Рига – Український кобзар Віктор Пашник подорожує Латвією, виступає просто неба, презентуючи латвійцям кобзарське мистецтво. У розмові з Радіо Свобода Віктор Пашник зазначив, що образ улюбленого українським народом музики сьогодні трансформувався, але незмінним для кобзаря залишаються глибоке відчуття музики і пристрасть до мандрів.
Кобзар Шкрум – так називає себе Віктор Пашник. Каже, що це не сценічний псевдонім, а ім’я, яке має родинне коріння.
Віктор Пашник
«Я народився в Івано-Франківській області, Снятинський район, село Кулачківці. Шкрум – це моє родове прізвисько. Я вирішив нічого не придумувати і назвав себе кобзарем Шкрумом. Молдавською «шкрум» – це попіл, а в нашому понятті – це щось димить, починає горіти, іскра. І воно так і є – іскра, струм, енергія, вогонь», – каже кобзар.
Те, що Віктор Пашник ділиться з глядачами позитивною енергією, націленою на добро й радість, зрозуміли латвійські українці, які запросили кобзаря Шкрума до міста Єкабпілс на міжнародний фестиваль української пісні «Червона калина».
У Ризі тепло сприймають українського кобзаря
Виступає Віктор Пашник і в інших латвійських містах, зокрема у Ризі просто неба дарує глядачам українські пісні.
«Реакція людей дуже часто є результатом мого настрою. Якщо я сиджу такий похмурий і погода похмура, тоді й люди такі будуть. Але якщо й погода похмура, а я сонячний, то люди посміхаються, показують пальцем вверх, кажучи, що молодець, усе добре, їм подобається. У Ризі багато туристів з-за кордону до мене підходило, диски просили. Наші українці з Києва також підходили», – розповів Віктор Пашник.
Кобзар Шкрум не вважає себе носієм традицій кобзарського мистецтва. Каже, що його творчість – це нова течія у цьому давньому ремеслі.
«Музика і релігія завжди були методом впливу на народ. Те, що нам на кожному кроці пропонують попсу – це також метод впливу, я б сказав одурманювання народу. А я зовсім інша течія, якій в принципі ніхто не заважає, я сам по собі. Мандрую, автостопом подорожував багато років. Вчив, вчився, зараз також хочу вчитись і вчити людей. Трохи змінювати цей напрямок за своїми можливостями», – розповів кобзар.
Ненав’язливо про українське
У доробку музиканта багато авторських пісень. В його репертуарі не лише українські, але й білоруські, молдавські, польські, російські, навіть чуваські пісні. Збирається він вивчити й латиську пісню. Водночас музикант наголошує, що він ненав’язливо пропонує людям українське.
«Це рідне, це як шкіра, як повітря. Це те. що найближче, без чого не можеш. Я україномовна людина, із сім’ї україномовної, і, не нав’язуючи, пропоную людям згадувати рідну мову. Тому що в Україні дуже багато українців, які не знають своєї рідної мови. Після спілкування, після моїх виступів вони жаліються, що їм нелегко, але починають «закидати» якісь фрази українською. Починається усе з пісні української», – зазначає кобзар.
Віктор Пашник окрім Латвії вже подорожував Литвою, Чехією та Польщею. В інтерв’ю Радіо Свобода він поділився, що знову збирає рюкзак, бере товариша по мандрам – бандуру – і незабаром житиме і співатиме просто неба в Естонії, Швеції, Норвегії та Фінляндії, щоб подарувати тепер уже скандинавам тепло української пісні. (Передрук з "Радіо Свобода")
Кобзар Шкрум – так називає себе Віктор Пашник. Каже, що це не сценічний псевдонім, а ім’я, яке має родинне коріння.
Віктор Пашник«Я народився в Івано-Франківській області, Снятинський район, село Кулачківці. Шкрум – це моє родове прізвисько. Я вирішив нічого не придумувати і назвав себе кобзарем Шкрумом. Молдавською «шкрум» – це попіл, а в нашому понятті – це щось димить, починає горіти, іскра. І воно так і є – іскра, струм, енергія, вогонь», – каже кобзар.
Те, що Віктор Пашник ділиться з глядачами позитивною енергією, націленою на добро й радість, зрозуміли латвійські українці, які запросили кобзаря Шкрума до міста Єкабпілс на міжнародний фестиваль української пісні «Червона калина».
У Ризі тепло сприймають українського кобзаря
Виступає Віктор Пашник і в інших латвійських містах, зокрема у Ризі просто неба дарує глядачам українські пісні.
Якщо погода похмура, а я сонячний, то люди посміхаються, показують пальцем вверх, кажучи, що молодецьВіктор Пашник
«Реакція людей дуже часто є результатом мого настрою. Якщо я сиджу такий похмурий і погода похмура, тоді й люди такі будуть. Але якщо й погода похмура, а я сонячний, то люди посміхаються, показують пальцем вверх, кажучи, що молодець, усе добре, їм подобається. У Ризі багато туристів з-за кордону до мене підходило, диски просили. Наші українці з Києва також підходили», – розповів Віктор Пашник.
Кобзар Шкрум не вважає себе носієм традицій кобзарського мистецтва. Каже, що його творчість – це нова течія у цьому давньому ремеслі.
«Музика і релігія завжди були методом впливу на народ. Те, що нам на кожному кроці пропонують попсу – це також метод впливу, я б сказав одурманювання народу. А я зовсім інша течія, якій в принципі ніхто не заважає, я сам по собі. Мандрую, автостопом подорожував багато років. Вчив, вчився, зараз також хочу вчитись і вчити людей. Трохи змінювати цей напрямок за своїми можливостями», – розповів кобзар.
Ненав’язливо про українське
У доробку музиканта багато авторських пісень. В його репертуарі не лише українські, але й білоруські, молдавські, польські, російські, навіть чуваські пісні. Збирається він вивчити й латиську пісню. Водночас музикант наголошує, що він ненав’язливо пропонує людям українське.
Я україномовна людина і, не нав’язуючи, пропоную людям згадувати рідну мовуВіктор Пашник
«Це рідне, це як шкіра, як повітря. Це те. що найближче, без чого не можеш. Я україномовна людина, із сім’ї україномовної, і, не нав’язуючи, пропоную людям згадувати рідну мову. Тому що в Україні дуже багато українців, які не знають своєї рідної мови. Після спілкування, після моїх виступів вони жаліються, що їм нелегко, але починають «закидати» якісь фрази українською. Починається усе з пісні української», – зазначає кобзар.
Віктор Пашник окрім Латвії вже подорожував Литвою, Чехією та Польщею. В інтерв’ю Радіо Свобода він поділився, що знову збирає рюкзак, бере товариша по мандрам – бандуру – і незабаром житиме і співатиме просто неба в Естонії, Швеції, Норвегії та Фінляндії, щоб подарувати тепер уже скандинавам тепло української пісні. (Передрук з "Радіо Свобода")
