Енергонезалежна Росія знову випереджає енергозалежну Україну. «Однією рукою» Москва продає Києву газ за ціною дорожче, ніж країнам ЄС, а «другою рукою» закладає у своїй енергетичній стратегії до 2030 року великі амбіції щодо розвитку альтернативних джерел енергії.
Тим часом в оновленій українській енергетичній стратегії до 2030 року заледве зроблені кроки для розвитку відновлювальних джерел енергії та позбавлення залежності як від російського газу, так і зменшення в балансі «брудної» вугільної складової.
Енергетичні стратегії України та Росії були розроблені в однаковий час – у 2005-2006 роках. Лише Україна її ухвалила раніше, у 2006 році, а Росія – у 2008 році. Проте, якщо Києву знадобилося 6 років, щоб переглянути свою стратегію, то «брати-росіяни» провели ревізію своїх енергетичних планів вже через 4 роки.
Несподівано для всіх Росія – багата на дешеві газ, нафту і вугілля, – заявила про наполеонівські плани довести частку відновлюваних джерел енергії в загальному обсязі виробленої електроенергії до 4,5%. І це має бути зроблено не до 2030 року, а раніше – до 2020 року. «З урахуванням того рівня розвитку гідрогенерації, який у нас є на сьогоднішній день, і те, як активно розвивається генерація за рахунок сонця, вітру, гідротермальних джерел на Камчатці і Північному Кавказі, цілком досяжний реалізований показник (4,5% )», – заявив заступник директора департаменту енергоефективності та модернізації ПЕК Міненерго Росії Олексій Кулапін у рамках III Ярославського енергетичного форуму.
Логіка розвитку альтернативних джерел енергії у Росії доволі цікава. Необхідність розвитку відновлюваних джерел продиктована наявністю віддалених об’єктів, до яких технічно складно організувати централізоване постачання енергії. Показово і те, що Росія планує розвивати проекти з впровадження відновлюваних джерел енергії виключно за рахунок інвесторів.
В українській енергетичній стратегії все скромно. До 2020 року частка електроенергії з відновлюваних джерел у загальному обсязі виробництва повинна зрости до 1,7%. Це удвічі менше цілей, які ставлять перед собою росіяни. І лише до 2030 року Україна забезпечуватиме з альтернативних джерел 4,6% свого енергобалансу.
Росія виробляє 1 трильйон кВт/год щороку. Україна – 190 млрд. кВт/год. Загальна установлена потужність електростанцій України 53 ГВт. У Росії – 220 ГВт. Отож, Україна у 2020 році буде виробляти 6 млрд. кВт/год електроенергії (загальне прогнозне виробництво – 300 млрд. кВт/год). Росія ж вироблятиме 75 млрд. кВт/год. (загальна прогнозне виробництво – 1500 млрд. кВт/год).
Безумовно, Росія є більшою країною і має значні фінансові можливості. Але дивує інше. В енергетичній стратегії України потенціал відновлювальної енергетики відверто занижений. Адже виходить, що Росія, маючи найбільші світові запаси нафти, газу і вугілля, ставить перед собою амбітні цілі щодо розвитку енергетичної альтернативи. А Україна – вичерпуючи викопне паливо і все одно роблячи ставку на газ та «брудне» вугілля, – не докладає зусиль для розвитку альтернативних джерел енергії.
Власне, на перший погляд, в українській стратегії можна помітити прогрес, бо з’явився цілий розділ присвячений відновлювальній енергетиці. Але на цьому прогрес і завершився. У вітчизняній енергетичній стратегії понизили показник сукупної потужності нетрадиційної й відновлюваної енергетики в Україні. До 2030 року він має скласти 10% від установленої потужності або 5-7 ГВт.
«Ганьба»
Дивує, що не врахували пропозиції Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України. За їх даними, сукупна потужність відновлюваної енергетики в Україні до 2030 року має скласти 22% від установленої потужності або 17 ГВт. Навіть якщо говорити лише про 2020 рік, то показник мав би становити 9 ГВт.
Схоже, що автори стратегії забули, що Україна приєдналася до Європейського енергетичного співтовариства і зобов’язалася імплементувати Директиву 2001/77/ЄС і Директиву 2009/28/ЄС стосовно сприяння використання на внутрішньому ринку електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Ці документи встановлюють цілі щодо частки споживання електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії – вона має скласти вже у 2020 році не менше 20% (так званий план «20-20-20»). Договір про Енергетичну хартію також зобов’язує країни-члени приділяти особливу увагу розвитку цього сектора енергетики.
Отже, показник у 4,6% виробництва електроенергії з відновлювальних джерел Україна може досягти вже через 2 роки – у 2014-2015 роках. А у 2020 році українська держава спокійно може виробляти за допомогою альтернативних джерел 7-8% від усієї виробленої електроенергії.
На думку спадає популярне у середовищі «революціонерів» 90-х років слово «ганьба». Інакше важко охарактеризувати логіку української енергетичної стратегії у питанні розвитку альтернативних джерел енергії.
P.S.: Але якби ж то проблема була лише в альтернативній енергетиці. Енергетична стратегія України «забула» і приділяє мало уваги енергоефективним та енергоощадним технологіям. Як підтвердження існування такої проблеми стала поява рейтингу ефективності енергетичних систем країн для їх економічного розвитку, екології та безпеки. Серед 105 проаналізованих країн Україна посіла 72-у сходинку. Рейтинг підготувала організація Всесвітній економічний форум (The Global Energy Architecture Performance Index Report 2013). Росія опинилася на 27-у місці, Польща на 37-у, Грузія - на 57-у.
Юрій Корольчук – експерт з енергетичних питань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
| Передрук з "Радіо Свобода" |
