Москва готова використовувати збройні конфлікти як спосіб вирішення внутрішньо-зовнішньополітичних «проблем» - експерт
Російсько-грузинська війна, що спалахнула 8 серпня 2008 року, докорінно змінила взаємовідносини Росії і країн СНД, що утворилися на руїнах Радянського Союзу, а також стала пробним каменем в проведенні Кремлем агресивної політики приборкання колишніх республік СРСР, вважають опитані Російської службою «Голосу Америки» московські експерти, які оцінювали наслідки збройного конфлікту.
Незалежний військовий аналітик Олександр Гольц в інтерв'ю Російській службі «Голосу Америки» назвав російсько-грузинську війну першою спробою реалізувати «доктрину Путіна».
Одним з аргументів тих, хто виступав за анексію Криму, було: «проковтнули» проголошення «суверенності» Абхазії і Південної Осетії - «проковтнуть» і цеОлександр Гольц
«Концептуальний підхід цієї доктрини був озвучений паном Медведєвим (на той момент президентом РФ - В.В.) відразу після завершення конфлікту, - нагадав він. - Її суть зводилася до того, що вся територія колишнього Радянського Союзу, за винятком країн Прибалтики, є зоною пріоритетних інтересів Росії. Тому країнам, які там знаходяться, «заборонено» намагатися інтегруватися в Північноатлантичні структури».
На думку аналітика, до цієї ідеї Володимир Путін прийшов після Бухарестського саміту НАТО в квітні 2008 року, де йому з чималим трудом вдалося домогтися того, щоб ні Україна, ні Грузія не отримали індивідуального плану щодо вступу в НАТО: «Тоді він зрозумів, що саме час знайти такий спосіб, який виключив би вступ країн СНД в Північноатлантичний альянс. І така розв’язка полягає в тому, що на території країн, які хотіли б вступити в НАТО і ЄС, створюється зона конфлікту. Тому відразу ж після згаданого саміту Москва почала всіляко заохочувати південноосетинських і абхазьких сепаратистів - роздавати російські паспорти, проводити військові навчання, що в кінцевому підсумку і спровокувало дії Саакашвілі, коли він почав війну».
Головний політичний результат цієї війни полягає в тому, що Росія домоглася того, що Грузія в доступній для огляду перспективі не вступить в НАТО, вважає Олександр Гольц.
«Але за це Москва витрачала на утворення анклавів чималі гроші. За деякими оцінками, Росія вже "вбухала" до Південної Осетії і Абхазії 60 мільярдів рублів. Ще один надзвичайно важливий момент - Росія зробила важливу стратегічну помилку, вирішивши, що млява реакція Заходу на саму війну і події після неї завжди буде такою. Тому одним з аргументів тих, хто виступав за анексію Криму, було: «проковтнули» проголошення «суверенності» Абхазії і Південної Осетії - «проковтнуть» і це».
До побічних ефектів війни 2008 року аналітик відніс той факт, що Кремль переконався в «старомодності» своєї армії і провів її радикальну реформу.
У свою чергу, керівник програми «Російська внутрішня політика та політичні інститути» Московського центру Карнеґі Андрій Колесников вважає, що якщо оцінювати внутрішньополітичні аспекти війни 2008 року для Росії, то для Володимира Путіна і тодішнього керівництва країни грузинська операція була успішною.
«Їх рейтинг відразу ж після цієї операції з «примусу до миру» піднявся, - констатував він в коментарі «Голосу Америки». - Якщо подивитися на рейтинг схвалення діяльності президента Медведєва і прем'єра Путіна, то у вересні 2008 року він здійснив помітний стрибок, хоча до цього повільно, але вірно опускався».
Росія показала свою готовність воювати на чужій території, яка є її зоною впливуАндрій Колесников
Як видається експертові, війна показала, що конфлікти такого типу допомагають забезпечити популярність російської влади серед населення, що вони мобілізують народ навколо керівництва країни. Це і підтвердилося згодом в 2014 році - після того як був анексований Крим, вважає він.
«У того ж Путіна значно піднявся рейтинг схвалення діяльності і з тих пір він не опускався, - підкреслив Андрій Колесников. - Тобто, війна 2008 року стала першим прецедентом такого роду, і насправді це її основний, ключовий підсумок. До всього іншого Росія підтвердила свою неготовність погоджуватися з уявленнями інших країн про їх власний територіальний устрій, і показала свою готовність воювати на чужій території, яка є її зоною впливу».
З точки зору політолога, такого типу конфлікт, яка Росія вела в Південній Осетії, практично повторився, нехай і не в буквальному сенсі, на українському Донбасі.
«Війна 2008 року стала дуже серйозним історичним уроком для всіх і одночасно попередження про те, що Росія може далеко піти, захищаючи свої інтереси, як вона їх розуміє. Прецедентів такого роду в поведінці нової Росії ще не було, і жоден західний лідер не розумів, як потрібно було діяти в тій ситуації. Відповідно реакція Заходу була, можливо, недостатньо жорсткою. Але важко сказати, по-перше, чим би тоді відповів Путін і до чого б все призвело. А по-друге, може бути, хотіли якось підтримати Медведєва в його інноваційних починаннях, не хотіли збивати його з цього шляху », - узагальнив Андрій Колесников.
Все це тоді не дозволило Заходу запровадити такі санкції, які він ввів щодо Росії в 2014 році, заявив він.
Дивіться також: Чому думки експертів щодо того, чи варто надавати летальне озброєння саме зараз розбігаються
