На початку весни українцям заборонили проводити мирні зібрання під стінами Генпрокуратури терміном на два місяці. Рішення виніс суддя Окружного адміністративного суду Києва Олексій Огурцов за позовом столичної міської адміністрації. Такі заборони – вже стандартний механізм боротьби влади із тими, хто незгодний, кажуть правозахисники.
За 2012 рік 88% позовів органів влади щодо заборони акцій протесту були задоволені. Такі дані наводить Українська Гельсінська спілка з прав людини. Правозахисники повідомляють і найпопулярніші причини заборон: невчасно подане повідомлення про масовий захід, те, що збори можуть перешкодити руху транспорту або відпочинку громадян, збори можуть зашкодити іміджу України тощо.
Єдиною причиною для задоволення позовів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування є визнання судом факту, що проведення такого зібрання може створити небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення. «Така небезпека не повинна бути уявною, а ґрунтуватися на конкретних фактах чи даних про наявність реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку», – зазначає суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ірина Соломко. За її словами, місцева влада повинна не тільки повідомити про можливу загрозу, але й надати суду докази, які стали підставою для такого висновку.
Втім, насправді ситуація інша, стверджують правозахисники й активісти. «Всі ми знаємо, що якщо буде поданий позов від органів місцевої влади про обмеження чи заборону проведення мирного зібрання, то майже гарантовано його заборонять», – говорить правозахисник, член Консультаційної ради при уповноваженому Верховної ради України з прав людини Михайло Каменєв.
Координатор громадянського руху «Спільна справа» Олександр Данилюк, який неодноразово стикався із подібними заборонами, розповів Голосу Америки, що причини подеколи можуть і не згадуватися.
«Причини заборони дуже часто в рішеннях взагалі не згадуються. Масово місцеві ради по всій Україні приймають неконституційні постанови, якими вимагають подавати помідомлення в терміни, які не передбачені Конституцією. Деякі навіть за півмісяця», – зазначає Олександр Данилюк.
Активіст додає, що якщо суд не забороняє акцію, то її зриває міліція. «Ті акції, які не забороняються судом, часто зриваються міліцією, коли безпідставно учасників починають затримувати і відвозити у відділок. Інколи міліціонери навіть не вдягнені у однострої», – каже він.
Поки що в Україні немає законодавства, крім Конституції України, що б регулювало мирні зібрання. Є законопроекти, які викликають занепокоєння громадських організацій.
Наприклад, проект документа №0918(2450) зобов’язує мітингувальників повідомляти владу про протест за два робочі дні, встановлює перелік місць, де проведення мирних зібрань можна забороняти, забороняє спонтанні протести тощо.
За словами активістки київського осередку Громадянського руху «Відсіч» Катерини Чепури, в разі прийняття такого законопроекту кількість протестів у країні значно зменшиться.
«За цим законом будуть переслідуватись всі відповідальні за проведення акції і, таким чином, ніхто не схоче брати на себе відповідальності. Також, збільшення терміну подавання повідомлення призведе до того, що більша частина акцій заборонятиметься судом. Законопроект №2450 після «Мовного закону» є найбільшою загрозою для незалежності України», – вважає Катерина Чепура. Про це вона зазначила у коментарі Голосу Америки.
Спірні питання щодо обмеження права на мирні зібрання в Україні може вирішити Європейський суд з прав людини. Правозахисник, голова ВГО «Інститут Республіка» Володимир Чемерис повідомив у понеділок, що очікує в цьому році рішення по справі «Шмушкович проти України», яке стосується питання мирних зібрань в Україні.
«Ми подали цей позов до Європейського суду ще в 2009 році, чекаємо в цьому році рішення. Я думаю, що коли ми отримаємо це рішення, воно багато крапок поставить щодо ситуації із свободою мирних зібрань в Україні», – сказав правозахисник.
За 2012 рік 88% позовів органів влади щодо заборони акцій протесту були задоволені. Такі дані наводить Українська Гельсінська спілка з прав людини. Правозахисники повідомляють і найпопулярніші причини заборон: невчасно подане повідомлення про масовий захід, те, що збори можуть перешкодити руху транспорту або відпочинку громадян, збори можуть зашкодити іміджу України тощо.
Єдиною причиною для задоволення позовів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування є визнання судом факту, що проведення такого зібрання може створити небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення. «Така небезпека не повинна бути уявною, а ґрунтуватися на конкретних фактах чи даних про наявність реальної загрози інтересам національної безпеки та громадського порядку», – зазначає суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ірина Соломко. За її словами, місцева влада повинна не тільки повідомити про можливу загрозу, але й надати суду докази, які стали підставою для такого висновку.
Втім, насправді ситуація інша, стверджують правозахисники й активісти. «Всі ми знаємо, що якщо буде поданий позов від органів місцевої влади про обмеження чи заборону проведення мирного зібрання, то майже гарантовано його заборонять», – говорить правозахисник, член Консультаційної ради при уповноваженому Верховної ради України з прав людини Михайло Каменєв.
Координатор громадянського руху «Спільна справа» Олександр Данилюк, який неодноразово стикався із подібними заборонами, розповів Голосу Америки, що причини подеколи можуть і не згадуватися.
«Причини заборони дуже часто в рішеннях взагалі не згадуються. Масово місцеві ради по всій Україні приймають неконституційні постанови, якими вимагають подавати помідомлення в терміни, які не передбачені Конституцією. Деякі навіть за півмісяця», – зазначає Олександр Данилюк.
Активіст додає, що якщо суд не забороняє акцію, то її зриває міліція. «Ті акції, які не забороняються судом, часто зриваються міліцією, коли безпідставно учасників починають затримувати і відвозити у відділок. Інколи міліціонери навіть не вдягнені у однострої», – каже він.
Поки що в Україні немає законодавства, крім Конституції України, що б регулювало мирні зібрання. Є законопроекти, які викликають занепокоєння громадських організацій.
Причини заборони дуже часто в рішеннях взагалі не згадуються. Масово місцеві ради по всій Україні приймають неконституційні постанови, якими вимагають подавати помідомлення в терміни, які не передбачені Конституцією. Деякі навіть за півмісяця.Олександр Данилюк
Наприклад, проект документа №0918(2450) зобов’язує мітингувальників повідомляти владу про протест за два робочі дні, встановлює перелік місць, де проведення мирних зібрань можна забороняти, забороняє спонтанні протести тощо.
За словами активістки київського осередку Громадянського руху «Відсіч» Катерини Чепури, в разі прийняття такого законопроекту кількість протестів у країні значно зменшиться.
«За цим законом будуть переслідуватись всі відповідальні за проведення акції і, таким чином, ніхто не схоче брати на себе відповідальності. Також, збільшення терміну подавання повідомлення призведе до того, що більша частина акцій заборонятиметься судом. Законопроект №2450 після «Мовного закону» є найбільшою загрозою для незалежності України», – вважає Катерина Чепура. Про це вона зазначила у коментарі Голосу Америки.
Спірні питання щодо обмеження права на мирні зібрання в Україні може вирішити Європейський суд з прав людини. Правозахисник, голова ВГО «Інститут Республіка» Володимир Чемерис повідомив у понеділок, що очікує в цьому році рішення по справі «Шмушкович проти України», яке стосується питання мирних зібрань в Україні.
«Ми подали цей позов до Європейського суду ще в 2009 році, чекаємо в цьому році рішення. Я думаю, що коли ми отримаємо це рішення, воно багато крапок поставить щодо ситуації із свободою мирних зібрань в Україні», – сказав правозахисник.
