НАТО та ЄС необхідно подолати давню недовіру і об’єднати свої ресурси та зусилля, пише Джуді Демпсі на сайті Центру Карнеґі. Ще 2003 року ЄС і НАТО погодили пакет домовленостей «Берлін Плюс», згідно з яким ЄС може використовувати ресурси та можливості НАТО для військових операцій під егідою ЄС, якщо сам НАТО не хоче їх очолювати.
Причиною створення «Берлін Плюс» став розкол у поглядах ЄС і НАТО на введення військ США до Іраку 2003 року. Тоді Франція, Німеччина та країни Бенілюксу (а також Росія), виступили проти вторгнення та ветували рішення про участь НАТО в цій місії. Ці країни пропонували ЄС створити власний штаб воєнного планування та нарощувати свої військові ресурси, а США та деякі інші члени ЄС виступали різко проти цього, оскільки не хотіли, щоб Франція та Німеччина, якою тоді керував пропутінський канцлер Ґергард Шредер, створювали європейські оборонні структури, які були б не тільки незалежними від НАТО, а й конкурували з ним.
«Багато змінилося в цих відносинах протягом останнього десятиліття, а також у відносинах між Європою та Росією. У кожному разі, криза в Україні неодмінно мала б стати каталізатором, який змусив би ЄС і НАТО посилити зв’язки між собою, знайшовши способи доповнити сильні сторони одне одного. Якби ж то», – пише авторка.
Насправді протистояння між НАТО та Європейським Союзом, що почалося після вступу Кіпру до ЄС 2004 року, ослаблює ці організації. «Це абсурдно, небезпечно та дорого обходиться і ЄС, і НАТО», – пише Демпсі.
Обидві країни, Кіпр і Туреччина, використовують розділений Кіпр, північну частину якого Туреччина захопила 40 років тому, як важель впливу на ЄС і НАТО. Кіпр, який є членом ЄС, але не НАТО, і Туреччина, яка, навпаки, є членом НАТО, але не ЄС, підривають здатність цих організацій об’єднати свої військові та цивільні можливості та співпрацювати.
«На практиці це означає, що Кіпр може блокувати будь-яку пропозицію ЄС щодо використання «Берлін Плюс», а Туреччина може блокувати надання натовських ресурсів ЄС», – пише Демпсі.
Однак тепер у ЄС і НАТО з’явилися нові керівники (Єнс Столтенберґ став генсекретарем НАТО, Федеріка Моґеріні – верховним представником ЄС із закордонних справ, Дональд Туск – президентом Ради Європи, а Жан-Клод Юнкер – президентом Європейської комісії).
«Усі четверо могли б докладно пояснити Кіпрові та Туреччині, що стоїть на кону в цьому виснажливому протистоянні. Внаслідок української кризи тісніша спіпраця між НАТО та ЄС стає ще необхіднішою, – пише експерт. – І річ не тільки в посиленні безпеки в ЄС і стабільності його східних сусідів. Йдеться також про спільне користування обмеженими військовими та цивільними ресурсами в той час, коли знаряддя жорсткої та м’якої сили необхідні як ніколи».
Політика ЄС щодо Росії є найкращою для України, сказала Анґела Меркель в інтерв’ю німецькому виданню Die Welt. Вона відкинула критику на адресу своєї політики щодо Росії, яка лунає від її попередників на посаді канцлера Німеччини.
Її колега з Християнсько-демократичної партії Гельмут Коль, який залишив пост канцлера 1998 року, та соціал-демократ Ґергард Шредер, якого вона змінила на посту 2005 року, кажуть, що зовнішня політика Німеччини призводить до ізоляції Росії. Зелені та ліві, дві основні опозиційні партії в нинішньому Бундестазі, теж критикують політику коаліції ХДС–СДП щодо Росії.
«Я впевнена, що колективна реакція Європи щодо Росії – це правильна відповідь», – сказала Меркель, додавши: той факт, що «Росія порушила свої гарантії, записані в Будапештському меморандумі 1994 року, якими гарантувалися територіальна цілісність і суверенітет України, не повинен залишитися без наслідків».
