Сполучені Штати офіційно вступили у Другу світову війну у грудні 1941 року після нападу Японії на Перл-Гарбор. Першу сплановану операцію ЗС США провели у січні 42-го, хоча окремі сутички з німцями та японцями ставалися задовго до цього. Понад 400 тисяч американців загинуло і 620 тисяч отримали поранення під час Другої світової. Чимало не повернулося з полону.
Герою нашої розповіді - Мерлу Генкоку - пощастило. Він не лише вижив вистрибнувши з палаючого літака, пережив полон та марш смерті, але й дожив до наших днів, аби розповісти свою історію наступним поколінням.
Мерл - один з понад 16 мільйонів американців, які воювали у Другій світовій війні. Те, що він повернувся додому з поля бою, було радше щасливим випадком. У 70-річчя Перемоги, він пригадує себе у 19 років. Саме тоді його призвали до військової авіації.
«Я ніколи до того не був на літаку, ніколи не тримав зброї в руках, тож коли довелося все це робити я був наляканий ледь не до смерті».
Мерл потрапив служити на бомбардувальнику Б-17. В його екіпажі було десятеро молодих військових.
Ми втратили сімнадцять літаків у той день, у кожному по десять військовихМерл Генкок, ветеран Другої світової
«Нас призначили на Б-17 і з того моменту все наше життя було разом. Ми спали разом, ми їли разом, і якщо й виходили у місто, то завжди йшли разом. Ми буквально нічого не робили, якщо не були разом».
Екіпаж Генкока воював над територією противника під постійними зенітними обстрілами та атаками винищувачів. Мерл здійснив 36 бойових вилетів. Все змінилося під час 37-ї місії.
«Ми втратили сімнадцять літаків у той день, у кожному по десять військових».
Мерл особисто збив три німецькі винищувачі перед тим, як вистрибнути з парашутом із власного, охопленого полум’ям літака. На ворожій території його відразу захопили і передали до Гестапо. Після допитів його відправили до табору військовополонених Шталаг люфт IV, на території Польщі. Згодом під тиском наступ союзників, гестапівці вирішили гнати полонених маршем на нове місце.
Мерл розповідає, що під час цього маршу, який, за його словами, був для нього «дорогою виживання», загинуло дві тисячі військових.
8 травня 1945 року поставило крапку на військових діях у Європі. Але після тривалого походу майже до півсмерті, Мерл не переживав той день з посмішкою на обличчі, як це робила решта.
Я ніколи до того не був на літаку, ніколи не тримав зброї в руках, тож коли довелося все це робити я був наляканий ледь не до смертіМерле Генкок, ветеран Другої світової
«Найбільшою подією для мене стало моє визволення з полону. Але я не пригадую радості чи чогось подібного. Може ми й раділи, але ми були надто голодні, щоби стрибати від радощів».
Коли світ святкував, Мерл переймався більш прозаїчними речами.
«Вперше за рік я прийняв душ і нормально поїв. Це було чудово!».
Уряд США визнав заслуги Генкока Срібною Зіркою та Пурпуровим Серцем.
«У день коли двозірковий генерал одягав мені нагороди, я плакав», - пригадує Мерл Ганкок.
З 16 мільйонів військових, які брали участь у тій війні, до 70-ї річниці Перемоги дожив один мільйон американських ветеранів.
Дивіться також: Друга світова війна в оцінках ветеранів та істориків
