Під час марафону у Бостоні у понеділок панувала піднесена атомосфера. Глядач Трейсі Ші каже, що той день був таким радісним:
«Я мала таке приємне почуття, коли дивилася, як люди добігають до фінішу».
Трейсі розповідає, що фотографувала бігунів на фініші, коли пролунали вибухи:
«Усе, що я бачила, був лише дим. Мені це нагадало одинадцяте вересня. Я бачила такий білий дим і з ним летіли якісь предмети. Раптом ми зрозуміли, що це бомба. Я подивилася на свою доньку, яка виглядала переляканою, і ми побігли».
Дійсність було не легко Трейсі усвідомити:
«Я просто не могла повірити в те, що відбувається. Це був повний шок. Ми дійсно рятуємось від вибуху бомби на вулиці Бостона? Не можливо повірити».
Відчуття безпеки панувало у суспільстві до 2001-го року, коли американцям здавалося, що насилля на політичному ґрунті в їхній країні просто бути не може, каже професор Гарвардського університету Ґрем Еллісон:
«До одинадцятого вересня більшість американців вірили, що вони живуть на острівці безпеки у морі хаосу. Їм здавалося, що всі ці жахливі речі, які ми бачили по телевізору - в Пакистані, Іраку, Афганістані, в Африці - відбуваються мало не на інший планеті».
Ґрем говорить, що ця свідомість змінюється не лише через терористичні атаки, але й масову стрілянину, таку як в місті Ньютаун, де було розстріляно 26 дітей та дорослих:
«Американці почали усвідомлювати, що живуть у вразливому та небезпечному світі. Навіть наші співгромадяни можуть прийти до школи та почати розстрілювати дітей».
Але, кажуть дослідники, загрози США як країні, американському устрою життя, насправді не існує.
«Добра новина полягає в тому, що жодна з цих груп не має доступу до зброї масового знищення. Вони не можуть загрожувати американцям як нації, американському способу життя, нашій можливості мати вільне та відкрите суспільство. Звичайно, якщо ми не будемо надмірно реагувати», - заявив професор Гарвардського університету Стівен Волт.
А Трейсі Ші говорить, що наступного року вона так само прийде уболівати за учасників марафону, аби не піддатися залякуванню.
Таку думку можна часто почути на вулицях Бостона, який намагається жити своїм звичайним життям.
«Я мала таке приємне почуття, коли дивилася, як люди добігають до фінішу».
Трейсі розповідає, що фотографувала бігунів на фініші, коли пролунали вибухи:
«Усе, що я бачила, був лише дим. Мені це нагадало одинадцяте вересня. Я бачила такий білий дим і з ним летіли якісь предмети. Раптом ми зрозуміли, що це бомба. Я подивилася на свою доньку, яка виглядала переляканою, і ми побігли».
Дійсність було не легко Трейсі усвідомити:
«Я просто не могла повірити в те, що відбувається. Це був повний шок. Ми дійсно рятуємось від вибуху бомби на вулиці Бостона? Не можливо повірити».
Відчуття безпеки панувало у суспільстві до 2001-го року, коли американцям здавалося, що насилля на політичному ґрунті в їхній країні просто бути не може, каже професор Гарвардського університету Ґрем Еллісон:
«До одинадцятого вересня більшість американців вірили, що вони живуть на острівці безпеки у морі хаосу. Їм здавалося, що всі ці жахливі речі, які ми бачили по телевізору - в Пакистані, Іраку, Афганістані, в Африці - відбуваються мало не на інший планеті».
Ґрем говорить, що ця свідомість змінюється не лише через терористичні атаки, але й масову стрілянину, таку як в місті Ньютаун, де було розстріляно 26 дітей та дорослих:
«Американці почали усвідомлювати, що живуть у вразливому та небезпечному світі. Навіть наші співгромадяни можуть прийти до школи та почати розстрілювати дітей».
Я просто не могла повірити в те, що відбувається. Це був повний шок. Ми дійсно рятуємось від вибуху бомби на вулиці Бостона? Не можливо повірити.Трейсі Ші, глядач марафону
Але, кажуть дослідники, загрози США як країні, американському устрою життя, насправді не існує.
«Добра новина полягає в тому, що жодна з цих груп не має доступу до зброї масового знищення. Вони не можуть загрожувати американцям як нації, американському способу життя, нашій можливості мати вільне та відкрите суспільство. Звичайно, якщо ми не будемо надмірно реагувати», - заявив професор Гарвардського університету Стівен Волт.
А Трейсі Ші говорить, що наступного року вона так само прийде уболівати за учасників марафону, аби не піддатися залякуванню.
Таку думку можна часто почути на вулицях Бостона, який намагається жити своїм звичайним життям.
