Petcube – виробник найпопулярніших у світі відеокамер для власників домашніх тварин. Стартап був заснований у 2013-му році трьома друзями, що працювали разом у рекламній агенції в Києві. Їм було по 23 роки. Компанії вдалося залучити 3,8 мільйонів доларів інвестицій, і зараз її вироби продаються в найбільших американських мережах роздрібної торгівлі, таких як Amazon, BestBuy, Petco.
Відеокамера, що дозволяє власникам домашніх тварин спілкуватися та гратися з їхніми улюбленцями дистанційно з допомогою мобільного додатка, стала новинкою на міжнародному ринку.
У Petcube працює півсотні людей. Найбільший відділ досі в українській столиці, а головний офіс – у Кремнієвій долині, домівці стартапів та глобальних технологічних компаній.
В ексклюзивному інтерв’ю «Голосу Америки» співзасновник та генеральний директор Petcube Ярослав Ажнюк поділився своїм баченням того, в чому потенціал України, чи залишається актуальною формальна освіта та як українцям досягти успіху в своїй країні.
Аліна Голіната-Слота: Отож остання новина – видання Financial Times внесло Вас разом з іншими чотирма українцями в рейтинг сотні людей, які творять зміни в Центральній та Східній Європі. Що це означає для Вас?
Ярослав Ажнюк: Я думаю, що ця номінація – це насамперед визнання заслуг Petcube як компанії, а не мене як окремої людини. Так склалося, що я генеральний директор цієї компанії, нас троє співзасновників, заслуги Саші та Андрія в цьому не менші, а в компанії працює 50 людей, і я сприймаю це як визнання для всіх цих 50 людей.
Класно, що українці входять у такий список. Але я не розумію, чому українців 5, а поляків 22. Я хочу, щоб українців було 30 в наступній номінації. Я думаю над тим, як ми можемо зробити так, щоб наступного року чи через кілька років українці завойовували найбільшу кількість таких номінацій та інших нагород.
А. Г.-С.: Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея відеокамер, які тепер виробляє Petcube.
Я. А.: Ідея компанії виникла чотири роки тому. Ми тоді працювали в Києві в агенції цифрового маркетингу. Мої партнери – Саша Нескін (технічний директор – у нас обох магістерські дипломи з комп’ютерних наук) та Андрій Клен (дизайн-директор, за освітою журналіст, але за покликанням дизайнер).
Ідея народилася у Саші, який тільки-но завів собі собаку і дуже турбувався тим, що робить його улюбленець, коли залишається сам удома. Саша зробив пристрій, який став прототипом камери, яку зараз випускає Petcube. Ми побачили, що багато людей хоче таку штуку. Нам було по 23 роки, ми мали певний досвід технічної розробки, і подумали, що могли б зробити таку річ і навчитися масово її виробляти. Тобто спочатку ми зрозуміли, що можемо зробити продукт. Потім ми подумали, чи є тут місце для бізнесу, компанії, для чогось більшого, ніж просто продукт. Дійшли до висновку, що є, і причини для цього були дві.
Як усе починалося - Одеса, 2012 р., змагання стартапів
По-перше, ми подивилися на ринок товарів для домашніх тварин і зрозуміли, що там не відбувається ніяких інновацій. За останні два десятки років нічого принципово не змінилося, а технології людства пішли вперед. Ми уявили, що зможемо використати останні технологічні досягнення для того, щоб робити ті речі, яких сучасні власники домашніх тварин очікують. Ми думали, що така річ вже мала би існувати, а виявилося, що вона не існує.
По-друге, ми зауважили, що мільйони камер записують смішні відео з тим, як собаки й коти ганяються за лазерами. Таких відео дуже багато на YouTube, і люди дуже люблять їх переглядати, оскільки вони піднімають настрій. Ми зрозуміли, що довкола цих відео, довкола такого контенту можна будувати спільноту та сильний бренд. Ми всі працювали в рекламній агенції до цього, тому дуже добре розуміли, як це працює. Виходячи з цього, вирішили заснувати компанію.
Ми з першого дня розуміли, що наша компанія випускатиме продукт для глобального ринку і що наш перший ринок – це Сполучені Штати, і ми також розуміли, що в якийсь момент відкриємо офіс у Сан-Франциско, бо це місце, яке зараз з усіх місць на планеті має найбільше зосередження знань, експертизи про те, як робити технологічні продукти, чи то фізичні, чи програмні.
А. Г.-С.: Звідки Ви черпаєте натхнення? І чи робите що-небудь без натхнення?
Я. А.: Натхнення приходить до тих, хто багато працює (усміхається). Не можна сидіти на березі і чекати, доки до тебе прийде натхнення.
Я думаю, що моє натхнення приходить із того, що я розумію, що всі речі довкола нас зроблені іншими людьми, і якщо хтось щось робить, то це можливо. Це було перше велике відкриття ще в дитинстві.
Також мене надихають інші підприємці, такі як Марк Цукерберґ, Річард Бренсон, Ілон Маск. Ці люди роблять неймовірні речі, і ти розумієш, що речі, які робиш ти – це взагалі ніщо порівняно з тим, що може людина, і тому рухаєш себе вперед, щоб вчитися і робити щось більше.
А ще мене надихає те, що Україна – це таке неоране поле, це та точка в світі, в якій я хочу покращувати його передусім. І мене це дуже сильно мотивує.
Ще з дитинства, було бажання зробити щось для України, і з часом я розумів, що в мене добре виходить. Ми в Petcube досить багато і цілком заплановано ділимося нашими знаннями та досвідом і висвітлюємо це медійно. Ці речі надихають тисячі інших підприємців, і мені б дуже хотілося, щоб через 5 років була тисяча українських компаній, які роблять продукти світового рівня і продають їх на світових ринках.
Можливостей у світі надзвичайно багато, і складається враження, що з кожним днем їхня кількість зростає геометрично. Ми розуміємо, що всі стануть сильнішими, якщо ділитимуться інформацією, знаннями, порадами і досвідом.
А. Г.-С.: Яку роль у Вашому становленні відіграла формальна освіта?
Я. А.: Я думаю, що формальна освіта надзвичайно важлива. Часто чую від людей: «Нічого з того, що я вивчав в університеті, мені не знадобилося». Це приблизно так, як коли людина сходила в спортзал, а потім говорить: «Я цілий місяць ходив по вулиці, мені трицепс жодного разу не знадобився». Тобто освіта потрібна не для того, щоб конкретно, практично відразу кинутися використовувати всі інтеграли, які ви вивчили. Освіта потрібна для того, щоб розвивати те, що в голові – це такий «брейнбілдинґ».
У цьому плані мені надзвичайно сподобалась моя освіта, особливо перші роки в університеті, які були щільно наповнені фундаментальними знаннями – з математики, фізики, філософії. Я вважаю, що фундаментальні знання надзвичайно важливі, і це те, в чому українська освітня школа дуже сильна, і є всі перспективи для того, щоб робити її сильнішою, однією з найсильніших у світі.
А. Г.-С.: Чи може самоосвіта замінити формальну освіту в сучасному світі?
Я. А.: Коли ще навчався в університеті, я зрозумів – що стосується найновіших знань про технології, їх можна здобути лише шляхом самоосвіти. Наприклад, медіаграмотність. Я знаю, що в Україні лише кілька років тому Український католицький університет запустив програму в цьому напрямку. Виходить, що дуже важливі речі, які вони значною мірою впливають на наші життя і впливатимуть на життя наших дітей, зовсім не вивчаються ні в школах, ні університетах.
Тому я подумав, що варто організовувати освітні заходи, на які запрошувати людей, що добре розбираються в новітніх технологіях і можуть розповідати про це іншим. Ми також навчали людей, як організовувати такі події в своїх містах.
Обговорення в головному офісі Petcube (Сан-Франциско)
Наскільки важливі ці заходи? Зараз їх стає все більше і більше в світі. Все більше і більше знань доступні через Інтернет. Найбільше питання в тому, чи хочуть люди вчитися самостійно, наскільки усвідомлюють таку потребу. Мене цікавить, яким чином можна зробити так, щоб людям було цікавіше вчитися, щоб більше людей хотіло бути розумними. І це питання на увесь світ, не тільки для України.
Одна з великих проблем XXI століття, особливо з трендом того, що штучний інтелект забиратиме потроху різні типи робіт – людям потрібно буде перекваліфіковуватися. Тому питання того, чи хочуть люди вчитися та наскільки швидко й ефективно вони вміють навчатися, стає все важливішим.
А. Г.-С.: Чого не вистачає українській молоді для того, щоб повністю розкрити свій потенціал?
Я думаю, що не потрібно розглядати Україну окремо. Не тільки українцям, але і будь-якій людині властиво дивитись на світ з точки зору того місця, де вона перебуває. І ми часто можемо почути нарікання: «Тільки в нашій країні можливі такі речі». Реальність полягає в тому, що все в світі однаковісіньке, і проблеми дуже-дуже подібні.
У чому проблема української молоді? (Замислився.) Перестати думати про себе як про українську молодь, почати думати про себе просто як людину на землі. По-перше перестати думати про себе як про українську, по-друге, перестати думати про себе як молодь (сміється). Тобто я за таку повну уніфікацію та відсутність будь-якої дискримінації або самодискримінації – чи то через вік, чи то через стать чи національність.
Ярослав Ажнюк: "Вірю, що найкращий подарунок, який можна зробити Україні - праця."
А. Г.-С.: Як Ви оцінюєте економічне середовище в Україні в цей час? Чи сприятливе воно для стартапів?
Я. А.: Не потрібно чекати сприятливого середовища (усміхається), треба його собі створювати. Середовище ніколи не сприятливе. Чи було середовище сприятливим на Землі, коли життя зароджувалося – ні, бактерії почали робити його сприятливим. Коли Кий, Щек, Хорив заснували Київ, там теж нічого не було, тільки порожнє місце і вода. Так само і нам потрібно просто брати і творити це середовище і точно не можна кивати на те, що щось тут не сприятливе.
Робити щось завжди складно, і треба просто брати ті можливості, які існують, і використовувати їх, а в Україні зараз існують надзвичайні можливості, тому що наша держава зараз чи не на першому місці у світі за вартістю освіченої робочої сили. Тобто нема ніде в світі дешевшої освіченої робочої сили, ніж у нас. При цьому люди, які отримують за світовими мірками невеликі гроші, можуть підтримувати гідний рівень життя в Україні.
Виходячи з цього, я вважаю, що є можливості робити дуже класні речі у ряді наукомістких секторів економіки. Я вірю в кілька мегапроектів, які можливо реалізувати в Україні. Насамперед – мегапроект із виробництва електричного транспорту. Це можуть бути автомобілі, літаки, потяги, військовий транспорт, двоколісні транспортні засоби, батареї.
Електрифікація всього – це напрямок, куди світ рухається майже безповоротно, і це такий потяг, який зараз якраз набирає хід. Так само, як у світі зараз є, можливо, десяток-півтора країн, які можуть виробляти літаки (на щастя, Україна – в тому числі), так само через 10-15 років буде десяток чи кілька країн, які матимуть технологічний процес для виробництва електротранспорту, роботів і т. д.
Є технологічні хвилі, які Україна пропустила, наприклад, нанотехнології. У нас немає технологічного процесу, і зараз ніхто не буде його створювати тому, що в цьому нема економічної вигоди – значно зручніше робити щось у Штатах чи в Китаї. Та й мікроелектроніка в Україні не склалася. Тому я вважаю, що не можна пропустити технологічну хвилю електрифікації.
Україна має потенціал не тільки у сфері технологій, але й у креативних сферах. Я вважаю, що можна зробити умовний український Голлівуд. Якість креативного і візуального продукту, яку створюють українські дизайнери, оператори тощо – вона абсолютно світового рівня. І я знаю, що за гроші, за які в Голлівуді знімають один фільм, в Україні можна зняти 10-15.
Хобі Ярослава - танцювати
Чого бракує для цих проектів – це сильного лідерства і досвіду. Якщо знаходиться лідер, і він має достатньо досвіду, і цей лідер збирає для себе команду (не обов’язково лише з українців, і лідер також не обов’язково мусить бути українцем), збирається потужна команда топ-менеджменту, то далі в нас є дуже плодовитий ґрунт для того, щоб побудувати організації на тисячі людей, які будуть створювати продукт світового рівня за десяту частину того, що це коштує створити десь у Китаї чи Америці. Я вважаю, що людський ресурс – це найбільша цінність, найбільший скарб України.
А. Г.-С.: Що для Вас успіх? Як досягти успіху в бізнесі?
Я. А.: Успіх – це філософська категорія. Бути щасливим кожного дня – напевно, це успіх. Існує мільйон шляхів до успіху, у кожного він свій. Не завжди те, що здається в публічній площині великим успіхом, є таким – про це потрібно пам’ятати. Те, що має вигляд успіху, може бути насправді важкою працею або нелегким періодом у житті.
В Україні має відбутися перехід від пострадянської моделі успіху до західної. Пострадянську модель успіху дуже добре формулює фраза: «Не вкрадеш – не проживеш». У 90-х і на початку 2000-х українці бачили всіх цих скоробагатьків, які, зазвичай злочинним шляхом, набрали свої статки корумпованих чиновників, депутатів, президентів. Це не повинно бути так.
Є західна модель успіху, яка виражається тим, що для того, щоб бути успішним, потрібно багато вчитися і багато працювати. Я прихильник цієї моделі успіху і вважаю, що в Україні зараз з’являються перші зразки для наслідування – люди, які таким чином досягли свого успіху. Мені хочеться, щоб таких прикладів було більше. І я вважаю, що кожен українець має старатися стати таким зразком для наслідування. Таким чином, ми зможемо змінити країну – багато українців буде дивитися на своїх співвітчизників, надихатися їхнім прикладом і робити так, як вони.
Дивіться також: Американська мрія: як команда українців створила успішний бізнес у США
