Часткове перемир'я в Сирії, про яке домовилися Росія і Сполучені Штати, стало для президента Володимира Путіна своєрідним підсумком потрійного успіху у його закордонній політиці.
Кремль зміг добитися ключової ролі на Близькому Сході, Україна переживає труднощі, а Європейський Союз пустив тріщини, як погано зліплений горщик.
Це може бути найвищою точкою для Путіна, однак досі лишаються без відповіді питання щодо його кінцевої мети у всіх трьох напрямках. Про це на сторінках газети New York Times пише оглядач Ніл Макфаркуар.
У Сирії - Росія досягла своєї головної мети - зміцнила позиції уряду президента Башара Асада, давнього арабського союзника Кремля. Проте, її кінцеві цілі залишаються неясними, одна з найважливіших - вправний вихід з складного конфлікту.
В Україні - Росія офіційно говорить про необхідність виконання Мінських домовленостей. Однак, відновлення бойових дій в підтримуваних Росією сепаратистських регіонах говорить про те, що Москва прагне ще більше дестабілізувати уряд в Києві, який і без того перебуває в хиткому положенні через внутрішньополітичні розбіжності.
У Європі - Путін прагне поглибити розкол в Європейському Союзі, в надії зруйнувати єдність 28 країн в питанні економічних санкцій, запроваджених проти Росії через її анексії Криму в 2014 році. Кремль недавно запустив свою пропагандистську машину, щоб очорнити німецького канцлера Анґелу Меркель, яку в Москві вважають ключовою особою у протистоянні проти Росії, зобразивши її нездатною прийняти рішення, а її країну – як таку, яка страждає від жахливого «нетравлення», спричиненого занадто великою кількістю мігрантів.
Ці досягнення Кремля націлені на населення Росії, щоб, принаймні частково, відволікти людей він економічних негараздів.
«На екрані ми бачимо нашу силу, важливість і велич», - іронізує професор політології Вищої економічної школи в Москві Микола Петров.
У понеділок ввечері Путін по телебаченню оголосив про угоду з «припинення військових дій» в Сирії, підкресливши, що це результат спільних російсько-американських зусиль. Президент Росії раніше з ностальгією згадував про ті часи, до розпаду Радянського Союзу, коли в світі було тільки дві наддержави, які вирішували всі глобальні проблеми.
Сирія також відвернула увагу російського народу від війни в сусідній Україні, яка затягнулася довше, ніж очікувалося
На думку Ніла Макфаркуара, вторгнення Росії в Сирію мало на меті п'ять основних цілей: зупинити зміну режиму, яку провокує хтось за межами країни; зірвати плани Вашингтона щодо ізоляції Москви; довести, що Росія - більш надійний союзник, ніж Сполучені Штати; показати нову російську зброю; і представити новий зовнішньополітичний спектакль російській громадськості, яка втомилася від війни в сусідній Україні.
До певної міри, всі п'ять цілей були досягнуті, що спонукало деяких людей говорити про необхідність повернути Росію на світову арену.
Тепер час від часу в Москві звучать заклики повернути війська з Сирії, однак Кремль хоче дочекатися завершення процесу встановлення нового уряду, щоб він лишався проросійським. Це може затягнутися на довго, якщо зважати на складність ситуації в Сирії.
Відновлення бойових дій в підтримуваних Росією сепаратистських регіонах говорить про те, що Москва прагне ще більше дестабілізувати уряд в Києві, який і без того перебуває в хиткому положенні через внутрішньополітичні розбіжності
Однак сирійська кампанія для Москви, на думку автора, була успішною.
«Це дуже дешево, безкровно, немає російських жертв і суспільство підтримує сирійську кампанію", - цитує політолога Петрова оглядач Макфаркуар.
Сирія також відвернула увагу російського народу від війни в сусідній Україні, яка затягнулася довше, ніж очікувалося. Проте, цей конфлікт далі служить інтересам Москви, дестабілізуючи уряд президента Петра Порошенка і перешкоджаючи поліпшенню відносин між Києвом і Європою. Такою і була мета Росії, разом із зняттям економічних санкцій, введених за анексію Криму.
Санкції відрізали Росії доступ до західних кредитних ринків, а також до інших можливостей, яких вона відчайдушно потребує, щоб пережити рецесію. Втручання Росії в Сирії, частково, мало підтвердити роль Москви як надійного партнера у вирішенні міжнародних проблем і, тим самим, сприяти скасуванню санкцій.
Але, замість ударів по бойовиках «Ісламської держави», Росія почала боротися проти західних союзників в сирійській опозиції, підтвердивши західним урядам свою ненадійність. Москва, швидше за все, хоче використовувати розбіжності в Європі, як шанс покласти край санкціям.
Ніл Макфаркуар закінчує свою статтю цитатою незалежного політичного оглядача Костянтина фон Егерта, який каже, що у всякому разі, зокрема у світлі падіння цін на нафту, «Росія не зможе повернутися на світову арену поки не будуть зняті запроваджені проти неї санкції».
Дивіться також: Кличко розповів про незадоволення Нуланд, Маккейна темпом реформ в Україні
