Блог "Моя Америка" відображає лише особисту точку зору автора. Думки, висловлені цим автором, не обов'язково відповідають офіційній позиції Голосу Америки.
Колись, ще до народження дитини, мене вразила статистика, що потрапила мені тоді на очі, згідно з якою американській дитині за рік в середньому дарують 33 іграшки.
Ось це балують, подумала я. Ні, у нас такого не буде. Мені згадалося власне дитинство, де яскраво фігурувала лисиця, самостійно пошитий на уроці праці слон, довгоногий заєць, який пережив не одну медичну операцію, і дві німецькі ляльки, залучені в складні відносини з іграшковим капітаном, - згуртована компашка, яка вистояла разом не один рік.
Блажен, хто вірує! Тридцять три - цифра занижена. Протистояти або навіть контролювати потік іграшок, що сиплються на окремо взяту американську дитину, - те ж саме, що одноосібно боротися зі сходженням лавини.
У нас іграшки займають з дюжину ящиків різного калібру в підвальній кімнаті, а деякі ще зберігаються в каморі та у кімнаті сина. Кілька років тому популяція одних тільки людей-павуків у нас за рік збільшилася разів у шість. А в сім'ю іграшкових ведмедів входять не тільки мама, тато і троє дітей, а й бабуся, дідусь, дядько, тітка і знаменитий родич Вінні-Пух!
Звідки ж вони в такій кількості беруться? Основну масу, звичайно, дарують на свята - на День народження і Різдво. Оскільки мій син народився в листопаді, то для нас це - три місяці нескінченних подарунків, до яких я починаю готуватися ще в жовтні, розчищаючи територію під новий контингент.
Дивіться також: В американській школі випробовують новий метод виховання бешкетників – медитацію
Хоча річка іграшок найбільш повноводна в холодні місяці, протягом решти року струмочок теж не пересихає. Тут прийнято всім, хто прийшов на святкування Дня народження дитини, роздавати символічні подарунки - пакетики з маленькими іграшками. Раніше син приносив іграшки з садочку, частину з яких робив власноруч. Потік іграшок-саморобок з того часу, як він пішов до школи, на щастя, трохи призупинився. Іграшки привозять знайомі, які у нас зупиняються. Дарують гості.
І ми в цій справі - певно, плентаємося позаду. Ми свідомо намагаємося не купувати іграшки для власного сина без приводу. Ми не ходимо в Макдональдс, тим самим не поповнюючи гору іграшок кіндер-сюрпризами. Реклами дитячих продуктів наш син практично не бачить і конкретних речей від нас не вимагає. У результаті, навіть, мешкаючи в квартирі, у нас під іграшками проглядалася підлога - чого, скажу я вам, вдається досягти далеко не всім американським батькам.
На Різвдо – гора з подарунків
Асоціація індустрії іграшок підрахувала, що загалом середній американській дитині дарують іграшок на суму в шість з половиною тисяч доларів. У середньому родина, підрахували вони, має вдома 71 іграшку, п`ята частина всіх домогосподарств володіє 100 іграшками і в 10 будинках вони знайшли аж 200 ляльок, конструкторів та інших дитячих радощів.
У США проживає 3% всіх дітей світу. Однак тут купують 40% всього світового виробництва іграшок! Більшість іграшок досить дешеві - купити Барбі або машинку власній або чужій дитині в США може дозволити собі кожен.
Середній американській дитині дарують іграшок на суму в шість з половиною тисяч доларів.Асоціація індустрії іграшок США
Спрацьовують місцеві традиції - на Різдво тут прийнято дарувати не одну іграшку, а споруджувати під ялинкою справжню фортецю з коробок з подарунками, та ще набивати немаленький панчіх. Витратити 200-500 доларів на подарунки для дитини у США навіть для родини середнього, а то і нижче від середнього достатку, - норма. Загалом на подарунки для членів родини на свята американці в середньому витрачають понад 800 доларів.
До того ж багато батьків переконані, що, купивши правильну іграшку, вони підхльоснуть розвиток дитини, а деякі з них подарунками компенсують брак уваги до власних дітей. І, звичайно ж, спрацьовують агресивні прийоми маркетингу.
Американські будинки захаращені не тільки іграшками. Вчені з Університету Південної Каліфорнії в Лос-Анджелесі провели кілька років, вивчаючи звички і природне місце існування 32 сімей середнього рівня достатку в Каліфорнії. Команда з антропологів і археологів (останні, напевно, з лопатами) дійшли невтішного висновку: американці поховані під своїми пожитками. Думка, куди все розіпхати, - джерело гострого стресу, особливо серед матерів маленьких дітей. Розкладання речей по своїх місцях займає у батьків стільки часу, що 50 з 64 піддослідних, навіть маючи власний двір, практично не бувають на свіжому повітрі. Більшість з них не тримають свої машини в гаражі, тому що їх там, через мотлох, що накопичився, ставити нікуди! Причому, запевняють дослідники, показником захаращеності помешкань є двері холодильника - чим більше на них різних записок, фотографій і магнітів, тим більший безлад панує у вашому будинку.
Американці орендують окремі склади - на додаток до всіх своїх комор - щоб зберігати свої пожитки. А «нікуди речі дівати» для багатьох - основна причина переїзду у більше за площею житло.
Психологи переконують, що менше іграшок - краще для дитини. Ось тільки деякі причини. Нудьга – друг творчості. Коли іграшок немає або їх мало, діти починають вигадувати ігри з підручних матеріалів (камінчики, обгортки для цукерок) і використовувати одну іграшку для різних цілей, розвиваючи таким чином фантазію. Коли іграшок занадто багато, дітям складніше утримувати увагу, а також - цінувати та піклуватися про своє майно. Прив'язавшись до улюбленого зайчика або ведмедика, діти розвивають емоції та соціальні навички. Коли менше іграшок, більше шансів, що дитина візьметься за книгу, альбом для малювання або піде грати на свіжому повітрі. А виростаючи в незахаращеному домі, діти привчаються до порядку, збільшуючи шанси на те, що і в дорослому віці не будуть жити в хаосі.
Дивіться також: Митець перетворив будинок, подвір'я і авто на виставку своєї творчо
До речі, під час рецесії іграшки стали однією з категорій, на якій почали економіти, - особливо для наймолодших, які чудово можуть себе розважити як коробкою, так і ключами.
Інспектор за іграшками та інші методи контролювати їх кількість
Але проблема залишається настільки гострою, що облік і нагляд за кількістю іграшок в будинку деяким допомагає робити кар'єру. В інтернеті повно статей з порадами щодо контролю над популяцією іграшок. Я особисто навіть побувала на лекції на цю тему. Дівчина, яка її читала, - радикал. Вона пропонує прибрати всі іграшки в одну комору і щотижня діставати тільки сім, причому кожна з них повинна розвивати якусь певну здібність: наприклад, дрібну або велику моторику, пам'ять тощо. А за «скромну» ціну 100 доларів за годину вона може прийти до вас додому і сама перебрати і скласти іграшки в комору, а заодно порекомендувати, що докупити. Раптом у вас немає жодної іграшки для розвитку пам'яті!
Ми ж поки діємо дідівськими методами. Якісь із подарованих іграшок все ще лежать в коробках в комірчині (люди часто дарують «на майбутнє»). Коли син був молодшим, щось, подароване на День народження, підкладалося під ялинку в ніч на Різдво для масовки. Практично всі старі іграшки (термін – умовний, деякі з них вживалися лише раз) відсилаємо в Україну – в дитячі будинки, сільські родини, дітям військових.
При цьому, у мене, як у матері сина, ще мало клопоту. В книзі «Попелюшка з'їла мою доньку» журналістка Пеґґі Оренстін скаржиться, що, якщо хлопчиків привчають грати з різними іграшками, надихаючи, тим самим, на різноманітні кар'єри - космонавта, пожежника, гонщика - то у дівчаток, виходячи з логіки виробників іграшок, дорога в житті одна - в принцеси. Це поголовне захоплення принцесами сильно турбує Пеґґі, у якій самій підросте донька. Таким чином, впевнена авторка, дівчаток не вчать співпраці: адже, якщо маленьких пожежників може бути ціла команда, то сама прегарна принцеса на світі тільки одна. До того ж це привчає дівчаток засновувати свою самооцінку виключно на зовнішності. Супермен робить реальні (і не дуже) і корисні справи. А що робить принцеса?
І якщо кімната хлопчика, може, і захаращена, але радує найрізноманітнішими кольорами, то кімната дівчинки виглядає, як ніби її облили «пепто-бісмолом». Виробники вибрали особливий відтінок рожевого, який тепер є улюбленим кольором всього підростаючого жіночого покоління Америки.
Журналістка стверджує, це – хитрий маркетинговий хід. Якщо в родині хлопчик і дівчинка, то замість, скажімо, одного велосипеда, їм доведеться купувати два - рожевий для дівчинки і ще один для хлопчика. І так - все.
До того ж, як мамі сина, мені, найімовірніше, не доведеться пояснювати, чому лялька з пухкими губами, величезними зеленими тінями, в короткій спідниці і колготках у сіточку - поганий приклад для наслідування. А також не треба буде розорятися, якщо раптом моя потенційна дочка захопиться серією ляльок «Американська дівчинка», де тільки лялькові меблі коштують дорожче тих, що ми купували в коледжі для власних потреб.
Утім, як тільки популяція іграшок починає зростати не такими швидкими темпами, з`являється інший головний біль – комп’ютерні ігри. Але про це – іншим разом.
Елементи колонки були раніше опубліковані в «Жіночому журналі для тих, хто хоче жити щасливо». Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Дивіться також: Американські школярі дедалі рідше вміють писати прописом
