Коли в Україну прийшла велика війна, 23-річний старший лейтенант сухопутних військ Мирослав Пилипчук готувався стати татом. Попри це, він відразу опинився на фронті. Він командував ротою, коли підірвався на міні під Харковом.
Однак, вже за чотири місяці, на милицях підкорював гірську вершину, а зараз є татом вже двох малюків і живе в американському Огайо, де його в буквальному сенсі знову поставили на ноги.
Про зустріч з російським танком віч-на-віч, про те як життя врятував прихований біля серця турнікет та шлях до реабілітації Мирослав розповів журналістці Голосу Америки Українською Іванні Підборській.
“Цей танк уже їде на мене”
Мирослав Пилипчук згадує, як навесні 2022 року опинився віч-на-віч з російським танком. Двобій тоді 23-річного Хмельничанина з ворожим танком, зафіксував на відео оператор українського безпілотника.
Цей танк уже їде на мене, в нього піднімається його гармата і наводиться на мене. я думаю: або зараз я вистрілю, або він вистрілює.
"Я роблю перший постріл, граната від гранатомета відрикошечує від землі й підлітає над його баштою й вибухає. Цей танк зупинився й зробив постріл якраз туди, де я знаходився. Але мені прилетіли тільки осколки, які через ці кущі долетіли.
Цей танк від'їжджає на кювет, розвертає башту й знову ж таки там, де я стояв, наче я йому так насолив, наче сьогодні день зіпсував йому. А тоді розвертає башту і знову ж таки стріляє туди, де я знаходився. Снаряд падає туди, де я і був, але, слава Богу я вже встиг відбігти на метрів 20 і осколки від того снаряду вже просто повз мене летіли."
За 2 тижні до повномасштабної війни Мирослав дізнався, що стане татом. А вранці 24 лютого 2022-го зібрав речі й пішов у свою військову частину в Києві, де жив і служив на той момент.
Випускник Львівської академії сухопутних військ, з досвідом служби на Донеччині, Мирослав у складі президентської бригади командував ротою з вісімдесяти осіб. І вже в травні звільнив селище Циркуни на Харківщині. За кілька місяців на фронті життя Мирослава тричі опинялося у смертельній небезпеці.
“Осколки в одному випадку в іншому ракета, потім танк не влучив”, - згадав Мирослав.
Турнікет від американця, що врятував життя
Однак, на цьому він вичерпав свою удачу. Під час боїв на Харківщині старший лейтенант Пилипчук наступив на міну. У ніч напередодні росіяни дистанційно замінували ділянку, де воював Мирослав:
“Йду в один момент, чую вибух і падаю пробую робити крок лівою ногою і падаю знову і дивлюся на ногу, а я якраз був в новій формі – вона світлого кольору, дивлюся на ногу - вона вся вже червона”.
Вибух знищив аж дві аптечки Мирослава з усіма засобами першої допомоги. Каже, стала як друшляк для макаронів – навіть ножиці для розрізання одягу порозкручувало в різні сторони. Однак старший лейтенант мав при собі ще один турнікет, подарований напередодні війни американцем Роном.
Американський волонтер роками приїжджає до України й допомагає українським військовим. Саме цей турнікет і врятував життя Мирослава – тримав його в районі грудей. Чоловікові повністю розробило кістку лівої ноги – її верхньої частини.
До лікарні доїхав в багажнику “Ниви”
Медики надали першу допомогу в жовтій зоні, а далі збиралися везти Мирослава до Харківської лікарні. Мирослав з усмішкою згадує тодішні події:
“Приїжджає нива, я думаю: блін, а куди ж сідати? бо вони вдвох сіли: один водій і один, хто з вікна його прикриває на випадок, якщо, не дай Бог, якісь ДРГ вискочать. І мене як мішок картоплі закидають в багажник.”
З кожною ямою, по якій довелося їхати, адреналін вивітрювався, а біль посилювався:
Як віслюк зі “Шреку”, кажу: ну що там, коли вже полегшає?
“Я, як віслюк зі “Шреку”, кажу: ну що там, коли вже полегшає? Мене так везли десь пів години - сорок хвилин по цьому Харкову. Я з останніх сил тримався, щоб бути при тямі. Як тільки побачив, як відкриваються двері вже в самий шпиталь, таке біле світло - я так закрив очі. Лікарі були шоковані від того, що я взагалі був притомний до останнього моменту”, - підкреслює Мирослав.
Понад 6 годин медики боролися за його життя. Три дні він був непритомний. Цілий тиждень йому заливали та чистили кров. Адже осколки, що потрапили в тіло військового, пролітали через ґрунт та дерева. Це спричинило зараження крові. Зараження було настільки сильним, що довелося ампутувати кінцівку.
Вдруге став на ноги у США
На ногу потрібен був протез. Черга в Україні була довгою. Мирослав почав шукати інші варіанти. І зателефонував до Рона – американця, чий турнікет врятував йому життя. І той знайшов, як допомогти українському військовому – познайомив Мирослава з українським іммігрантом Ігорем, який знав лікаря-протезиста в Огайо.
Протез у США встановили у жовтні 2022 завдяки підтримці Ігоря, який став спонсором Мирослава під час його переїзду до Огайо. Також допомогли пожертви від небайдужих та безплатні консультації від лікаря-протезиста. За 2 тижні – рекордно швидкий час – Мирослав самостійно ходив.
“Мотивувало бажання до життя, оскільки ну не просто так дав бог мені другий шанс, дав можливість залишитись живим”, - ділиться чоловік.
З моменту поранення пройшло понад два роки, втім Мирослав досі проходить реабілітацію і готується до чергових операцій – досі має ще 2 осколки в тілі: в нозі і під ребром. Хоч лікується і живе в Америці, та пам’ятає про своїх побратимів: збирає кошти та передає необхідне на фронт.
За мотивацію рухатися далі вдячний своїй сім’ї. Мирослав вже батько двох: вже дворічного сина Марка й дочки Евеліни, яка народилася у США.
Майбутнє він бачить в Україні. Мирослав сподівається, що до моменту, коли він повністю налагодить здоров'я, війна в Україні завершиться і він з дружиною та дітьми зможе повернутися додому. Хотів би опанувати сферу інформаційних технологій. А поки – відновлюється та насолоджується батьківством.
“Життя одне й треба його жити повноцінно, не боятися щось там не зробити. Якщо хочеш щось зробити, то це потрібно робити. І цінувати те, що ти маєш. Перш за все – своє життя”, – резюмував Мирослав.
