Дійсно, є підстави стверджувати, що адміністрація Трампа фактично виявилася серед найбільш проукраїнських у сучасній історії США
Коли Дональд Трамп складав присягу на посаду президента в січні 2017 року, у Києві панувало відчуття паніки. Більшість аналітиків висловлювали надзвичайно похмурі перспективи щодо американсько-українських відносин, багато з них передбачали, що Україна стане головною жертвою амбітної зовнішньої політики адміністрації Трампа. У той час ці невтішні прогнози здавалися цілком доречними.
Новий президент США не приховував свого бажання полагадити відносини з Володимиром Путіним, погіршення яких почалося з війною в Україні. Також були поширені побоювання відплати за уявлену підтримку Україною суперниці Трампа Гілларі Клінтон. Рік пізніше ці побоювання тепер, як видається, були перебільшеними. Дійсно, є підстави стверджувати, що адміністрація Трампа фактично виявилася серед найбільш проукраїнських у сучасній історії США.
Про це пише співробітник Atlantic Council Пітер Дікінсон у статті для видання цього аналітичного центру.
Білий дім зберіг свою найвиразнішу демонстрацію підтримки України до останніх тижнів 2017 року. Повідомлення про рішення у грудні адміністрації Трампа надати оборонне озброєння Києву надійшло в Україну, як ранній різдвяний подарунок. Воно надіслало потужний сигнал Кремлю, адже роками адміністрація Обами відмовлялася піти на такий крок. Москва довго й настирливо лобіювала, щоб відохотити Вашингтон від озброєння України, висвітлюючи це питання як червону лінію, переступивши яку неминуче призведе до ескалації конфлікту. Ігноруючи занепокоєння Москви і надаючи Україні зброї, Білий дім підкреслив свою рішучість такою мовою, яку, найімовірніше, розуміють у Кремлі.
Дружня до України позиція адміністрації Трампа була найбільш помітною в кадрових змінах, внесених протягом минулого року. Вибір Курта Волкера як спеціального представника в справах України був, мабуть, найважливішим. Волкер приніс освіжаючу відвертість до діалогу щодо війни в Україні, часто відмовляючись від дипломатичних тонкощів, щоб підкреслити безпосередню відповідальність Кремля за конфлікт, вказуючи при цьому на«стовідсоткове російське командування і контроль» над так званими сепаратистськими республіками.
Серед інших позитивних змін автор називає призначення генерал-лейтенанта Герберта Реймонда Макмастера на посаду радника президента з національної безпеки, який написав книжку про російську гібридну війну та Джима Маттіса на посаду міністра оборони. Маттіс відверто давно вже підтримує Україну в її протистоянні з Кремлем. Крім цього, державний секртеар Рекс Тіллерсон також дав виразно зрозуміти, що шлях до покращення американсько-російських відносин проходить прямо через Україну.
Тим часом чамло проросійських членів табору Трампа випали з ласки. Найвідомішою жертвою став екс-радник з нацбезпеки генерал-лейтенант Майкл Флінн, який у лютому 2017 пішов у відставку за його зв’язки з кремлівськими чиновниками. Він залишається центральною фігурою в розслідуванні ймовірного втручання Росії в американські президентські вибори.
Як пише Пітер Дікінсон Білий дім Дональда Трампа не залишив Україну на призволяще, а натомість протягом більшості 2017 року будував команду, що наголошує на підтримці США територіальної цілісності України, яка не підлягає жодним переговорам.
За цей час не було і прогресу у широко передбачуваному потеплінню у відносинах між Вашингтоном та Москвою. Російські політики вітали перемогу Трампа з шампанським і відкрито говорили про те, що помістили в Білому домі «свою людину». Але ознаки нової ери в двосторонніх відносинах - немає. Навпаки, стосунки значно погіршилися під час першого року президентства Трампа. Були хвилі додаткових санкцій проти Росії, конфіскація її дипломатичних комплексів та публікація нової «Стратегії національної безпеки США», яка визначає Росію як суперника, який прагне знищити безпеку та процвітання Америки. Початкове захоплення Росією перемогою Трампа тепер виглядає наївним, а величезна кількість сувенірів Трампа, які поспішно з'явилися на московських полицях магазинів наприкінці 2016 року, зараховуються до категорії химерних історичних цікавостей.
За словами автора, слон у кімнаті - це поточне розслідування ймовірної змови між командою Трампа та Кремлем. Протягом останніх дванадцяти місяців розслідування «російської справи» непохитно закорінене в заголовках міжнародних ЗМІ, залучаючи додаткові шари до кожного окремого коментаря Трампа та політичного рішення, що стосується Росії. Скептики, без сумніву, стверджуватимуть, що в світлі звинувачень проти нього, у президента США мало вибору, крім того, щоб проводити явно жорстку політику щодо Кремля, незалежно від того, чи він можливо воліє віддати перевагу досягненню певної геополітичної угоди з Путіним. Може так воно і є, але це має мало значення коли йдеться про Україну.
«Як свого часу зауважив Бісмарк, політика є мистецтвом можливого, а нинішні політичні можливості в Америці явно стоять на боці активної підтримки України в рамках ширшої опозиції Вашингтона до гібридної агресії Росії. У цьому плані Київ має значно більше причин для оптимізму в 2018 році, ніж Москва», - констатує Пітер Дікінсон у статті для видання аналітичного центру Atlantic Council.
Дивіться також: Як Вашингтон бачить Україну – інтерв’ю з послом України в США Валерієм Чалим
