Чорношкірі герої Другої світової отримали визнання на великому екрані

Хоча Друга світова війна закінчилась майже 70 років тому, деякі її сторінки та герої досі залишаються маловідомими. Так сталося у випадку чорношкірих пілотів американської військової авіації. Через расизм та сегрегацію мало хто знав про легендарний ескадрон в якому воювало майже 500 афро-американців. Розповісти їх історію взялась кіностудія Джорджа Лукаса. Знята нею кінострічка «Червоні хвости» розповідає про подвиги льотчиків Таскіґі, які отримали таку назву від міста в штаті Алабама, де було організовано школу чорношкірих пілотів.

Джордж Лукас виношував ідею цього фільму 20 років, однак не міг знайти кіностудію готову вкласти гроші у проект, в якому беруть участь виключно афро-американські актори. Тож Лукас вклав понад 90 мільйонів доларів власних коштів у виробництво та поширення цього фільму. У перші три дні прокату в кінотеатрах США та Канади фільм зібрав понад 19 мільйонів доларів, набагато більше ніч очікували автори.

Це були молоді хлопці з різних куточків Америки. Вони воювали за країну, яка не визнавала їх громадянські і політичні права. Члени загону боролися не лише з ворогом, а й з расовою дискримінацією. Картину про дві війни, які вели ці люди зняв режисер Ентоні Гемінгуей:

«Про це не розповідають у школі. Я не чув про них, коли виростав. Тож було надзвичайно цікаво почути цю історію від самих її учасників і розповісти її світу».

Беверлі Данжін, колишній член загону Таскіґі, разом зі своїми бойовими товаришами прийшов на прем’єру фільму у Чикаго. Він вступив у школу чорношкірих пілотів в Алабамі в останній рік Другої світової війни:

«Ми пережили сегрегацію, несамовиту дискримінацію та ненависть. Як вони нас ображали, як вони до нас ставились, важко описати».

Фільм демонструє, як члени загону військово-повітряних сил, такі як Вірджіл Пул намагалися побороти загально прийняти упередження до афро-американців:

«Було багато скептиків, які не вірили в нас. Але, як мені говорили, наші пілоти були ні чим не гірші, або ж навіть кращі за льотчиків, які не були чорношкірими і отримали підготовку в інших місцях».

Насправді загін чорношкірих пілотів був одним з найкращих у збройних силах США.

«Ми не лише любили літати і виконувати бойові місії, ми знали, що якщо ми добросовісно реалізуємо завдання, ставлення суспільства до нас зміниться», – зазначає Раско.

Щоправда суспільні зміни, на які сподівались льотчики, не відбулись негайно.

«Журналісти взагалі не цікавилися чорношкірими пілотами, тож нічого про нас не писали», – каже Браун.

Актор Куба Ґудінг Джуніор грає у фільмі «Червоні хвости» офіцера:

«Вони були офіцерами, а їх не пускали в офіцерський клуб. У певний момент вони повстали і сказали: «Ми воюємо на два фронти. Ми боремося з німцями у небі над Берлином, і з власною армією на землі. Ми гинемо за свою країну і заслуговуємо на повагу, якою користуються наші білошкірі колеги». Я думаю, ця історія – урок для всіх».

Для самих пілотів фільм став визнанням їх досягнень. Сегрегація – це пляма на історії Америки. Своєю бездоганною працею чорношкірі пілоти допомогли усунути цю пляму. Вони довели, що афро-американці здатні нести службу не гірше за інших, і за три роки після закінчення війни у збройних силах США припинилась сегрегація. Щоправда пройшло кілька десятиліть, поки у 2007-му році пілоти Таскіґі отримали справжнє визнання – Золоту медаль Конгресу.