Стали відомі переможці одного з найбільших та найбільш знаних американських фестивалів незалежного кіно - «Санденс». Вперше в історії заходу в одній з найпрестижніших категорій - «світове ігрове кіно» - брала участь українська стрічка «Клондайк» режисерки Марини Ер Горбач. Вона і отримала нагороду фестивалю за найкращу режисуру у своїй категорії.
Фільм Ер Горбач розповідає про родину, яка опинилася в епіцентрі подій авіакатастрофи рейсу MH17 17 липня 2014 року. Головні герої - Ірка і Толік очікують народження першої дитини. Війна різко вривається в їхнє життя. Вагітна жінка відмовляється евакуюватися, навіть коли село захоплюють збройні угруповання. Головні ролі у фільмі виконали Оксана Черкашина («Погані дороги»), Сергій Шадрін («Чорний ворон») і Олег Щербина («Черкаси»). Картина створена у копродукції з Туреччиною. У травні 2021 його підтримало Міністерство культури та туризму Туреччина. В Україні фільм отримав державне фінансування від Держкіно.
Окрім «Клондайку» на «Санденсі» був представлений ще один фільм, який був створений за підтримки Держкіно та висвітлює тему життя в умовах війни на сході України. Документальна картина «Будинок за скалок» отримала нагороду за кращу режисуру у категорії «Світове документальне кіно».
«Найголовніше, майже в кожній рецензії на фільм згадується військова агресія Росії проти України. Для України це дуже важливо, щоб у світі чим більше про це говорили і знали. Це фільм про те, як кілька виховательок у притулку поруч з війною піклуються про життя дітей зі складних родин. Це фільм про те, які глибинні опосередковані наслідки має війна на суспільство», - написав на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук після перемоги другий режисер та лінійний продюсер картини Азад Сафаров.
Одразу після оголошення результатів, кореспондентці «Голосу Америки» Ірині Соломко вдалося поспілкуватися з режисеркою «Клондайк» Мариною Ер Горбач, яка розповіла про те, як на фільм відреагувала аудиторія та критики, та про свої нові проекти.
Ірина Соломко: Марино, нагорода – це визнання не просто картини, а саме вас, як режисерки. Наскільки вона стала для вас очікуваною?
Марина Ер Горбач: Ми насправді очікували нагороду, бо ми читали багато критики і відгуків глядачів, і розуміли, що фільм потрапив їм у серце, наштовхнув на роздуми. І вони його високого оцінюють. Тому, звичайно, знімальна група очікувала на ту чи іншу нагороду. І коли напередодні оголошення переможців подзвонили з фестивалю, аби привітати особисто та записати відео для церемонії, було трошки дивно через увесь цей он-лайн формат. Бо ти ніби чекаєш, а з іншого боку в такому режимі ти це все по-іншому проживаєш. Але у мене було відчуття, що наша перемога абсолютно закономірна. Я сприймаю цей приз як нагороду всієї групи. Адже задумувати та придумувати можна все що завгодно, але поруч були люди, які допомагали мені реалізувати мої ідеї. Це і їх нагорода, і я їм дуже вдячна за все.
І. С.: Прем`єра картини відбулася в досить непростий момент, коли увага світу прикута до можливої військової агресії Росії проти України. Ваш фільм про війну, яка розпочалася ще у 2014-му. Цей фільм проти війни, адже ми бачимо, як вона руйнує життя людей. Як ви думаєте, глядачі почули це ваше повідомлення?
М. Е. Г.: Я думаю, що ті, хто побачив фільм, це моє повідомлення точно почули та прийняли. Це просто ще одна краплина, ще один крок до розумінням того, як ми в Україні сприймаємо цю ситуацію. Це такий інший бік монітору з новинами. Тобто є монітор з новинами, є статистика, є геополітика і все, що потрапляє в інформаційне поле. А є ще той інший бік, до якого, власне, і оперує мистецтво, і в тому числі «Клондайк».
Потім в рамках фестивалю було дуже багато зустрічей з кіно-індустрією, з великими студіями. І вони одразу, коли заходили у Зум, казали: «Розкажіть, що там у вас відбувається». І я відповідала, що все це дуже схоже на те, що відбувається у фільмі.
Є ситуацію на кордоні, є геополітика, паралельно люди ще й живуть і на окупованих територіях, і в Києві. І хоча вони перебувають у стресі, у них є ще й щоденне життя: діти, родина, робота. Це такі паралельні світи, і у цьому плані було дуже легко пояснювати, адже у них вже був приклад «Клондайку». Вони розуміли, про що власне я говорю.
Я сподіваюся, що ця нагорода ще більше приверне уваги до ситуації в Україні. Я знаю, що ще будуть додаткові покази всіх переможців. І попереду у нас європейська прем`єра на Берлінському фестивалі. І це дуже хороше поєднання цільової аудиторії, яка цікавиться авторськими фільмами.
І. С.: Як ви вже зазначили попереду ще одна важлива прем`єра - на Берлінському фестивалю у лютому. На що ви там сподіваєтеся?
М. Е. Г.: Ми, по-перше, номіновані на приз глядацьких симпатій, коли глядачі голосують. Ми номіновані на приз журі. Тому ми теж їдемо з бойовим настроєм. Нас та головну акторку вчора запросили на відкриття, на червону доріжку. Це для нас таке приємне повідомлення, бо ми в цьому он-лайн форматі втомилися, і хочеться відчути цю фестивальну атмосферу. Це важливо для митців – відчути глядача та увагу.
Тому ми у хорошому настрої, і нам з нагородою «Санденсу» буде навіть трошки легше у Берліні залучити глядачів до фільму та до дискусії. Окрім того, це європейський глядач, який, в принципі, більше знає. Цікаво буде подивитися, прослідкувати за тим, яка буде різниця в сприйнятті. Що вони там прочитають у підтексті.
І. С.: Що далі після «Клонадайку», чи є нові ідеї. Ви розповідали в нашому першому інтерв’ю, що є дитячий проект, який би ви хотіли реалізувати?
М. Е. Г.: Так, я паралельно з «Клондайком» розвивала ще й дитячий проект. Він є, але поки через відсутність фінансування у замороженому стані. Вчора під час он-лайн зустрічей зі студіями в рамках «Санденсу» ми про цей проект говорили. Бо представникам індустрії цікаво знати про наступні проекти авторів та режисерок, які попадають на фестиваль. Побачимо.
Чесно кажучи, я би після Берлінського фестивалю хотіла трошки відпочити. Я тільки перехворіла на коронавірус, і так одразу все пішло хвилями. Тому я зараз зібралася з силами, а потім хотіла би відпочити. А далі вже думати над новими проектами, не забуваючи про те, що і «Клондайк» треба довести до осені. Йому теж треба прожити певне життя: і фестивальне, і дистрибуцію.
І. С.: Наскільки я розумію, в Україні глядачі зможуть його побачити десь восени.
М. Е. Г.: Так, ми би дуже хотіли, на початку осені вже представити його українському глядачу. Поки немає активних запрошень, але ми би хотіли зробити український показ на одному з найбільших фестивалей, а потім восени вже виходити у кіно-театральний прокат.
