Блог "Моя Америка" відображає лише особисту точку зору автора. Думки, висловлені цим автором, не обов'язково відповідають офіційній позиції Голосу Америки.
Коли мені було 7-14 років, мій день починався о 5.40 ранку. Я самостійно, поки все спали, збиралася, та, в супроводі зграї бродячих собак, йшла в басейн на ранкове тренування. Потім було ще двогодинне тренування вечірнє. І так кожен день, крім неділі.
Один з моїх колег, відеооператор Брюс, витратив 100 тисяч доларів на заняття хокеєм свого сина
А влітку я їздила в спортивні табори, де обсяг фізичних занять перевищував усі мислимі норми. Так у віці 10 років в таборі в Арзамасі -16 (Мордовія), ми пробігали в день по 10-15 км, пропливали по 6-8 км, а крім цього ще й виконували силові вправи, як от саджаєш на спину важчу за себе напарницю і біжиш з нею вгору пагорбом. І вічно ходиш голодною, тому як спортивна зміна знаходиться в звичайному таборі і харчування у всіх однакове.
До секції з плавання я записала себе сама, добиралася в басейн сама, а також самостійно влагоджувала усі питання, які виникали з вчителями через мої поїздки на змагання. Моя мама навіть не знає назви всіх стилів плавання. Це було щось, чим займалася дитина, і батьки до цього стосунку не мали.
Мої спогади про участь в дитячому радянському спорті у американців викликають жах і ментально складуються десь між румунським дитячим будинком і ГУЛАГом.
Але сама я до останнього часу сприймала цей підхід як цілком нормальний. Чогось подібного я чекала і для свого сина. Яким же було моє здивування, коли, записавши його в 4 роки на плавання, я дізналася, що заняття проходять раз на тиждень і їх всього шість. Під час самих занять, які тривають 45 хвилин, тренер працює з кожною дитиною індивідуально, в результаті чого 30 хвилин з 45 дитинча просто сидить на бортику. Потім можна взяти ще 4-6 подібних модулів, кожен з яких триває не більше півтора місяці.
Навіть серед школярів зустрічається вживання стероїдів. Так дослідження школярів середніх класів в штаті Массачусетс виявило, що 2.7% з них сиділи на стероїдах
Заняття спортом може обійтися дорожче за університет
У цілому в США існує величезна варіативність в організації дитячого спорту. Можна ходити раз на тиждень в місцевий клуб здоров'я, куди беруть усіх бажаючих; можна потрапити в шкільну команду, займатися 2-6 разів на тиждень; а можна найняти персонального тренера чи приєднатися до приватної команди і присвятити своє життя виключно спорту, організовуючи навчання і все своє життя навколо тренувань. Американські олімпійські чемпіони та зірки спорту відносяться до останньої категорії і тренуються, звичайно, навіть більше, ніж я свого часу.
Чимало батьків розглядають захоплення дітей спортом як інвестицію для отримання спортивної стипендії
І, якщо дитині не пощастить отримати спортивний грант чи іншу фінансову підтримку, за все платять батьки, навіть якщо юний спортсмен представляє штат чи країну на міжнародних змаганнях. В залежності від виду спорту, віку дитини, рівня, на якому займається вона займається, та навіть місця проживання, щорічні витрати на спортивні заняття коливаються від 50 доларів на рік до понад 20 тисяч.
Мій колега, відео оператор Брюс Федер, витратив 100 тисяч доларів на заняття хокеєм свого сина. Розповідає, що з чотирьох років його син Брендан ходив на бейсбол, що їм обходилося десь доларів 100 на рік – 50 доларів за участь в дитячій лізі та ще стільки ж на недороге обмундирування. (Ліги набирають на сезон дітей в команди, складають графік та призначають тренерів).
Але вже тоді, побачивши хокейну гру, маленький Брендан їм загорівся. Батьки єдиного сина спочатку опиралися захопленню сина. «Я зайшов в спортивний магазин, побачив скільки воно все коштує і негайно вийшов», - згадує Брюс. Але коли поруч з їхнім будинок побудували спортивну арену, яка стала основним місцем тренування команди Washington Capitols, вони здалися.
Якщо ковзани для 7-річної дитини коштували 125 доларів, то вже для 15-річного гравця юнацької ліги з хокею треба було віддати не менше 600 доларів
Спочатку треба було платити за участь в лізі та недороге обмундирування, але з кожним роком витрати зростали, до яких ще додалися подорожі на змагання та збори.
Якщо ковзани для 7-річної дитини коштували 125 доларів, то вже для 15-річного гравця юнацької ліги з хокею треба було віддати не менше 600 доларів. Щорічний внесок за участь в лізі зріс до півтори тисячі доларів. У складі команди Брендон їздив по всій території США, в Канаду, Європу та навіть провів тиждень в Єкатеринбурзі (Росія) в спортивному таборі. Витрати на хокей зросли до 20 тисяч доларів на рік.
Спортивне навантаження теж зростало - з 3-4 разів на тиждень у віці 7-9 років до 5 годин 6 разів на тиждень ігор та тренувань у 16 та старше.
Брюс та його дружина належать до середнього класу. «Але в нас дуже щедрі бабусі з дідусями. Гарна система підтримки, - говорить він. – Більшість же батьків партнерів по команді мого сина – надзвичайно заможні. Я говорю про мільйони». Можна хокеєм займатися і за менші гроші, пояснює Брюс. Але не на такому рівні і до того ж варто жити на Півночі країни – там сильніші місцеві команди і не доведеться стільки подорожувати.
Чимало батьків розглядають захоплення дітей спортом як інвестицію для отримання спортивної стипендії. У випадку Брюса це не спрацювало. Запрошення грати у хокейній команді найвищого рівня в одному з американських університетів Брендан не отримав. Сьогодні йому 20 і він – студент бізнесу в Університеті Денвера, навчання в якому коштує 63 тисячі доларів на рік. Якщо б він пішов до місцевого скромнішого коледжу, освіта б обійшлася в 90 тисяч доларів за всі чотири роки навчання. «З наступного року Брендан буде платити за себе сам, кредит візьме», - наполягає його батько. Про витрачені кошти він, втім, не шкодує, кажучи що хокей зробив з його сина сильну, зрілу та розумну людину.
Батьки – тренери, спортивна освіта - не потрібна
Коли його син грав у бейсбол, Брюс сам був і тренером, що є дуже розповсюдженим явищем у США. І для цього зовсім не обов’язково мати відповідну освіту чи навіть розряд у виді спорту, в якому тренуєш. Мій знайомий, програміст з України Генріх Карпинський, який живе в околиці Вашингтону, футболом у дитинстві займався виключно «дворовим», але це не завадило йому тренувати дві команди, в яких грають його сини.
Однозначно, я не перший, хто тренує у футбол, нічого в ньому не розуміючи.Генріх Карпинський, батько-тренер
«Коли підійшов час ділити дітей на команди, виявилося, що їх записалося так багато, що не вистачало тренерів. Коли немає тренера, то немає і команди. Батькам повертають гроші, діти плачуть, соплі розмазані по футболці – отже, коли директор ліги запитав, хто з батьків готовий стати тренером, я зголосився. Однозначно, я не перший, хто тренує у футбол, нічого в ньому не розуміючи”, - розказує Генріх.
Тренерська посада, говорить він, дає йому можливість обирати час та місце тренувань, а також – робити цікаві антропологічні спостереження.
«Найкращі - це батьки, які вже були тренерами. Вони спокійно собі сидять на пагорбі, п’ють каву, балакають за життя та насолоджуються погодою. Є батьки, які постійно спізнюються, що зрозуміло – робота, пробки на дорогах. Є батьки - потужні «фахівці» в спорті, як правило, в усіх його видах. На тренуваннях та іграх вони зазвичай енергійно кричать дітям, що саме їм робити, використовуючи якомога більше спортивної термінології. Ну і, звичайно, - «батько-невдоволений». Він незадоволений місцем або часом тренування, він незадоволений, що його дитині приділяють мало уваги на тренуванні, він незадоволений, що його дитину мало випускають на поле, він незадоволений тим, що ігри програються», - поділився Генріх.
Темні сторони дитячого спорту
За останні 10-15 років кількість дітей, що займаються організованим спортом в США, значно зросла. Оскільки проста біганина по вулиці та стрибання на скакалці без нагляду дорослих тут може закінчитися позбавленням батьківських прав, організований спорт стає чи не єдиним способом порухатися і отримати фізичне навантаження.
Діти, які займаються спортом, вчаться важкій праці, терпінню, наполегливолсті, вмінню приймати невдачі та програші.Джим Тейлор, психіатр
Крім фізичного навантаження і, відповідно, позитивних наслідків для здоров'я, в заняттях спортом є ще багато інших переваг. Психіатр Джим Тейлор стверджує, що діти, які займаються спортом, мають більш високий IQ, а також «вчаться важливим життєвим навичкам, таким як важка праця, терпіння, наполегливість, уміння приймати невдачі та програші». У командному видах спорту діти розвивають соціальні навички, а в індивідуальних - внутрішню мотивацію і самостійність.
Але в дитячому спорті є і свої темні сторони. У статті під заголовком «Темні сторони молодіжного спорту» їх описав професор Рутгерского Університету, колишній головний психолог Олімпійського комітету США, доктор наук Шейн Мерфі. Ось вони.
Батьки, вболіваючи за своїх дітей, особливо найменших, починають себе непристойно вести - сперечатися з тренером, кричати на свою або чужу дитину, чим завдають власним дітям психологічні травми. А можуть в емоційному пориві і огріти по голові тренера або рефері. Потім дуже соромно, а іноді і дорого коштує.
Експлуатація дітей, які демонструють спортивний талант. У 1993-му році соціолог Пітер Доннелі навіть пропонував прийняти спеціальний закон, який захищає інтереси юних елітних атлетів, на яких заробляють батьки і тренери.
Організація дитячого спорту за принципом професійного, в наслідок чого його покидає значна кількість дітей. Вони або не відповідають фізичним вимогам або їм стає нецікаво, занадто важко, поглинає весь їх вільний час.
Шкода здоров'ю і травми. Мерфі цитує дослідження, яке виявило, що з 695 обстежених молодих спортсменів 39% страждали на булімію. Щороку чотири мільйони юних спортсменів потрапляє у відділення травматології. Зростає кількість пошкоджень суглобів через надмірну експлуатацію. Навіть серед школярів зустрічається вживання стероїдів. Так дослідження школярів середніх класів в штаті Массачусетс виявило, що 2.7% з них сиділи на стероїдах. А хлопчики-спортсмени, вказує Мерфі, вживають більше алкоголю, ніж їх менш спортивні ровесники.
Племінник мого чоловіка сильно пошкодив нирки, після того як тренер з бейсболу змусив усіх юнаків присідати нескінченну кількість разів в якості покарання за погані оцінки декількох гравців. У 17-річного Раяна розірвався м'яз і зміст волокон потрапив у кров, а потім - у нирки. Провівши тиждень у лікарні, він розпрощався зі спортом, якому присвятив з десяток років.
Сексуальна експлуатація дітей і насильство над дітьми, яке зустрічається вкрай рідко, але теж буває. Нещодавно USA Today опубліковало розслідування, яке задокументувало сексуальну наругу та експлуатацію 368 гімнасток за останні 20 років. Наймолодшій із задокументованих випадків було 6 років.
Свою дитину я почала вчити плавати з чотирьох місяців - в першу чергу, щоб не хворів і навчився триматися на воді. Я його треную сама у кращому разі раз на тиждень, він ходить на секцію карате, яка в нашому випадку відіграє роль продовженого дня, і інколи ми їздимо кататися на гірських лижах. Будь-яких олімпійських амбіцій на його рахунок у мене немає. Краще ми будемо на коледж відкладати, ніж розраховувати на спортивну стипендію.
Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Дивіться також: Українці з'їхалися до Вашингтона на тріумф "Золотого тріо" українського боксу
