Наприкінці 2012 року парламент відправив українських хлопців в місію до Кот-д’Івуару. А в четвер представник України при ООН Юрій Сергеєв заявив, що Україна планує збільшити вдвічі підрозділ військової авіації у місії в Конго.
Поки Україна отримує чимало схвальних відгуків від ООН, ОБСЄ і НАТО. Проте миротворці, повертаючись додому, стають забутими суспільством.
Подорожі за кордон, ще й велика заробітна платня – так бачать миротворців їх співвітчизники, кажуть колишні військовослужбовці. Втім, ані великих грошей, ані романтики у таких «подорожах» немає. Найбільша заробітна платня – 3000 доларів на місяць, а замість вражень можна підхопити екзотичну африканську хворобу. Тому військових дивують міфи, створені українцями про миротворців.
«Ні держава, ні суспільство не сприймають миротворців як окрему соціальну групу, яка дбає про цю державу, яка фактично приносить гроші цій державі, яка піднімає імідж цієї держави. А на виході – людина повертається з місії, поки служить, ще може проходити певну диспанцеризацію, лікуватися. Після виходу на пенсію вона залишається сам на сам зі своїми проблемами», – визнає голова Всеукраїнського об’єднання «Союз учасників миротворчих операцій» Сергій Грабський.
У коментарі Голосу Америки він зазначає, що раніше, до 2005 року, миротворці мали певні пільги, соціальний захист. Сьогодні ж вони мають тільки запис у трудовій книжці та власну гордість за участь у місії. Втім, організація Сергія Грабського не збирається воювати за відновлення пільг. Колишні військовослужбовці хочуть допомагати миротворцям, що повернулися, адаптуватися, набути нові навички, і самим допомагати державі, а не просити допомоги в неї.
«Імператив нашої поведінки: ми не можемо нагодувати всіх стражденних рибою, але ми маємо можливість і хочемо зробити так, щоб кожен, хто хотів, отримав вудку, щоб наловити цієї риби. Тобто, ми не хочемо створювати нових об’єктів соціальної державної допомоги, а навпаки – суб’єктів, які б самі могли і можуть допомогти державі», – говорить Сергій Грабський.
Голова ревізійної комісії Всеукраїнського об’єднання «Союз учасників миротворчих операцій» Олексій Савич повідомив Голосу Америки, що миротворці до того ж мають значний потенціал у бізнесі, завдяки своєму досвіду.
«Наших миротворців можна пропонувати бізнесу як робітників. В багатьох країнах світу представники крупного бізнесу закордоном – це колишні військові. Особливо ті, хто пройшов місію в цих країнах. Людина там була, вона когось там знає, вона пройшла адаптацію чисто фізично, знає умови місцеві, традиції. І також це людина, яка може за себе постояти. Це ідеальна людина для такої роботи», – каже Олексій Савич.
Крім того, миротворці повертаються із значним досвідом у військовій справі, який не можуть отримати тут, в Україні. Таким чином, наша держава може практично нарощувати свій бойовий потенціал, зазначив у коментарі Голосу Америки голова Ради організації військовослужбовців, правоохоронців і ветеранів, голова Об’єднання український офіцерів «Патріот» гвардії полковник Олег Гук.
«На сьогоднішній день є економічні реалії – ми не маємо можливості в країні готувати, наприклад, вертольотчиків. Немає грошей навіть на елементарне паливо. Це чудова можливість за кошти інших країн підготувати свій бойовий потенціал», – вважає Олег Гук.
Але не усі підтримують «практикування» українських військовослужбовців за кордоном. Так, фракція УДАРу не проголосувала за відправлення українців до Кот-д’Івуару. Депутат від УДАРу Сергій Каплін пояснив Голосу Америки, що наразі сенсу участі українців у миротворчих місіях немає.
«По-перше, держава не має стратегії просування своїх політичних та економічних інтересів у країнах, де вона здійснює миротворчі функціі. По-друге, наші солдати отримують вп’ятеро менше коштів за цю роботу і знаходяться за кордоном без належного захисту та в умовах, які не відповідають міжнародним стандартам», – говорить Сергій Каплін.
Також, на думку Сергія Капліна, українських миротворців відправляють у ті країни, які вигідні для торгівлі українським олігархам.
«Наприклад, торговельний оборот Кот-д’Івуару з Україною за останні дев’ять місяців складає 150 мільйонів доларів. Структура – мінеральні добрива і метал – це Ахметов та Фірташ. Це не війна за інтереси українців і України. Це війна за олігархів, а наші хлопці – «зброя олігархів», – каже Каплін.
Військовослужбовці ж із такими твердженнями не погоджуються. Вони вбачають потенціал як в участі у миротворчих акціях, так і в тих, хто повертається з них.
Поки Україна отримує чимало схвальних відгуків від ООН, ОБСЄ і НАТО. Проте миротворці, повертаючись додому, стають забутими суспільством.
Подорожі за кордон, ще й велика заробітна платня – так бачать миротворців їх співвітчизники, кажуть колишні військовослужбовці. Втім, ані великих грошей, ані романтики у таких «подорожах» немає. Найбільша заробітна платня – 3000 доларів на місяць, а замість вражень можна підхопити екзотичну африканську хворобу. Тому військових дивують міфи, створені українцями про миротворців.
«Ні держава, ні суспільство не сприймають миротворців як окрему соціальну групу, яка дбає про цю державу, яка фактично приносить гроші цій державі, яка піднімає імідж цієї держави. А на виході – людина повертається з місії, поки служить, ще може проходити певну диспанцеризацію, лікуватися. Після виходу на пенсію вона залишається сам на сам зі своїми проблемами», – визнає голова Всеукраїнського об’єднання «Союз учасників миротворчих операцій» Сергій Грабський.
У коментарі Голосу Америки він зазначає, що раніше, до 2005 року, миротворці мали певні пільги, соціальний захист. Сьогодні ж вони мають тільки запис у трудовій книжці та власну гордість за участь у місії. Втім, організація Сергія Грабського не збирається воювати за відновлення пільг. Колишні військовослужбовці хочуть допомагати миротворцям, що повернулися, адаптуватися, набути нові навички, і самим допомагати державі, а не просити допомоги в неї.
«Імператив нашої поведінки: ми не можемо нагодувати всіх стражденних рибою, але ми маємо можливість і хочемо зробити так, щоб кожен, хто хотів, отримав вудку, щоб наловити цієї риби. Тобто, ми не хочемо створювати нових об’єктів соціальної державної допомоги, а навпаки – суб’єктів, які б самі могли і можуть допомогти державі», – говорить Сергій Грабський.
Голова ревізійної комісії Всеукраїнського об’єднання «Союз учасників миротворчих операцій» Олексій Савич повідомив Голосу Америки, що миротворці до того ж мають значний потенціал у бізнесі, завдяки своєму досвіду.
«Наших миротворців можна пропонувати бізнесу як робітників. В багатьох країнах світу представники крупного бізнесу закордоном – це колишні військові. Особливо ті, хто пройшов місію в цих країнах. Людина там була, вона когось там знає, вона пройшла адаптацію чисто фізично, знає умови місцеві, традиції. І також це людина, яка може за себе постояти. Це ідеальна людина для такої роботи», – каже Олексій Савич.
Крім того, миротворці повертаються із значним досвідом у військовій справі, який не можуть отримати тут, в Україні. Таким чином, наша держава може практично нарощувати свій бойовий потенціал, зазначив у коментарі Голосу Америки голова Ради організації військовослужбовців, правоохоронців і ветеранів, голова Об’єднання український офіцерів «Патріот» гвардії полковник Олег Гук.
«На сьогоднішній день є економічні реалії – ми не маємо можливості в країні готувати, наприклад, вертольотчиків. Немає грошей навіть на елементарне паливо. Це чудова можливість за кошти інших країн підготувати свій бойовий потенціал», – вважає Олег Гук.
Але не усі підтримують «практикування» українських військовослужбовців за кордоном. Так, фракція УДАРу не проголосувала за відправлення українців до Кот-д’Івуару. Депутат від УДАРу Сергій Каплін пояснив Голосу Америки, що наразі сенсу участі українців у миротворчих місіях немає.
Ні держава, ні суспільство не сприймають миротворців як окрему соціальну групу, яка дбає про цю державу, яка фактично приносить гроші цій державі, яка піднімає імідж цієї держави.
Сергій Грабський
«По-перше, держава не має стратегії просування своїх політичних та економічних інтересів у країнах, де вона здійснює миротворчі функціі. По-друге, наші солдати отримують вп’ятеро менше коштів за цю роботу і знаходяться за кордоном без належного захисту та в умовах, які не відповідають міжнародним стандартам», – говорить Сергій Каплін.
Також, на думку Сергія Капліна, українських миротворців відправляють у ті країни, які вигідні для торгівлі українським олігархам.
«Наприклад, торговельний оборот Кот-д’Івуару з Україною за останні дев’ять місяців складає 150 мільйонів доларів. Структура – мінеральні добрива і метал – це Ахметов та Фірташ. Це не війна за інтереси українців і України. Це війна за олігархів, а наші хлопці – «зброя олігархів», – каже Каплін.
Військовослужбовці ж із такими твердженнями не погоджуються. Вони вбачають потенціал як в участі у миротворчих акціях, так і в тих, хто повертається з них.
