Київ – Головна мета Володимира Путіна – примусити США до переговорів стосовно подальшої долі світу. І цьому, зокрема, підпорядкована політика господаря Кремля проти України. Таку думку висловив Радіо Свобода російський політолог Станіслав Бєлковський, говорячи про зустріч Путіна і Барака Обами, не виключену 11 листопада в Пекіні. Якщо ця зустріч відбудеться, президент США не піддасться на тиск, прогнозує Бєлковський. Відсіч Обами та інших західних лідерів буде неминучою, але акуратною. Адже вони стикнулися з політиком, котрий шантажує світ великою війною, констатував експерт в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Пане Бєлковський, Ви не раз заявляли, що одна із основних цілей Володимира Путіна у зв’язку з тим, що він чинить понад вісім місяців в Україні зокрема та у світі взагалі – домогтися прямої зустрічі з американським лідером Бараком Обамою. Зустрітися і (грубо кажучи) вирішити долі світу? То що – ця мета, мрія Путіна нарешті збудеться?
– Так, я підтверджую, що головна мета Володимира Путіна – примусити Сполучені Штати Америки до перемовин стосовно подальшої долі світу. І при цьому Путін хоче бути рівноправною стороною таких переговорів – рівнозначною Сполученим Штатам. Але я не цілком упевнений, що вже 11 листопада Путіна чекає успіх у цьому.
Тому що, звичайно, для такої зустрічі немає концептуального підґрунтя. Володимир Путін вважає, що шляхом шантажу світу великою війною, до якої він нібито готовий, хоча офіційно і запевняє у протилежному, а Захід і Сполучені Штати неготові й вони вже дали зрозуміти, що не захищатимуть Україну чи інші держави пострадянського простору військовим методами, а можуть лише надавати іншу допомогу…Путін вважає, що він зможе таким шляхом змусити Захід до перемовин. Але сам Захід і в першу чергу Барак Обама, наскільки свідчить мій аналіз, вважають, що для цього має бути єдність на рівні цінностей. А її зараз немає. І геополітичні міркування Володимира Путіна належать більше 16-20 століттям, зокрема, питання постійних сфер впливу тих чи інших держав. І зараз президент Обама просто не може піти на домовленості з Путіним, бо це виявилося б зрадою принципових цінностей, на яких будується сучасна американська політика. І саме тут є величезні розбіжності у позиціях американського та російського президентів.
Я не очікую від можливої зустрічі Путіна та Обами принципового прориву
Тому я не очікую від можливої зустрічі Путіна та Обами 11 листопада у Пекіні принципового прориву. Водночас Америка та ЄС розуміють – наскільки великою є загроза від Путіна, наскільки міцними є важелі шантажу великою війною, що застосовує зараз президент Росії. І тому пошук компромісів, звичайно, також належить до завдань адміністрації Обами.
«Захід, безперечно, не може домовитися з Путіним на умовах останнього»
– Тобто, Захід, з одного боку не збирається здаватися внаслідок шантажу Путіна великою війною, а з іншого боку – президентові Росії намагаються дати відсіч максимально акуратно. Так можна розуміти Вашу думку?
– Так, звичайно. Захід, безперечно, не може домовитися з Володимиром Путіним на умовах останнього (бо це було б зрадою всіх цінностей сучасної західної політики). Водночас Сполучені Штати та лідери Євросоюзу усвідомлюють, наскільки загрозливим було б ігнорування психологічного стану Володимира Путіна, його внутрішніх проблем та комплексів. І тому завдання Заходу – максимально обережно зробити все, щоб відкласти реальну загрозу великої війни в Європі й подальший наступ Путіна на Україну, до якого президент Росії залишається готовим.
Завдання Заходу – максимально обережно зробити все, щоб відкласти реальну загрозу великої війни в Європі й подальший наступ Путіна на Україну
– Таким чином, Ви не поділяєте думки українських скептиків (і політиків, і пересічних людей), що Захід у протистоянні з Путіним Україну «злив»?
– Ні, я так не вважаю. Адже Захід був, є і залишається зацікавленим у розбудові в Україні європейської держави. В тому числі, щоб продемонструвати – друга найбільша пострадянська країна, східнослов’янська країна може бути європейською державою, на відміну від Російської Федерації, яку будує Володимир Путін. Захід, звичайно, не хоче великої війни, бо ціна життя людини в євроатлантичному світі є надто великою зараз. І тому країни Заходу не готові до прямого військового втручання у події в Україні. І це теж варто брати до уваги.
– 15-16 листопада у Брісбені (Австралія) відбудеться саміт «Групи двадцяти» (G20). На ньому очікують і Путіна й Обаму, й інших лідерів впливових держав. Зустрічі між ними можуть принести зміни в те, що відбувається у зв’язку з «українською кризою»?
– Я поки що таких перспектив не бачу. Жодного концептуального конструктивного наближення позицій Володимира Путіна та західних лідерів ми не бачимо. Тому мета Заходу – заспокоїти Путіна, щоб він не уважав себе вкрай ображеним. А мета Путіна – примусити Захід до змістовних перемовин щодо долі світу. І тут є суперечність, яку, на мій погляд, неможливо подолати найближчим часом.
Мета Заходу – заспокоїти Путіна
– Уже близько двох тижнів деякі і українські, й не лише українські експерти поширюють такі, можливо, панічні прогнози, що оскільки нові колони російської військової техніки пересуваються Донбасом, то можливий новий масований удар з боку російської регулярної армії. Такий удар, який було завдано по українських силовиках наприкінці серпня цього року. І нібито на українських бійців чекають нові «котли», нові Новоазовськи? А Ви як вважаєте – Путін може завдати масованого удару по Україні в найближчі тижні чи до весни цього чекати не варто?
– Теоретично так – удар є можливим. У той же час Володимир Путін не хоче удару – він хоче надалі шантажувати. Тому не варто нічого перебільшувати. Удар залишається можливим, але це не означає, що Путін піде на Київ з усіма військами. Ні. Путін прагне примусити Україну в особі Петра Порошенка до певних компромісів – зокрема, щодо життєзабезпечення Криму та Придністров’я. Якщо Путіну це вдасться, то прямого воєнного втручання не буде, крім, звичайно, забезпечення «ДНР» і «ЛНР», які вже президент Росії взяв на себе. Оскільки Путін не вірить жодним домовленостям із київською владою, то вважає, що постійна загроза війни є важелем забезпечення гарантій виконання домовленостей. Тому Путін постійно шантажуватиме війною.
«Поразка Путіна в цій грі є неминучою»
Путін не хоче удару – він хоче надалі шантажувати
– Пане Бєлковський, Ви кажете, що Путін узяв на себе забезпечення «ДНР» і «ЛНР»… А чому ж тоді помічник президента Росії Юрій Ушаков заявив, що Кремль поважає волевиявлення учасників проведеного сепаратистами голосування, а про визнання не йдеться? Водночас із лідерами «ДНР» і «ЛНР» Захарченком і Плотницьким Путін (принаймні поки що) не збирається зустрічатися. Що це означає?
– Тому що Кремль хоче уникнути подальших економічних санкцій із боку Заходу. Тому що всі, зокрема Путін, розуміють, наскільки ці санкції є небезпечними саме для російської економіки. Але в той же час, можливо, уникнути їх не вдасться, і є такий собі хитрий торг із Заходом: якщо санкцій не буде, Путін готовий до компромісу, якщо нові санкції будуть, то не виключені нові військові удари по українській території. Так чи інакше, Путін вважає себе потенційним переможцем у цій справі. Бо він не вважає фатальними санкції, хоч вони і є болісними для російської економіки. А його постійна загроза великої війни фатальною є.
Тому президент Росії продовжує таку хитру гру з усіма своїми контрагентами у надії в майбутньому перемогти – якщо не зараз, то через рік або два роки. Але я вважаю, що стратегічна поразка Путіна в цій грі є неминучою. Бо ще не було випадків, щоб таку гру на рівні світової війни виграла країна, яка зовсім не має стратегічних союзників. Але тактично Путін може бути найближчим часом більш-менш успішним. І ці тактичні перемоги Путіна, які зрештою завершаться стратегічною поразкою, можуть виявитися дуже болісними для всіх країн навколо Росії.
Ще не було випадків, щоб таку гру на рівні світової війни виграла країна, яка зовсім не має стратегічних союзників
– От коли починався цей «Мінський процес» – ці переговори-протоколи про так зване припинення вогню – нібито на Київ хотіли перекласти фінансування цих «Донбабве» і «Луганди», як їх різко називають опоненти. Але зараз ніби виглядає, що все-таки на Москву перекладається фінансування даних самопроголошених республік?
– Москва цього не хоче. Москва в особі Путіна не розглядає «ДНР» і «ЛНР» як території, в яких Росія стратегічно зацікавлена. Ці території потрібні, як постійний важіль впливу на Україну і як постійний механізм дестабілізації України. Тобто, це – аналог Приністров’я, але ще гірше. Гірше стосовно політичного ладу та економічного порядку.
«Час працює проти Путіна, бо той іде проти історії»
– Припустимо, що нинішнє становище на Донбасі протягнеться до весни (бойові дій не припиняються жодного дня, люди продовжують гинути, але все-таки кількість жертв менша, ніж була у серпні). Цей час працює на Путіна, на Україну чи важко сказати?
– На мій погляд, час працює проти Путіна, бо той іде проти історії. Проти закономірного історичного розвитку подій. Адже ми зараз живемо у 21-му столітті, де панує не військова сила і не озброєне захоплення територій, а панують ідеї, моделі й технології. І в цьому сенсі Захід переможе…
У 21-му столітті панує не військова сила і не озброєне захоплення територій, а панують ідеї, моделі й технології
– А Україна при цьому теж переможе?
– Майбутнє України залежить від рівня відповідальності та адекватності українських еліт. Я дуже ретельно стежив за всіма подіями в Україні, починаючи з Євромайдану, з Революції Гідності…І вважаю, що є всі передумови, щоб сформувати нову українську еліту, яка дійсно приведе Україну в Європу і створить державу європейського зразка. Але це не означає, що еліта, успадкована значною мірою ще від попередньої еліти, є адекватною цим процесам. Себто – відповідь на Ваше запитання не є такою простою, як хотілося б.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
