Спеціальні потреби

"Він наче мій, рідний, але водночас ніби чужа людина". Як розділені війною українські сімʼї підтримують стосунки


Військовослужбовець Збройних сил України В'ячеслав Перепелиця виготовив і передав дружині та доньці прикраси
Військовослужбовець Збройних сил України В'ячеслав Перепелиця виготовив і передав дружині та доньці прикраси

За час повномасштабної війни Росії проти України чимало українських сімей вимушено розділилися. Деякі закохані пари за майже два роки зустрічалися лише кілька разів, деякі сім'ї не збиралися разом зовсім. Так, наприклад, з березня 2022 року розділеною виявилася родина військовоcлужбовця Вʼячеслава, який служить в Україні, а його дружина Ольга з донькою тимчасово мешкають у США. Хоча Вʼячеслав та Ольга жодного разу за час повномасштабної війни ще не бачилися, вони навчилися не нарікати на розлуку і вигадують способи, як підтримувати почуття та стосунки на відстані. Чимало інших сімей військовослужбовців, хоча й мали зустрічі за цей час, зіштовхнулися з іншими складнощами, коли після довгої розлуки їм довелося звикати до змін, які сталися за час війни із близькою людиною.

Семирічна Діана з мамою Олею в передмісті Вашингтона передивляються відео від тата і чоловіка з України. У короткому повідомленні Вʼячеслав, який служить у Збройних силах, показує сімʼї українську зиму, засніжене поле, і каже дружині з донькою, що дуже їх любить. У відповідь Ольга знімає та надсилає відео, як Діана грається на майданчику у США і махає татові рукою. Скільки часу доведеться чекати наступного повідомлення чи дзвінка від Вʼячеслава Ольга з Діаною не знають. Бували періоди, коли військовослужбовець протягом чотирьох днів не мав можливості вийти з ними на зв'язок.

"Наш ранок розпочинається з того, що я пишу йому: як ти, де ти, чи все в тебе добре, чи ти не голодний, чи тобі тепло, чи в тебе не мокрі речі, а він коли може, тоді й відповідає... Для мене це велика радість, коли я бачу повідомлення. Я кажу: "Ура, нарешті він написав!" - розповідає Ольга Перепелиця.

Дружина військового Збройних сил України В'ячеслава переглядає відеоповідомлення від чоловіка.
Дружина військового Збройних сил України В'ячеслава переглядає відеоповідомлення від чоловіка.

Ольга з Діаною виїхали з села Підгірці Київської області на початку повномасштабної війни, хоча спочатку не планували покидати дім.

"Продуктів ставало все менше і менше, одного дня ми прийшли до магазину, замовили хліб, а там залишилися тільки цукерки. І ми зрозуміли, що далі може взагалі не лишитися чого їсти", - пригадує Ольга.

Жінка розповіла, що в перші дні повномасштабної війни через небезпеку її сімʼя перебралася жити до підвалу, в якому зупинялися на ночівлю й інші сімʼї, які евакуювалися з-під обстрілів:

"І дивлячись на тих бідних дітей, які плакали, кричали, а деякі були поранені, що було страшно, ми вирішили, що їдемо. Я спочатку сказала чоловіку: "Як ти це уявляєш, що я, одна, з маленькою дитиною..., як я це все зможу... Він мені сказав, що я маю бути сильною, взяти дитину і поїхати."

Спочатку Ольга з донькою вирушили до Львова, потім на чотири місяці знайшли прихисток у Польщі, а далі - у США. Чоловік постійно підтримував дружину. Але з того часу вони мали змогу спілкуватися лише дистанційно - у форматі повідомлень та дзвінків.

"Востаннє я його бачила 6 березня 2022 року на вокзалі, коли він нас проводжав. І все. Після того ми бачимося тільки по відеозв'язку", - розповідає Ольга.

Cім'я Вʼячеслава, Ольги та їхньої доньки Діани не бачилися з 6 березня 2022 р.
Cім'я Вʼячеслава, Ольги та їхньої доньки Діани не бачилися з 6 березня 2022 р.

Після переїзду до США спілкування родини ускладнилося через різницю в часі, а потім обмежилося ще більше, коли Вʼячеслав став до лав Збройних сил України:

"Коли він пішов служити в ЗСУ, то переважно він телефонує, я йому можу лише писати, і тільки тоді, коли в нього є можливість... Ще коли він був у навчальні частині, він мені пояснював, що не буде так, як раніше, ти не зможеш мені телефонувати, коли захочеш".

"Лягаю спати з думками про нього, про свою родину..."

За 14 років шлюбу в Ольги з чоловіком це перша настільки довга розлука. Вони почали зустрічатися з вісімнадцятирічного віку.

"Разом навчалися в одному коледжі, потім - в університеті на музично-педагогічному відділенні. Ми вчителі, музиканти, ми одружилися досить молодими, в нас були великі плани. Ми працювали, хотіли побудувати дім, побудували його, народилася Діана... У нас гарні відносини, теплі стосунки".

Ольга зізнається, що заради доньки намагається бути спокійною, попри складнощі розлуки і тривогу за чоловіка:

Я намагаюся не плакати. Сльозами просто не допоможеш

"Звичайно, я дуже сумую, і мій вечір закінчується тим, що я лягаю спати з думками про нього, про свою родину, і дуже хочу повернутися і бути разом... Вечорами буває і гарний настрій, і поганий, коли прокручую в голові всю цю ситуацію, буває по-різному, але я намагаюся не плакати. Сльозами просто не допоможеш".

Ольга каже, що її чоловік небагатослівний, не любить багато говорити про свої емоції. Попри це, в коментарі Голосу Америки військовослужбовець Вʼячеслав розповів, що навіть коли він перебуває у складних умовах, сімʼя постійно в його думках:

"Не те, щоб я був сконцентрований весь час на думках про доньку та дружину, але це як начебто згорнута програма на комп'ютері, яка постійно працює, але ви її не бачите, є постійне усвідомлення того, що вони є, але вони далеко".

І Ольга, і В’ячеслав розповідають, що через тисячі кілометрів разом їх тримає довіра, плани на майбутнє, які вони продовжують будувати, і головне - турбота про доньку.

Ми можемо любити одне одного і на відстані

"Ми вже не маленькі діти. Ми одне одного знаємо, ми одне одному довіряємо, ми одне одного кохаємо, і ми можемо любити одне одного і на відстані. У нас є спільні цілі: що закінчиться війна і ми з Діаною повернемося додому, а служачи у Збройних силах він допомагає нашій країні", - каже Ольга.

Водночас вона зізнається, що далеко від чоловіка в неї виникає відчуття самотності:

"Відчуття, що я одна, що треба все робити самостійно, не так, як раніше, коли можна було порадитися... Пустка... Але я його завжди підтримую. Я йому кажу, що пишаюся ним, і що можу вислухати його в будь-який момент за будь-якого настрою".

В'ячеслав завжди підбадьорює дружину, а про себе каже, що не потребує якоїсь додаткової уваги чи особливої підтримки:

"Вона молодець, вона справляється. І насправді найголовніше для мене, коли ми спілкуємося, розуміти, що в них все нормально".

В'ячеслав каже, що йому підтримувати стосунки на відстані допомагає можливість бачити родину за допомогою відеодзвінків.

У нас не цукерково-квітковий період у відносинах, і я на всі 100% впевнений, що відстань ніяк не повпливає на наші стосунки

"Ми з дружиною - люди дорослі, ми розуміємо ситуацію... У нас не цукерково-квітковий період у відносинах, і я на всі 100% впевнений, що відстань ніяк не повпливає на наші стосунки. Інша справа - дитина, яка росте без батька поряд, із яким можна погратися, поспілкуватися, і це не можна надолужити лише дзвінками".

Для того, щоб підтримувати тісніший контакт з донькою, В'ячеслав записує відео про свій побут, ділиться історіями з життя військовослужбовця. Таким чином, каже він, дитина буде ознайомлена з життям батька:

"Вона буде його знати. Не буде відчуття порожнечі, що ти не знаєш свого батька, що він ніби є, але ти не знаєш - хто він, про що думає, як він живе".

Олена показує виготовлені чоловіком прикраси у формі сердечок, які він передав їй із донькою у США
Олена показує виготовлені чоловіком прикраси у формі сердечок, які він передав їй із донькою у США

"Він завжди просить, щоб я надсилала фото і відео доньки, щоб він теж брав активну участь у її житті", - розповідає Ольга.

Також Вʼячеслав знаходить способи передавати дружині з донькою подарунки. Зокрема, чоловік надіслав їм у США власноруч виготовлені металеві підвіски у формі сердечок. Тепер уся сімʼя має однакові прикраси.

"Для того, щоб ми носили і пам'ятали про нього, в нього теж є такий виріб", - каже Ольга.

"Це наче він, але рухи інші, руки інші, зморшок на обличчі більше"

Поки сім'я Вʼячеслава, Ольги та Діани лише мріє про зустріч, харків’янка Оленa, яка зараз мешкає в Бельгії, за час повномасштабної війни з чоловіком-військовим змогла побачитися двічі. Вона розповіла, що попри теплі стосунки пари, під час першої за рік зустрічі їй із чоловіком довелося заново звикати одне до одного.

"Я у своїй пам'яті тримала чоловіка, якого бачила 23 лютого 2022 року. І потім, коли через рік ми зустрілися, я побачила, що це наче він, але рухи інші, але руки інші, але зморшок на обличчі більше, погляд інший. І він наче мій, рідний, але з іншого боку ніби чужа людина", - розповідає Олена.

Олена пригадує, як важко їй було знову відпускати чоловіка після відпустки, адже тоді в неї виникла ілюзія, ніби все, як раніше, до війни
Олена пригадує, як важко їй було знову відпускати чоловіка після відпустки, адже тоді в неї виникла ілюзія, ніби все, як раніше, до війни

Друга зустріч для пари була ще складнішою. Олена зі сльозами на очах пригадує, як важко їй було знову відпускати чоловіка на передову, адже тоді в неї виникла ілюзія, що в їхньому житті все так, як раніше:

Ми маємо навчитися з цим жити, бо це - родина

"Він відчув себе, ніби він вдома, ніби не було війни. Я відчула, що ось, я дочекалася... Коли я йому сказала, що для мене була дуже важка вся ця відпустка, і що морально мабуть легше не зустрічатися, він відповів, що так, це дуже складно, але ми маємо це долати, ми маємо навчитися з цим жити, бо це - родина. Але морально це дійсно дуже важко".

Підтримувати стосунки з коханим, каже Олена, їй дуже допомагає волонтерство, адже це один із хороших способів знаходити спільні теми, живучи у різних країнах та в різних умовах.

"У нього є свої проблеми, які стосуються війни, виживання, а в

У нас дуже мало спільних точок, які зазвичай тримають родину

мене - свої проблеми... і в нас дуже мало спільних точок, які зазвичай тримають родину. Тому нескінченні обговоення потреб, того, що потрібно придбати, якої якості, якого виробника, - це як родинні вечері, коли повертаєшся з роботи і розповідаєш, як минув день".

Олена пригадує, як приємно її чоловікові було отримати від неї комплекти зимових шапок:

"Ми шиємо шапки з бафами... І взимку, коли чоловік отримав перші 50 комплектів і роздав хлопцям, які з ним служать в одній частині, він сказав: Олено, всюди зелені шапочки, і я наче оточений твоїм коханням!"

"Війна не покращує стосунки, це дуже жорстке випробування"

Психологи, які працюють із українськими сім'ями, кажуть, що за час війни люди в парі переживають абсолютно різний досвід, особливо, якщо живуть у різних країнах. І багато випробувань для родин ще попереду.

"Після цієї тимчасової адаптації до нових умов настане так званий етап переадаптації, коли потрібно буде заново звикати бути разом, і це дуже непросто", - каже психологиня Тетяна Попович.

Вона наголошує, що кожному в парі дуже важливо давати право відчувати ті чи інші емоції:

"Війна оголила ті почуття, які дехто ніколи не проживав у своєму житті. Це тривога, біль, шок, хтось пережив втрату майна чи близьких людей. І дуже важливо дати своєму партнеру прожити те почуття, яке він проживає. Тобто має бути повага до почуттів".

Парам на відстані вона радить розпочинати спілкування зі слів: "як ти сьогодні?", щоб було відчуття зацікавленості щоденним життям.

Попри велику відстань у спілкуванні має бути емоційна близькість

"Попри велику відстань у спілкуванні має бути емоційна близькість - цікавість до свого партнера та повага до того, що він проживає", - каже психологиня.

Вона рекомендує "занурювати" військовослужбовця в домашні справи, залучати дистанційно до побуту:

"Надсилати повідомлення, домашні фото і відео, наприклад, того, як готується їжа, прибирається, що відбувається на городі, які успіхи у діток, таким чином в чоловіка і батька буде ілюзія "увімкненості" в сімейне життя."

Прийнятна тривалість розлуки для кожної пари своя, вважають психологи, і міцність стосунків на відстані залежить переважно від того, з якими стосунками пара зустріла війну, а також від бажання зберегти сім'ю.

"Власне стосунки зараз перебувають у кризі. Це треба розуміти. Бо війна не покращує стосунки, це дуже жорстке випробування... Жоден із нас не планував ось так розлучатися, я також у розлуці зі своїм чоловіком через війну, і для цього потрібно вчитися... Пари повинні шукати відповіді, читати психологічну літературу для роботи над стосунками", - радить психологиня.

Для багатьох пар війна стала каталізатором стосунків, чимало українців ухвалили рішення розлучитися офіційно.

24 лютого або зміцнило сімʼю, або зруйнувало

"24 лютого або зміцнило сімʼю, або зруйнувало. Воєнне сьогодення докорінним чином не змінить відносини, які мали хороший фундамент, які будувалися на спільних ідейних цінностях, планах на майбутнє, спільних партнерських візіях", - каже Попович.

Водночас, за її словами, довга розлука і відсутність тілесного контакту все ж руйнує звʼязок:

"Дуже багато клієнтів зараз помічають у собі фізичну депривацію - явище, коли посилюється самотність через відсутність тілесного контакту".

Тож психологиня радить шукати можливості парам зустрічатися хоча б ненадовго, а якщо такої нагоди немає, застосовувати "словесні погладжування":

"Це теплі слова, це якісь подарунки. Нещодавно багато таких українських пар обмінювалися подарунками на новорічні свята. І це дуже мило, коли ми шукаємо можливості проявити почуття до свого партнера".

За словами Попович, багато українських сімей здатні здолати вимушену розлуку, якщо не приховувати труднощі, звертатися за допомогою, читати книги, які українські психологи уже встигли видати, спираючись на досвід роботи в умовах війни:

"Уже є фахова психологічна українська література, дуже зрозуміла для широкого загалу. Це книги "Емоційні гойдалки війни" та "Для стосунків потрібні двоє" Володимира Станчишина, а також інші книги саме про війну, про специфіку побудови стосунків в умовах війни. Я б також дуже радила шукати військового психолога, який працює з сімʼями військовослужбовців, також для таких сімей зараз влаштовують терапевтичні групи".

Дивіться також:

  • 16x9 Image

    Ірина Шинкаренко

    Кар'єру на українському телебаченні розпочала у 2008 р., до Української служби Голосу Америки долучилася у 2022 р. Найбільше люблю розповідати про сильні і добрі вчинки “звичайних” людей.

  • 16x9 Image

    Ганна Твердохліб

    Знімаю соцмережеві відео для Голосу Америки про українців у США та Європі, пишу новини, найбільше люблю розповідати історії людей, які живуть цікаве і насичене життя, а також людські історії війни і особливо – збирати зворушливі розповіді української діаспори, а також висвітлювати досягнення, за які Україну шанують у світі. 

XS
SM
MD
LG