Після незаконної анексії Криму чимало кримських татар були змушені залишити домівки і шукати притулку, чи то в Україні, чи за кордоном. Журналісти "Голосу Америки" відвідали молоду кримськотатарську родину, яка знайшла притулок в американському місті Пітсбург.
П’ятимісячний Алі Сафін – первісток у родині Марата та Ельмаз. Подружжя Сафіних іммігрувало до США 8 місяців тому, залишивши в Криму родину, друзів та успішний бізнес. У США попросили політичного притулку.
Історія кохання Ельмаз та Марата співпала з подіями Революції Гідності та анексії Криму. Російські війська окупували півострів, коли Марат та Ельмаз готувалися до весілля.
«У нас така ситуація, що ми не розуміємо, що робити. Ніхто не розуміє. Немає чітких вказівок з боку уряду, що нам робити. Всі говорять - спокійно, не панікувати, але нам щось потрібно робити. Відбуваються певні дії з боку наших активістів. Кримськотатарський народ виходить на підтримку України. Нам було в принципі зрозуміло, що відбувається, що заходить російська армія, просто нам було не зрозуміло, якою буде реакція України, українських військових сил, міжнародної спільноти. Ми чекали цю реакцію і не розуміли, чому так довго все відбувається. З російського боку з'являються товпи народу, які були за приєднання Криму до Росії, референдум, мітинг, ми у всьому цьому беремо участь. Аеропорт закривається, банки закриваються, нічого не працює», - пригадує Марат.
Марат та Ельмаз похапцем одружуються та вже за кілька тижнів переїжджають до Одеси. Чотири роки жили, курсуючи між Сімферополем та Одесою. Новини про побиття в Криму активістів, затримання друзів, нічні візити людей в масках до родичів стали повсякденням.
«Це ціла машина, яка приїжджає до тебе вранці. Не знаю, чому у них такий прикол, в 6-7 ранку, коли люди все ще сплять заходити і робити обшуки. Не зрозуміло чого, звідки, хто, просто людина в чорному, в масках приходять зі зброєю і щось шукають. Комп'ютери перевіряють, телефони», - розповідає Ельмаз.
Рішення про переїзд до США прийшло після чергового побиття Марата в Одесі.
«Це був вечір, на мене напали, я встиг хоча б впасти, закрити обличчя, голову, але дісталося ребрам, ногам», - розповідає Марат.
Марат пам'ятає - били ґумовими кийками. Звернення до одеських правоохоронців результатів не принесло. Коли сідали в літак рейсом до Нью-Йорка Ельмаз була на сьомому місяці вагітності.
«У мене був страх, тому що перша дитина, допомоги ніякої немає, батьки далеко, і що я буду робити там. Ну взагалі все так «бум», з чистого аркуша, та ще й дитина тобі на додачу. Важко, але ми зважилися. Я сказала - якщо ти вирішив, я з тобою. Куди я його залишу?» - каже Ельмаз.
«Коли ми приїхали, нам дуже допомогли друзі. Ми п'ять місяців жили у нашого друга безкоштовно. Він дав нам будинок, дах, ми у нього жили, єдині наші витрати були на їжу. Сполучені Штати захищають людей як сильних, так і слабких. В даному випадку нам вдалося отримати страхування від держави, Медікейд, яке покрило, скажімо, більше 90-а відсотків наших витрат. Завдяки цьому нам вдалося зберегти ті невеликі гроші, які ми привезли з собою, ми змогли орендувати квартиру, нам залишилося на поїсти», - ділиться Марат.
Зараз Марат чекає на статус біженця та дозвіл на роботу. Паралельно складає іспити на шофера-дальнобійника. Ринок турбізнесу, яким Марат успішно займався в Криму, тут, каже він, вже давно зайнятий. Однак, починати з нуля Марат не боїться.
«У мене вже кілька разів в житті траплялося, що ми починали з нуля. Коли ми повертались в Крим із Середньої Азії, почали з нуля, потім з Криму до Одеси з нуля. Не було страху, просто - Just Do It! Я просто роблю і не боюся, я не маю вибору, у мене сім'я, і я не можу сидіти розслабившись і думати - а ось життя була таке…Хоча іноді згадую. Але зараз - просто Just Do It!», - каже Марат.
Кримськотатарська громада Пітсбурга невелика, але дуже об’єднана. Найближчі друзі Марата та Ельмаз живуть за кілька кварталів. Збираються кожної неділі.
Наразі виношують плани створення громадської організації, яка б допомагала кримським татарам, які залишись в Криму. Два рази на тиждень у Сафіних уроки кримськотатарської мови, по Cкайпу з викладачем в Києві. Наймолодший учень в класі – Алі.
«Чим далі їдемо, тим більше у нас тяга до Криму, до нашої культури, традицій. А ще з появою дитини ми відчуваємо відповідальність, ми повинні передати частинку наших традицій», - каже Марат.
Ельмаз мріє – вони повернуться і син вільно розмовлятиме рідною мовою у звільненому Криму:
«Ми повернемося, обов'язково повернемося. Я хочу, щоб Алі теж ріс в Криму, з братами і сестрами, бачив всі наші традиції, наші весілля, наші свята, як збираються».
«Якщо ми побачимо заголовок про те, що Крим нарешті повернувся, то ми, звичайно, повернемося до Криму», - запевняє Марат.
Дивіться також: Як кримські татари живуть в Америці?
