Напередодні Євробачення гурт TVORCHI, що представляє Україну, розповів Голосу Америки про те, яка атмосфера панує у Ліверпулі та яка роль пісенного конкурсу у єднанні країн та народів на тлі війни.
Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності.
Стівен Міллер, Голос Америки: Враховуючи те, що відбувається зараз в Україні та тему цьогорічного Євробачення "Об'єднані музикою", - як ви почуваєтесь у Ліверпулі представляючи Україну, і як вас тут приймають?
Джеффрі Кенні, вокаліст гурту TVORCHI: Це дуже сюрреалістичний досвід, ми почуваємося як вдома, відчуваємо, що нас чудово приймають, відчуваємо підтримку, а також відчуваємо, що нас люблять. І всі надзвичайно добрі та привітні, і ми почуваємося просто неймовірно. Ми добре проводимо час.
Спілкуючись з усіма, ми добре проводимо час, дивлячись на всі інсталяції, хоча ще не всі бачили, але хочемо. Але все йде добре. І нічого іншого я не можу зауважити.
Все дійсно просто чудово. І ми хочемо сказати величезне дякую Великій Британії та всім, хто залучений до проведення та організації, і знаєте, все проходить добре. І це неймовірно.
С.М.: У попередньому інтерв’ю ви казали, що для світу важливо визнати, наскільки сильною та об'єднаною Україна стала через війну. Отже, враховуючи тему цьогорічного Євробачення, чи ви вважаєте, що ця мета досягнута?
Андрій Гуцуляк, саунд-продюсер гурту TVORCHI: По-перше, ми чули деякі коментарі, що Україна любить, коли її жаліють. Але ми хочемо сказати, що нам не подобається, коли нас жаліють. Ми хочемо бути натхненням для всіх людей на всій планеті. І ми нікому не бажаємо пережити те, що ми переживаємо, тому що це жахливо.
І своїм прикладом ми хочемо надихнути людей бути сильнішими, тому що у кожного на планеті точно бувають важкі часи. Тому що це життя. У кожного бувають якісь біди та важкі часи. Тому ми хочемо сказати людям, які дивляться на українців, які зараз, не зважаючи на всі стреси чи небезпеки, ракети, безпілотники, вибухи, - ми об'єднані і робимо усе можливе для нашої перемоги, захищаючи нашу свободу, нашу землю та наші родини.
І ми сподіваємося, що зможемо надихнути людей бути такими ж, залишатися в хорошому настрої в негативній ситуації, знаєте, бути єдиними, щоб не здаватися, як би важко не було. Іди тільки вперед - і все буде добре.
С.М.: Оскільки ви представляєте Україну, яка перемогла торік, ви одразу проходите до фіналу, вам не потрібно проходити півфінали. Як ви вважаєте, це полегшує чи ускладнює психологічну підготовку до пісенного конкурсу?
Д.К.: Я думаю, ми просто маємо більше часу, щоб відшліфувати певні речі, я думаю. Ми більше сфокусовані на перемозі [України] у війні, але, крім цього, ми зосереджені на тому, щоб представити Україну якомога краще. А також на тому, щоб виступити якнайкраще, щоб люди пишалися, щоб пишалися українці.
Отже, півфінал, фінал, - ми просто щасливі бути тут. Так, ми задоволені тим, що показуємо різну музику з України, музику, яка відрізняється від типового формату Євробачення.
С.М.: Ви згадали про те, що через виступи та графіки репетицій не змогли відвідати усі заходи, пов’язаними з Євробаченням цього року. Але що вам поки що особисто сподобалося найбільше у Ліверпулі та на Євробаченні?
А.Г.: Я можу сказати, що, знаєте, Євробачення для нас – це місце єднання. Бо якщо копнути глибше в історію, то його створили після Другої світової війни, щоб об'єднати країни. Тож ми відчуваємо щось подібне, ми бачимо всі ці країни, ці делегації, цих учасників, і це чудово спілкуватися з ними, ділитися знаннями про країни одне одного. Ми навіть просили їх навчити нас якихось слів з їхніх мов, деяких традицій, або [питали про] їхні страви, які ми спробуємо, коли ми відвідаємо ці країни, і це дуже чудове місце, знаєте, для аби ми могли побачити всіх цих людей і поговорити з ними. Звісно це все дуже цікаво.
Д.К.: Ну, мені подобається просто бути тут, мені подобається бачити все те, що зробила Велика Британія, щоб, знаєте, представити Україну в Ліверпулі, і просто зробити так, щоб усі почувалися вдома. Тож мені також подобається просто спілкуватися з іншими учасниками, у них завжди відбувається щось нове кожного разу. Майже неможливо бути тут і нічого з цього для себе не почерпнути. Тож просто дивовижно бачити, наскільки це велика подія, бачити, як так багато країн можуть об'єднатися в одному місці. І просто, це просто дивовижно.
А.Г.: Я хотів би також додати до попереднього запитання, що стосується репетицій. Ми проводили всю підготовку в Україні. Частково у бомбосховищах, у малих приміщеннях. А тут велика сцена. Тож ми, знаєте, навіть не звикли до цього. До великого вторгнення у нас були ці великі майданчики, і зараз це щось із минулого життя.
Але ми відшліфовуємо свій виступ, щоб на сцені все виглядало чудово. Але ми також змогли провести ці репетиції в Україні, тому що наші відважні солдати захищали країну, ми змогли це зробити завдяки їм. Вони роблять величезну роботу, і ми знаємо, що залишається багато військовополонених солдатів у так званій Росії, тому що для нас цієї країни більше не існує. Їх необхідно звільнити. Їм мають дозволити повернутися до нашої країни, особливо солдатам "Азову".
Форум