Гарантії з безпеки чи запевнення – як правильно розуміти Будапештський меморандум? Україна говорить про гарантії і просить у США та Британії захисту від Росії. У Вашингтоні наполягають, що Будапештський меморандум не зобов’язує до дій, а відтак будь-яка американська допомога Україні – це швидше моральний обов’язок, не юридичний. То ж чи зобов’язана Америка, за Будапештським меморандумом, захищати Україну від Росії – про це в матеріалі Ярини Матвійчук.
Сполучені Штати наполягають, що Будапештський меморандум підписаний у 1994 році не містить гарантій безпеки Україні. Стівен Пайфер на той час у Раді національної безпеки США очолював Управління України, Росії та Євразії. Він пам’ятає, що ще під час переговорів це була юридична позиція Сполучених Штатів не використовувати слово «гарантії» та назвати документ меморандумом, а не угодою. Україна, каже Пайфер, на це погодилась. Він говорить:
«Росія, Сполучені Штати та Британія пообіцяли поважати суверенітет, незалежність та територіальну цілісністьУкраїни. Всі зобов’язалися не використовувати військ проти України та не застосовувати економічного тиску щодо України. Утім всі ці зобов’язання були порушені Росією, починаючи загарбанням Криму, підтримкою сепаратистів та присутністю російського війська у Східній Україні».
Саме тому США, на переконання Пайфера, юридично не зобов’язані захищати Україну:
«Насправді меморадум не передбачає жодних дій з боку підписантів».
Водночас Пайфер вважає, що США повинні більше допомагати Україні в рамках виконання Будапештського меморандуму, щоб зміцнити її економіку та нейтралізувати агресію Росії. Адже слабка американська позиція може породити зневіру інших країн до гарантій безпеки щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Таку позицію розділяють чимало фахівців в експертному середовищі США.
Колишній радник держсекретаря США з контролю над озброєнням Роберт Ейнгорн звертає увагу на глобальні наслідки порушення Росією Будапештського меморандуму:
«Провал Будапештського меморандуму в контексті недопущення російської агресії був б серйозною поразкою глобальних зусиль із нерозповсюдження зброї. Особливою стурбованістю є те, що у майбутньому країни, які вирішуватимуть, чи позбутися ядерної зброї, будуть менш схильні довіряти нашим запевненням безпеки».
Обидва експерти – Ейнгорн та Пайфер – впевнені, що правильною позицію США сьогодні було б надати українській армії оборонне озброєння, зокрема легку протитанкову зброю. Не їхню думку, це збільшило б вартість бойових дій для російської армії. Вони також є прихильниками посилення санкцій проти Росії з боку США та Британії як підписантів меморандуму. Водночас відновлення української ядерної програму не називають мудрою ідеєю:
Роберт Ейнгорн каже:
«Повернення ядерної зброї – це питання часу і грошей. На це піде трохи часу, щоб розвинути інфраструктуру і це дуже коштовно, також це призведе до напруження у міжнародних відносинах. То ж чи можливе відновлення ядерної програми? Так, можливе. Але чи це мудро? Чи фінансово доступно? Хай вирішують українські лідери».
Україна є підписантом міжнародного договору про нерозповсюдження ядерної зброї ще 1968 року. Утім у липні цього року партія «Свобода» у Верховній Раді зареєструвала проект постанови про відновлення ядерного статусу країни. Хоча в українській офіційній позиції на сьогодні не звучить намір повернути ядерний статус:
Посол України у США Олександр Моцик каже, що його країні потрібна допомога:
«Ми кажемо, що, будь ласка, продовжуйте цю підтримку: фінансово-економічну, військово-технічну, включаючи оборонну зброю. І друге – не знімайте санкцій з Росії до тих пір, поки не буде відновлена територіальна цілісність України, включаючи Крим та Севастополь. Наша позиція полягає в тому, що всі підписанти меморандуму мають зібратися, обговорити нинішню ситуацію і відновити дію документа, це значитиме – відновити ситуацію в Україні, яка була до початку російської агресії».
