Віктор Янукович проживе без євроінтеграції. Президент чітко дав це зрозуміти усім, хто повчає його з-за кордону, вимагаючи звільнити Юлію Тимошенко. Євроінтеграція такою ціною йому не потрібна.
«Інтеграція за будь-яку ціну... за рахунок дозволу втручатися у внутрішні справи – такий шлях ми ніколи не сприймали і не сприймемо», – заявив глава держави у промові до Дня Незалежності 24 серпня.
Що буде з угодою про зону вільної торгівлі з ЄС – це питання не до нас, – підхопив президентську тезу прем’єр Микола Азаров. Як він пояснив у понеділок 27 серпня, українська сторона зробила усе від неї залежне, тепер справа за європейцями.
Ще недавно євроінтеграція була для українського керівництва священною коровою. Сьогодні про це згадують, але без фанатизму. Коментуючи зміну риторики, експерти відзначають: епоха показної «буцімто євроінтеграції» в діяльності нинішньої влади закінчилась. Попереду сповзання України Януковича до стану Сирії Асада чи Білорусі Лукашенка.
Політаналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир Горбач: «Тема євроінтеграції закрита»
«Епоха євроінтеграції в діяльності нинішньої влади закінчилась. Ось ця промова Януковича на День Незалежності стала офіційною віхою: тема євроінтеграції для нього закрита. Якщо Януковичу потрібно змінитись, щоб увійти в Європу, тоді навіщо йому потрібна така Європа? Екзотичне питання, відповідь на яке прозвучала 24 серпня.
В принципі, це логічне завершення етапу симуляції євроінтеграції. Якийсь час на словах це гасло проголошувалось: тому що інших змістів у цієї влади просто не було, жодного ідейного навантаження від самого початку вони не несли. Але це були тільки слова, і підхід до євроінтеграції був як до справ зовнішніх – мовляв, треба з кимось про щось домовитись. Але жодної євроінтеграції всередині країни не було. Все, що відбувалося в країні, віддаляло її від європейських стандартів, а не наближало.
Тому зараз наша країна, цілком логічно, вступає в етап зовнішньополітичної ізоляції. Тепер будуть наголошувати на суверенності України, на тому, що ніхто не може втручатися в її внутрішні справи і навіть не сміє поради давати... Ми йдемо шляхом Білорусі Лукашенка, який теж колись, коли почали лунати застереження іззовні країни, говорив про суверенний білоруський народ, – звісно, маючи на увазі себе персонально. Те саме відбувається зараз з Януковичем і його правлячим режимом.
А закінчується ця дорога печально. На екваторі першого терміну президентства Януковича ми відмовляємося від євроінтеграції, і тепер він буде наголошувати на суверенному праві української влади. А далі – наступний логічний етап, ізоляція вже повна, переведення країни в режим країни-ізгоя. Такої, якими є сьогодні Венесуела, Іран, Сирія Асада чи Білорусь Лукашенка».
Директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко: «Курс на Європу ніхто не скасовував, але руху не буде»
«Заява Януковича – свідчення того, що сьогодні йде пошук якихось зрозумілих для виборця пояснень, чому буксує просування на європейському напрямку. І тут є зручне пояснення для не надто обізнаних: це Євросоюз натиснув на гальма! Хоча усі українські керівники чітко знають, що саме вони могли б зробити для того, щоб цей процес був дуже швидко розблокований. Це їм говорилося неодноразово, вони в курсі. Але офіційний Київ напередодні виборів потребує інших пояснень, для того щоб відносини з Європою не виглядали суцільним провалом.
З другого боку, Янукович своїм спічем на День Незалежності намагається продовжити довгограючу гру з Європою: мовляв, якщо Євросоюз не піде на євроінтеграцію України на умовах України, то Україна може розвернутися до Росії.
І, по-третє, президенту достеменно відомо, що у нинішній Європі не існує такого явища чи поняття, як «втручання у внутрішні справи», коли йдеться про демократію і права людини. Пасажі про «втручання» розраховані на внутрішнього споживача. Розрахунок робиться на те, щоб зімітувати, роздмухати «національну гордість» у відповідь на вимоги Євросоюзу дотримуватися демократичних правил.
Чи означають заяви Януковича, що євроінтеграцію зупинено? Це залежить від того, що вважати євроінтеграцією. Якщо євроінтеграцією вважати заяви про бажання інтегруватися в єдину Європу, то вона як була, так і є. Тобто на риторичному рівні жодних фундаментальних змін я не бачу. А от щодо реального прогресу, то, на відміну від попередніх часів, ґрунт для прогресу зник. Останнім досягненням було парафування угоди про асоціацію і поглиблену зону вільної торгівлі. Це було завершення п’ятирічного переговорного процесу, який інерційно йшов: він був запущений давно, а цього року поставлено крапку, угода парафована. Але для того, щоб вона була підписана і набула чинності, між Україною і ЄС потрібно мати зовсім інший рівень довіри, ніж той, який існує сьогодні. На сьогоднішній день недовіра ЄС до офіційного Києва зашкалює. І це зумовлено тим, що Київ повністю проігнорував усі застереження європейської сторони щодо вибіркового судочинства. В історії України та ЄС ще не було такого, щоб думку Європейського Союзу ігнорували повністю!
Тому, з одного боку, можна говорити про те, що офіційно проголошений курс на європейську інтеграцію поки що ніхто не скасовував. Але з другого боку, за нинішнього рівня довіри і якості відносин, ніякого руху в цьому напрямку не буде».
Публіцист Микола Рябчук: «Такі заяви свідчать про неадекватність українського керівництва»
«Я вже давно не намагаюсь розшифровувати їхніх «меседжів». Усе настільки ясно і бридко, що я навіть стежити перестав. Для мене ці заяви є ознакою абсолютної неадекватності українського керівництва. Враження таке, що ці люди, ну настільки провінційні, вони живуть у якомусь іншому світі. Вони не суміщаються з реальним світом, витворюють якийсь свій «світок». Але біда у тому, що ми теж живемо з ними в одному світі й разом з ними сповзаємо в «третій світ».
Безумовно, у заяві про відмову від «євроінтеграції за будь-яку ціну» є елементи передвиборчої риторики. Але це кумедно, провінційно, жалюгідно виглядає. Безумовно, тут присутній і шантаж: як не хочете нас таких, то підемо до Росії. Але ж це дитячий шантаж, інфантилізм найгіршого провінційного зразка, до того ж помножений на дуже погану внутрішню політику.
На превеликий жаль, поїзд під назвою «європейська інтеграція» від’їжджає, він уже далеко, і доганяти його буде дуже важко, якщо взагалі можливо. Це фатально. Це дійсно катастрофа. Ось чого вони не розуміють».
«Інтеграція за будь-яку ціну... за рахунок дозволу втручатися у внутрішні справи – такий шлях ми ніколи не сприймали і не сприймемо», – заявив глава держави у промові до Дня Незалежності 24 серпня.
Що буде з угодою про зону вільної торгівлі з ЄС – це питання не до нас, – підхопив президентську тезу прем’єр Микола Азаров. Як він пояснив у понеділок 27 серпня, українська сторона зробила усе від неї залежне, тепер справа за європейцями.
Ще недавно євроінтеграція була для українського керівництва священною коровою. Сьогодні про це згадують, але без фанатизму. Коментуючи зміну риторики, експерти відзначають: епоха показної «буцімто євроінтеграції» в діяльності нинішньої влади закінчилась. Попереду сповзання України Януковича до стану Сирії Асада чи Білорусі Лукашенка.
Політаналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир Горбач: «Тема євроінтеграції закрита»
«Епоха євроінтеграції в діяльності нинішньої влади закінчилась. Ось ця промова Януковича на День Незалежності стала офіційною віхою: тема євроінтеграції для нього закрита. Якщо Януковичу потрібно змінитись, щоб увійти в Європу, тоді навіщо йому потрібна така Європа? Екзотичне питання, відповідь на яке прозвучала 24 серпня.
В принципі, це логічне завершення етапу симуляції євроінтеграції. Якийсь час на словах це гасло проголошувалось: тому що інших змістів у цієї влади просто не було, жодного ідейного навантаження від самого початку вони не несли. Але це були тільки слова, і підхід до євроінтеграції був як до справ зовнішніх – мовляв, треба з кимось про щось домовитись. Але жодної євроінтеграції всередині країни не було. Все, що відбувалося в країні, віддаляло її від європейських стандартів, а не наближало.
Тому зараз наша країна, цілком логічно, вступає в етап зовнішньополітичної ізоляції. Тепер будуть наголошувати на суверенності України, на тому, що ніхто не може втручатися в її внутрішні справи і навіть не сміє поради давати... Ми йдемо шляхом Білорусі Лукашенка, який теж колись, коли почали лунати застереження іззовні країни, говорив про суверенний білоруський народ, – звісно, маючи на увазі себе персонально. Те саме відбувається зараз з Януковичем і його правлячим режимом.
А закінчується ця дорога печально. На екваторі першого терміну президентства Януковича ми відмовляємося від євроінтеграції, і тепер він буде наголошувати на суверенному праві української влади. А далі – наступний логічний етап, ізоляція вже повна, переведення країни в режим країни-ізгоя. Такої, якими є сьогодні Венесуела, Іран, Сирія Асада чи Білорусь Лукашенка».
Директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко: «Курс на Європу ніхто не скасовував, але руху не буде»
«Заява Януковича – свідчення того, що сьогодні йде пошук якихось зрозумілих для виборця пояснень, чому буксує просування на європейському напрямку. І тут є зручне пояснення для не надто обізнаних: це Євросоюз натиснув на гальма! Хоча усі українські керівники чітко знають, що саме вони могли б зробити для того, щоб цей процес був дуже швидко розблокований. Це їм говорилося неодноразово, вони в курсі. Але офіційний Київ напередодні виборів потребує інших пояснень, для того щоб відносини з Європою не виглядали суцільним провалом.
З другого боку, Янукович своїм спічем на День Незалежності намагається продовжити довгограючу гру з Європою: мовляв, якщо Євросоюз не піде на євроінтеграцію України на умовах України, то Україна може розвернутися до Росії.
І, по-третє, президенту достеменно відомо, що у нинішній Європі не існує такого явища чи поняття, як «втручання у внутрішні справи», коли йдеться про демократію і права людини. Пасажі про «втручання» розраховані на внутрішнього споживача. Розрахунок робиться на те, щоб зімітувати, роздмухати «національну гордість» у відповідь на вимоги Євросоюзу дотримуватися демократичних правил.
Коментуючи зміну риторики, експерти відзначають: епоха показної «буцімто євроінтеграції» в діяльності нинішньої влади закінчилась. Попереду сповзання України Януковича до стану Сирії Асада чи Білорусі Лукашенка.
Чи означають заяви Януковича, що євроінтеграцію зупинено? Це залежить від того, що вважати євроінтеграцією. Якщо євроінтеграцією вважати заяви про бажання інтегруватися в єдину Європу, то вона як була, так і є. Тобто на риторичному рівні жодних фундаментальних змін я не бачу. А от щодо реального прогресу, то, на відміну від попередніх часів, ґрунт для прогресу зник. Останнім досягненням було парафування угоди про асоціацію і поглиблену зону вільної торгівлі. Це було завершення п’ятирічного переговорного процесу, який інерційно йшов: він був запущений давно, а цього року поставлено крапку, угода парафована. Але для того, щоб вона була підписана і набула чинності, між Україною і ЄС потрібно мати зовсім інший рівень довіри, ніж той, який існує сьогодні. На сьогоднішній день недовіра ЄС до офіційного Києва зашкалює. І це зумовлено тим, що Київ повністю проігнорував усі застереження європейської сторони щодо вибіркового судочинства. В історії України та ЄС ще не було такого, щоб думку Європейського Союзу ігнорували повністю!
Тому, з одного боку, можна говорити про те, що офіційно проголошений курс на європейську інтеграцію поки що ніхто не скасовував. Але з другого боку, за нинішнього рівня довіри і якості відносин, ніякого руху в цьому напрямку не буде».
Публіцист Микола Рябчук: «Такі заяви свідчать про неадекватність українського керівництва»
«Я вже давно не намагаюсь розшифровувати їхніх «меседжів». Усе настільки ясно і бридко, що я навіть стежити перестав. Для мене ці заяви є ознакою абсолютної неадекватності українського керівництва. Враження таке, що ці люди, ну настільки провінційні, вони живуть у якомусь іншому світі. Вони не суміщаються з реальним світом, витворюють якийсь свій «світок». Але біда у тому, що ми теж живемо з ними в одному світі й разом з ними сповзаємо в «третій світ».
Безумовно, у заяві про відмову від «євроінтеграції за будь-яку ціну» є елементи передвиборчої риторики. Але це кумедно, провінційно, жалюгідно виглядає. Безумовно, тут присутній і шантаж: як не хочете нас таких, то підемо до Росії. Але ж це дитячий шантаж, інфантилізм найгіршого провінційного зразка, до того ж помножений на дуже погану внутрішню політику.
На превеликий жаль, поїзд під назвою «європейська інтеграція» від’їжджає, він уже далеко, і доганяти його буде дуже важко, якщо взагалі можливо. Це фатально. Це дійсно катастрофа. Ось чого вони не розуміють».
