Кожна нація має свої дати, спогади і пам’ять. Для більшості українців 22 червня досі лишається пам’ятною датою - початком Великої Вітчизняної війни, окремої війни Радянського Союзу в межах Другої світової. Ще одна дата, яка показує, як різняться спогади тодішніх подій в межах однієї країни.
Наприклад, під час Другої світової війни на території України точилося одночасно 5 воєн, говорить голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович. “Взагалі для України війна почалася у 1939 році, і закінчилася у 50-60 роках”, - каже історик. Ті криваві результати, за словами Володимира В’ятровича, показали “як дорого може коштувати відсутність незалежності, відсутність державності”.
Відсутність державності вплинула й на формування пам’яті нації про події тих днів. “В Європі кожна країна має свої доволі патріотичні моделі пам’яті війни. Йдеться мова про цінності, які нація вкладає у цю модель. Чому вона хоче навчити нові покоління”, зазначає доктор політичних наук Владислав Гриневич. В Україні ж досі домінує радянська модель та ведуться суперечки, як саме нації треба пам’ятати про Другу світову.
“Коли була помаранчева влада, ми говорили про те, щоб позбавитися радянської моделі пам’яті. Зараз ми знаходимося у специфічному стані, коли все повертається назад”, - каже Владислав Гриневич. “Сьогодні Міністерство освіти - одне із ключових відомств, яке намагається перезавантажити національну пам’ять. Ми, історики, знаємо, як це робилося за часів Сталіна, але на відміну від тих часів сьогодні є інтернет, де завжди можна знайти альтернативну інформацію”, - говорить вчений.
Навіть термін “Велика Вітчизняна війна” то зникав з підручників історії, то знову з’являвся. “За Ющенка було 20 відомств, які спеціально займалися історичною пам’яттю. Був справжній прорив, коли відкрили архів СБУ”, - згадує Гриневич.
Крім влади на народну пам’ять впливають і суб’єктивні чинники. “Так, багато українців не згадують, з якою радістю під час війни зустрічали німців. По-перше, тоді боялися влади. По-друге, потім, зрозумівши реальні мотиви німецької політики, українці соромилися своїх вчинків, і намагалися про це забути”, - розповідає доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк. Таким чином, люди самі “редагують” власну пам’ять, прибираючи з неї незручні моменти, впевнений вчений.
Втім, найбільше на “редагування” впливає радянське зображення Другої світової, яке досить довго збудовувалося Радянським Союзом. “Навіть Георгіївська стрічка, з якою усі зараз ходять - це теж відголоски міфологізації. Насправді це знак російського націоналізму, згадка ще про Бородіно. І він активно насаджувався після війни”, - каже Владислав Гриневич.
Журналісту Андрію Куликову радянське зображення війни подобається навіть більше, аніж сьогоднішнє. “Все менше в живих тих людей, хто реально пам’ятає про ті події. Мені, як споживачу, не подобається те, як зараз подається війна. Радянська пропаганда була більш різноманітною”, - каже Андрій Куликов. На думку журналіста, сьогодні важливо не скільки відшукати одну-єдину правду, скільки пояснити молоді, яким антигуманним може бути режим, побудований на ідеології.
Офіційно 22 червня в Україні є Днем скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Хоча й зрозуміло, якої саме війни, але відсутність уточнення дає можливість українцям самостійно обрати свою власну війну, ту, про яку передається пам’ять із покоління в покоління.
Наприклад, під час Другої світової війни на території України точилося одночасно 5 воєн, говорить голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович. “Взагалі для України війна почалася у 1939 році, і закінчилася у 50-60 роках”, - каже історик. Ті криваві результати, за словами Володимира В’ятровича, показали “як дорого може коштувати відсутність незалежності, відсутність державності”.
Відсутність державності вплинула й на формування пам’яті нації про події тих днів. “В Європі кожна країна має свої доволі патріотичні моделі пам’яті війни. Йдеться мова про цінності, які нація вкладає у цю модель. Чому вона хоче навчити нові покоління”, зазначає доктор політичних наук Владислав Гриневич. В Україні ж досі домінує радянська модель та ведуться суперечки, як саме нації треба пам’ятати про Другу світову.
“Коли була помаранчева влада, ми говорили про те, щоб позбавитися радянської моделі пам’яті. Зараз ми знаходимося у специфічному стані, коли все повертається назад”, - каже Владислав Гриневич. “Сьогодні Міністерство освіти - одне із ключових відомств, яке намагається перезавантажити національну пам’ять. Ми, історики, знаємо, як це робилося за часів Сталіна, але на відміну від тих часів сьогодні є інтернет, де завжди можна знайти альтернативну інформацію”, - говорить вчений.
Навіть термін “Велика Вітчизняна війна” то зникав з підручників історії, то знову з’являвся. “За Ющенка було 20 відомств, які спеціально займалися історичною пам’яттю. Був справжній прорив, коли відкрили архів СБУ”, - згадує Гриневич.
“В Європі кожна країна має свої доволі патріотичні моделі пам’яті війни. Йдеться мова про цінності, які нація вкладає у цю модель. Чому вона хоче навчити нові покоління”.Владислав Гриневич
Крім влади на народну пам’ять впливають і суб’єктивні чинники. “Так, багато українців не згадують, з якою радістю під час війни зустрічали німців. По-перше, тоді боялися влади. По-друге, потім, зрозумівши реальні мотиви німецької політики, українці соромилися своїх вчинків, і намагалися про це забути”, - розповідає доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк. Таким чином, люди самі “редагують” власну пам’ять, прибираючи з неї незручні моменти, впевнений вчений.
Втім, найбільше на “редагування” впливає радянське зображення Другої світової, яке досить довго збудовувалося Радянським Союзом. “Навіть Георгіївська стрічка, з якою усі зараз ходять - це теж відголоски міфологізації. Насправді це знак російського націоналізму, згадка ще про Бородіно. І він активно насаджувався після війни”, - каже Владислав Гриневич.
Журналісту Андрію Куликову радянське зображення війни подобається навіть більше, аніж сьогоднішнє. “Все менше в живих тих людей, хто реально пам’ятає про ті події. Мені, як споживачу, не подобається те, як зараз подається війна. Радянська пропаганда була більш різноманітною”, - каже Андрій Куликов. На думку журналіста, сьогодні важливо не скільки відшукати одну-єдину правду, скільки пояснити молоді, яким антигуманним може бути режим, побудований на ідеології.
Офіційно 22 червня в Україні є Днем скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Хоча й зрозуміло, якої саме війни, але відсутність уточнення дає можливість українцям самостійно обрати свою власну війну, ту, про яку передається пам’ять із покоління в покоління.
