Східна Україна – саміт під знаком запитання

Зустріч керівників України, Німеччини, Франції та Росії щодо врегулювання російсько-українського конфлікту, яку пропонували провести 15 січня в Астані, може не відбутися. Представник Німеччини сказав у понеділок, що його колеги з країн так званого «нормандського формату» ще не змогли досягти поступу, який уможливив би успішну зустріч керівників держав цього тижня в столиці Казахстану.

Тим часом ситуація на Сході України погіршується. Бойовики активізували обстріли позицій українських військових і, завдяки підкріпленню з Росії, нарощують сили в усіх стратегічних напрямках, звітують в РНБО України. За таких умов, шанси на швидке врегулювання російсько-українського конфлікту ще більше зменшуються, і українцям слід готуватися до затяжного конфлікту – заявив в інтерв’ю «Голосу Америки» Стівен Пайфер.

Досі немає твердої обіцянки їхати на саміт в Казахстан ні від президента Франції, ні від канцлера Німеччини. Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер переконаний, що сама можливість переговорів у так званому «нормандському форматі» під сумнівом. Він каже:

«Керівники і Франції, і Німеччини наголосили на тому, що готові їхати на саміт в Астану, якщо зустріч обіцятиме можливість успіху. Це означає, що на теперішніх переговорах міністрів закордонних справ, у телефонних розмовах, на зустрічі, що відбулася 5 січня, вони сподіваються побачити ознаки поступу. Я вважаю, що важливим був би знак від росіян, що вони готові змінити свою позицію, щоб дозволити втілення Мінських угод і дали б шанс на остаточне врегулювання».

Натомість Москва вважає закритим питання Криму і відмовляється визнавати, що підтримує сепаратистські сили на Сході України. У цій ситуації міжнародні дипломати дають зрозуміти, що готові розмежувати проблеми Криму й Донбасу. Стівен Пайфер продовжує:

«Я вважаю це розумним, бо ситуація на Донбасі загрожує виходом з під контролю і навіть поверненням до повномасштабних бойових дій. А щодо Криму, Україні буде нелегко зібратися з силами, щоб повернути півострів. Захід зараз дає зрозуміти, що підтримуватиме українську позицію і не визнаватиме окупацію й нелегальну анексію Криму Росією. Але з цим питанням можна буде працювати на перспективу без нагальності, якої вимагає ситуація на Донбасі».

Війна в Україні це насамперед проблема Європи, але Сполучені Штати від самого початку, активно залучилися до міжнародних зусиль і зокрема взяли на себе роль лідера у запровадженні санкцій щодо Росії, аби змусити Москву зупинити агресію. З приходом республіканців до влади у Конгресі США, політика Вашингтона стосовно України не зазнає суттєвих змін, прогнозує Стівен Пайфер:

«Я вважаю, що внаслідок зміни партії, яка контролює Сенат, загальної зміни політики стосовно України не буде. Починаючи з дев’яностих років і республіканці, і демократи підтримували зміцнення взаємин з Україною. Тому результати окремих виборів не змінять вектор американської політики. Можливо, що від республіканців буде більше уваги, більше тиску, але той факт, що обидві партії не мають великих розбіжностей у питанні України підтверджений схваленням Акту про підтримку свободи України у грудні».

Однак, на погляд багатьох республіканців, адміністрація Обами діє занадто виважено і обережно. Чимало з них вважають, що Україні треба допомагати смертоносною зброєю, проти чого виступає адміністрація президента Обами:

«Насамперед, активна дискусія з цього питання триває. На цей час адміністрація вирішила надавати Україні лише несмертоносну військову допомогу. Я особисто з цим не згоден, я вважаю, що ми мали би постачати Україні певні оборонні озброєння, але досі стурбованість полягала у тому, що якби Америка надіслала Україні таку зброю, то чи не стало би це виправданням для російської ескалації, як це було з захопленням Криму, підтримкою сепаратистів у Східній Україні і вторгненням на українську території у серпні. Я розумію ці міркування, хоча і не погоджуюся з ними».

Дипломати на переговорах будуть змушені рахуватися із станом у зоні протистояння. Стівен Пайфер, вважає, що за теперішнього розкладу сил Україна вимушена розраховувати на міжнародну підтримку:

«Україна прогресувала, але я не бачу, щоб вона могла зараз, чи у найближчому майбутньому відвоювати Донецьк і Луганськ, бо це означає, що треба перемогти російську армію. І в цьому питанні потрібне політичне рішення. Крім того, для досягнення довготермінового політичного врегулювання потрібна згода Росії. Росія має надто багато важелів – військовий, економічний, енергетичний… Якщо Росія бажатиме дестабілізувати Україну, то росіяни знайдуть спосіб це зробити. Треба, щоб Росія погодилася на довготермінове врегулювання, яке передбачає відновлення українського суверенітету над тими територіями, щоб далі вирішувати нагальні проблеми реформ і впроваджувати угоду про асоціацію з Євросоюзом. На жаль, зараз мені здається, що росіяни не готові на таке врегулювання, а натомість націлені на підтримку замороженого конфлікту на територіях Донецька і Луганська».