Російська інформаційна агресія, наближення виборів та мовні квоти в ефірі. Такі орієнтири визначали український медіаландшафт у році, що минає.
Потужна хвиля кремлівської пропаганди змусила Україну обмежити повну свободу інформації та посилити державне регулювання ЗМІ. Причому слідом за Україною, захищати свій медіапростір від російського втручання взялися інші держави. Сьогодні це вже світовий тренд, каже голова комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар.
Ми змогли обмежити вплив російської пропаганди в Україні. І сьогодні цим же шляхом, де-факто, іде весь цивілізований світ
«Україна першою зіткнулася з російською інформаційною агресією, яку почав сьогодні усвідомлювати світ. І Україна першою почала вчитися ставити певні заслонки для проникнення оцих «мислевірусів» російських. Ми змогли обмежити вплив російської пропаганди в Україні. І сьогодні цим же шляхом, де-факто, іде весь цивілізований світ», – сказала Сюмар «Голосу Америки».
Як вона нагадала, радикальний закон з обмеження пропаганди зараз ухвалює Франція. Згідно з ним, будь-яку програму на радіо чи телебаченні можуть закрити, якщо є підозра стосовно впливів іноземної держави (звісно, йдеться про впливи Росії). Так само Велика Британія фактично закриває Russia Today не через суд, а шляхом рішення національного регулятора
Як додає медіаексперт Наталія Лігачова, можливості російської пропагандистської машини сьогодні такі, що важко говорити про вільну дискусію на рівних. «Цей рік – продовження тенденції до зростання дезинформації і суцільного «білого шуму». І вже народжується розуміння, що з цим треба щось робити. Доведеться обирати – або поважати повну свободу і зберегти вільне розповсюдження інформації, або йти шляхом заборон. Деякі європейські країни – наприклад, Франція, Німеччина – обирають друге», – зазначила Лігачова.
Триває війна. В таких умовах важко забезпечити не тільки повну свободу слова, а й ґарантувати абсолютну безпеку журналістам. Міжнародний резонанс викликали випадки агресії проти українських журналістів-розслідувачів та громадських активістів. І хоч до цих нападів влада не причетна, кажуть експерти, це не знімає з неї відповідальності за неналежне розслідування.
Відповідальність влади є в тому, що вона неналежним чином розслідує випадки насильства проти журналістів
«Безумовно, велика відповідальність влади є в тому, що вона неналежним чином розслідує випадки насильства проти журналістів і проти громадянських активістів. Начебто щось рухається, і як показує справа з Катериною Гандзюк, вже є начебто і затримані. Але без того, щоб суспільство підштовхувало владу, нічого не відбувається. А є випадки, коли підштовхують, але все одно нічого не відбувається, як з убивством Шеремета», – каже Наталя Лігачова.
Мало прецедентів покарання винних, – визнає Вікторія Сюмар. І наводить «хрестоматійний», за її словами, приклад з Михайлом Ткачем – журналістом-розслідувачем програми «Схеми» американського «Радіо Свобода». Три роки тому на нього напали й забрали камеру співробітники СБУ, коли він знімав їхній парк наддорогих автомобілів. Торік на нього напали охоронці Віктора Медведчука, коли журналіст знімав в аеропорту «Київ» приліт літака лідера «Українського вибору» з Москви.
Вироків немає, і це створює атмосферу безкарності
«В одному випадку – органи державної влади; в іншому - охорона політика, дуже неоднозначного політика. І там, і там було перешкоджання професійній журналістській діяльності, яке має каратися законом. Але ми не бачимо прецедентів покарання. Вироків немає, і це створює атмосферу безкарності», – наголосила Сюмар.
Як вона зазначила, «Нам вдається зберігати медійний плюралізм в Україні. З одного боку, в нас є певні успіхи: суспільний мовник дозволяє собі серйозні розслідувальні програми щодо української влади, і цей мовник фінансується, зокрема, державним коштом. Але з іншого боку, більшість ЗМІ залежні від волі власників. Власниками залишаються олігархи, олігархи мають домовленості з владою, і таким чином виникає оце коло політичної корупції, зав’язаної на медіа. І журналісти фактично не можуть йому протистояти».
Залежність журналістів від власників телеканалів стає особливо помітною з наближенням виборів. Як каже Сюмар, «2018-й рік задав тренд, і я боюся, що 2019-й стане апофеозом у цій феєрії, коли власники каналів роблять ставки на різних кандидатів у президенти».
Президентська виборча кампанія ще не стартувала офіційно, але фальш-старт уже відбувся. З осені на всіх ключових телеканалах – суцільні політичні ток-шоу. На популізм і чорний піар великий попит. Тенденція посилиться в наступному році, прогнозують експерти.
рівень популізму цього разу просто зашкалює
«Важливі речі залишаються за кадром. Політики експлуатують у студіях ті питання, якими легко можна маніпулювати. Вони вдаються до жахливого популізму. Я вважаю, що рівень популізму цього разу просто зашкалює», – сказала «Голосу Америки» медіаексперт Діана Дуцик.
2018 рік, що минає, запам’ятається також утвердженням у радіо- і телеефірах української мови. Запрацювали квоти на україномовний продукт.
«З моєї точки зору, це було стовідсотково виправдано, – каже Вікторія Сюмар. - Ми можемо зараз багато говорити, що це неліберальний крок, але це крок, який точно призвів до виробництва українського інформаційного продукту, до виробництва українського серіального продукту, до виробництва українського кіно і до появи української естради».
З допомогою квот вдалося змінити ситуацію із засиллям російського продукту в українському ефірі, додає Наталія Лігачова. За її словами, «Зараз треба скористатися тим часом, коли є політична воля, з одного боку, і є консенсус в суспільстві, що треба впроваджувати українську мову, український продукт. Гріх цим не скористатися. Зараз це, можливо, було примусове впровадження законами, але треба швидко це зробити, такий хірургічний надріз, а потім, може, й відступити трохи назад. Але зараз треба це зробити!”
Ми створюємо нарешті український інформаційний простір, вперше за 25 років української незалежності
Вікторія Сюмар наголошує: квоти загальнонаціональними каналами витримуються. «Дехто залишає 12% російської мови, дехто має 99% української, дехто дуже точно розрахував і має 75,5% української мови. Та хоч би як там було, усі новини на загальнонаціональних телеканалах ідуть українською. Більшість фільмів – українською. Програми, ток-шоу переважно перейшли на українську мову. Фактично для нас це означає, що це продукт власного виробництва, нарешті. Тому що перекладати стало вже не вигідно. І російський продукт поступово, усі ці роки, витісняється з українського ефіру», – каже Сюмар.
За її словами, «Ми створюємо нарешті український інформаційний простір, вперше за 25 років української незалежності».
