовує Мотиль.

В матеріалі використані джерела The Hill, Foreign Affairs, Foreign Policy, CNBC.