Що правда, а що є хибною уявою українців про польські університети? У чому полягає незалежність польських вишів? Як вступ до ЄС вплинув на зміни в системі освіти Польщі? Про це Радіо Свобода розпитувало у професора Романа Дрозда, ректора Поморської академії, що у місті Слупськ. На трьох факультетах академії навчається понад 5 тисяч студентів. А серед понад 500 викладачів академії є науковці з Німеччини, Британії, України, Росії та Туреччини.
– Пане професоре, один із наших друзів у мережі Фейсбук Михайло Антонишин сумнівається у тому, що Польща є на передових позиціях у ЄС щодо освіти. Бо Англія та США – дійсно на передових. Так само і Михайло Гаврилів вважає, що полякам до норвезької освіти ще дуже далеко. Як би Ви могли на це відреагувати?
– Статистика є статистикою. Як ми хочемо її бачити, такі будуть і висновки. Треба сказати, що Польща є на добрій дорозі, щоб досягнути успіху відносно навчання, особливо навчання в університетах чи академіях. Поглиблюється автономія університетів, вони мають змогу самі собі будувати, конструювати програми навчання в поодиноких напрямках – це дуже добре, ми просто відходимо від такої системи яка була досі, що викладач, професор зачитав лекцію, а студентам треба було опанувати цей матеріал, пізніше захистити на іспиті. Зараз це буде по-іншому. Кожен учень мусить сам собі відповісти на питання, що він хоче осягнути. Що має бути кінцевою метою, що він має вміти, як має використати своє знання і, очевидно, чи матиме змогу і вмітиме колективно працювати. Якщо це закінчиться успіхом, зможемо говорити, що Польща справді є на чолі тих країн, які розвиваються в хорошому напрямку.
– Ми чули про те, наскільки важливо є незалежність університету. Ви є ректором університету. Скажіть, будь ласка, в чому незалежність Вашого університету полягає, і як Вас потім оцінюють?
– Вона полягає в тому, що середовище вибирає ректора і воно ж пізніше цього ж ректора оцінює. Тут жодне міністерство не має впливу, чи я, чи інший буде ректором. З огляду на це ми можемо розвиватися напрямком, який є корисним для нашого регіону, в якому ми існуємо. Немає жодної ідеології, просто саме середовище і ректор керують своїм розвитком.
– Чи Ваші фінанси, які отримує університет, якимось чином залежать від результатів Вашої роботи?
– Тут є алгоритм і, очевидно, від результатів праці, очевидно, також залежить наше дофінансування. Є кілька показників, і якщо вони є хороші, то і хороше є дофінансування.
– Скажіть, будь ласка, наскільки вступ Польщі до Європейського Союзу змінив ситуацію в польській освіті?
– Це дало велику можливість, особливо нашим студентам і працівникам нав’язати контакти з іншими університетами в Західній Європі, не тільки в Центральній Європі. Наші студенти мають змогу виїжджати навіть на семестр і там продовжувати навчання, також і працівники можуть виїжджати до тих університетів і там вести наукові і викладацьку роботу.
– Чи Ви маєте також викладачів з інших європейських країн у своєму університеті?
– Так, маємо викладачів з інших країн Європи, але тут хочу сказати, що не стільки Західної Європи, але, також, маємо зі Східної Європи, також і з України.
– Один з наших друзів у мережі Фейсбук Ihor Galychyna каже, що Польща є дійсно на передових позиціях у світі. Він зауважує, що знає величезну кількість прикладів, коли українські випускники із дійсно прекрасними оцінками поступають у виші Польщі і згодом кидають їх, та вертаються в Україну, бо не можуть вчитися і влитися в освітній процес Польщі, котрий не вчить, а створює усі необхідні умови, щоби студент вчився сам постійно, протягом усього навчального процесу. А в нас – школа вчить, інститути вчать, технікуми вчать, а студент підлаштовується під це вчення, і потім люди потрапляють на роботу і їм кажуть: «Так, забудь все, чому тебе вчили!» Чи у Вас є студенти з України? Чи Ви помічаєте ось ці проблеми?
– В нас є дуже мало студентів із України, але знаю, що у моїх товаришів-ректорів в інших університетах є дуже багато. Це тому, що навчання, як Ви казали, є у нас не аж таке коштовне, як в Україні, а крім цього студент із України отримує в нас європейський диплом, так що він тут зможе пізніше працевлаштуватися в усіх країнах Європи. Це є для студентів із України дуже корисним.
– А на скільки їм є складно навчатися в польській системі? Чи Ви може чули це від свої колег-ректорів з інших університетів?
– Ні, ні, ні. Я думаю, що для них не складно вчитися. Система така сама, як для наших студентів із Польщі – студент має найбільше самостійно шукати інформації, здобувати знання, а не тільки від професора, який читає лекції.
– Наш друг у мережі Фейсбук, якого я вже згадувала, Михайло Гаврилів каже, що у Польщі система навчання у кращому стані, ніж в Україні, але є проблеми. За останні роки в них виникла проблема: вони вишколюють інженерів у 7 разів більше, ніж гуманітарників, а спеціалістів-гуманітаріїв у них просто нема. Вони закрили майже всі профільні школи і в них зараз не вистачає фахівців, тому «ліплені інженери» працюють за інших спеціалістів, щоб заробити на хліб. А добрі інженери їдуть працювати далі на Захід. Чи дійсно Ви відчуваєте цю неспівмірність між гуманітаріями і технічними професіями? Чи є така проблема із працевлаштуванням потім у Ваших студентів?
– Так. Є тут кілька проблем, про які треба сказати. Перша, у Польщі дуже багато університетів, вищих закладів – їх майже 450. Це просто забагато. Зараз рівень навчання в середніх школах є не аж такий високий. Але тому що є зовнішнє тестування, немає корупції, кожний, хто хоче поступити – поступає у виш. Але їхня якість є різна і пізніше через це виникають певні проблеми.
Пам’ятаємо також, що в Польщі є Болонська система: три роки, два роки і чотири роки, тобто етапи. Перший трилітній – в Україні його можна порівнювати з бакалаврським, пізніше – дволітні – це магістерський, а чотирилітній – це, власне, аспірантура. Тобто ті випускники, які завершили навчання на першому етапі, не до кінця є якісно підготовлені до того, щоб собі знайти добре працевлаштування.
Хочу також сказати, що є певним міфом уява: якщо я закінчу добрий університет, то я зразу маю мати добру працю. Ні, так просто не є. Університети не дають рибку, вони створюють можливості, щоб ту рибку собі зловити і пізніше треба просто собі на тому ринку праці ту працю знайти, щоб себе реалізувати.
З одного боку, ми бачимо тут, у Польщі, великий натиск у підготовці спеціалістів із економістів, інженерів, технічних наук коштом гуманітарних наук.
Кажуть, що бракує інженерів, але тут: як було гарно сказано, якраз інженери і виїжджають до інших країн. Тож дофінансовання, яке йде особливо з ЄС, до польських університетів, а академії отримали величезне дофінансування власне на розвиток з ЄС, потім обертається цим «перевиробництвом» в економічній і технічних науках.
(Передрук з "Радіо Свобода")
– Пане професоре, один із наших друзів у мережі Фейсбук Михайло Антонишин сумнівається у тому, що Польща є на передових позиціях у ЄС щодо освіти. Бо Англія та США – дійсно на передових. Так само і Михайло Гаврилів вважає, що полякам до норвезької освіти ще дуже далеко. Як би Ви могли на це відреагувати?
Кожен учень мусить сам собі відповісти на питання, що він хоче осягнути. Що має бути кінцевою метою
– Статистика є статистикою. Як ми хочемо її бачити, такі будуть і висновки. Треба сказати, що Польща є на добрій дорозі, щоб досягнути успіху відносно навчання, особливо навчання в університетах чи академіях. Поглиблюється автономія університетів, вони мають змогу самі собі будувати, конструювати програми навчання в поодиноких напрямках – це дуже добре, ми просто відходимо від такої системи яка була досі, що викладач, професор зачитав лекцію, а студентам треба було опанувати цей матеріал, пізніше захистити на іспиті. Зараз це буде по-іншому. Кожен учень мусить сам собі відповісти на питання, що він хоче осягнути. Що має бути кінцевою метою, що він має вміти, як має використати своє знання і, очевидно, чи матиме змогу і вмітиме колективно працювати. Якщо це закінчиться успіхом, зможемо говорити, що Польща справді є на чолі тих країн, які розвиваються в хорошому напрямку.
– Ми чули про те, наскільки важливо є незалежність університету. Ви є ректором університету. Скажіть, будь ласка, в чому незалежність Вашого університету полягає, і як Вас потім оцінюють?
– Вона полягає в тому, що середовище вибирає ректора і воно ж пізніше цього ж ректора оцінює. Тут жодне міністерство не має впливу, чи я, чи інший буде ректором. З огляду на це ми можемо розвиватися напрямком, який є корисним для нашого регіону, в якому ми існуємо. Немає жодної ідеології, просто саме середовище і ректор керують своїм розвитком.
– Чи Ваші фінанси, які отримує університет, якимось чином залежать від результатів Вашої роботи?
– Тут є алгоритм і, очевидно, від результатів праці, очевидно, також залежить наше дофінансування. Є кілька показників, і якщо вони є хороші, то і хороше є дофінансування.
– Скажіть, будь ласка, наскільки вступ Польщі до Європейського Союзу змінив ситуацію в польській освіті?
– Це дало велику можливість, особливо нашим студентам і працівникам нав’язати контакти з іншими університетами в Західній Європі, не тільки в Центральній Європі. Наші студенти мають змогу виїжджати навіть на семестр і там продовжувати навчання, також і працівники можуть виїжджати до тих університетів і там вести наукові і викладацьку роботу.
– Чи Ви маєте також викладачів з інших європейських країн у своєму університеті?
У Польщі дуже багато університетів, вищих закладів – їх майже 450. Це просто забагато
– Так, маємо викладачів з інших країн Європи, але тут хочу сказати, що не стільки Західної Європи, але, також, маємо зі Східної Європи, також і з України.
– Один з наших друзів у мережі Фейсбук Ihor Galychyna каже, що Польща є дійсно на передових позиціях у світі. Він зауважує, що знає величезну кількість прикладів, коли українські випускники із дійсно прекрасними оцінками поступають у виші Польщі і згодом кидають їх, та вертаються в Україну, бо не можуть вчитися і влитися в освітній процес Польщі, котрий не вчить, а створює усі необхідні умови, щоби студент вчився сам постійно, протягом усього навчального процесу. А в нас – школа вчить, інститути вчать, технікуми вчать, а студент підлаштовується під це вчення, і потім люди потрапляють на роботу і їм кажуть: «Так, забудь все, чому тебе вчили!» Чи у Вас є студенти з України? Чи Ви помічаєте ось ці проблеми?
– В нас є дуже мало студентів із України, але знаю, що у моїх товаришів-ректорів в інших університетах є дуже багато. Це тому, що навчання, як Ви казали, є у нас не аж таке коштовне, як в Україні, а крім цього студент із України отримує в нас європейський диплом, так що він тут зможе пізніше працевлаштуватися в усіх країнах Європи. Це є для студентів із України дуже корисним.
– А на скільки їм є складно навчатися в польській системі? Чи Ви може чули це від свої колег-ректорів з інших університетів?
– Ні, ні, ні. Я думаю, що для них не складно вчитися. Система така сама, як для наших студентів із Польщі – студент має найбільше самостійно шукати інформації, здобувати знання, а не тільки від професора, який читає лекції.
– Наш друг у мережі Фейсбук, якого я вже згадувала, Михайло Гаврилів каже, що у Польщі система навчання у кращому стані, ніж в Україні, але є проблеми. За останні роки в них виникла проблема: вони вишколюють інженерів у 7 разів більше, ніж гуманітарників, а спеціалістів-гуманітаріїв у них просто нема. Вони закрили майже всі профільні школи і в них зараз не вистачає фахівців, тому «ліплені інженери» працюють за інших спеціалістів, щоб заробити на хліб. А добрі інженери їдуть працювати далі на Захід. Чи дійсно Ви відчуваєте цю неспівмірність між гуманітаріями і технічними професіями? Чи є така проблема із працевлаштуванням потім у Ваших студентів?
– Так. Є тут кілька проблем, про які треба сказати. Перша, у Польщі дуже багато університетів, вищих закладів – їх майже 450. Це просто забагато. Зараз рівень навчання в середніх школах є не аж такий високий. Але тому що є зовнішнє тестування, немає корупції, кожний, хто хоче поступити – поступає у виш. Але їхня якість є різна і пізніше через це виникають певні проблеми.
Пам’ятаємо також, що в Польщі є Болонська система: три роки, два роки і чотири роки, тобто етапи. Перший трилітній – в Україні його можна порівнювати з бакалаврським, пізніше – дволітні – це магістерський, а чотирилітній – це, власне, аспірантура. Тобто ті випускники, які завершили навчання на першому етапі, не до кінця є якісно підготовлені до того, щоб собі знайти добре працевлаштування.
Хочу також сказати, що є певним міфом уява: якщо я закінчу добрий університет, то я зразу маю мати добру працю. Ні, так просто не є. Університети не дають рибку, вони створюють можливості, щоб ту рибку собі зловити і пізніше треба просто собі на тому ринку праці ту працю знайти, щоб себе реалізувати.
З одного боку, ми бачимо тут, у Польщі, великий натиск у підготовці спеціалістів із економістів, інженерів, технічних наук коштом гуманітарних наук.
Кажуть, що бракує інженерів, але тут: як було гарно сказано, якраз інженери і виїжджають до інших країн. Тож дофінансовання, яке йде особливо з ЄС, до польських університетів, а академії отримали величезне дофінансування власне на розвиток з ЄС, потім обертається цим «перевиробництвом» в економічній і технічних науках.
(Передрук з "Радіо Свобода")
