Прийнята у 1920 році поправка до Конституції США звучала: «Право громадян Сполучених Штатів на участь у виборах не повинно заперечуватися чи обмежуватися статевою приналежністю ні об’єднаними штатами, ні окремими штатами».
З часу прийняття 19 поправки до Конституції США – закону, що вперше надав жінкам право брати участь у виборах, минуло 90 років. Поправку було прийнято після довгих років боротьби суфражисток – учасниць руху за надання жінкам виборчих прав. Їх зусилля проторували шлях у велику політику багатьом американським жінкам.
Сьогодні американські жінки мають незаперечний вплив на політику США. Ненсі Пелосі – перша жінка-спікер Палати представників, Гілларі Клінтон – держсекретар США, Сара Пейлін – лідер руху «Чаювання».
Однак їхній появі у великій політиці передували роки боротьби жінок за виборчі права.
Жіночий рух розпочала група суфражисток на чолі з Лукрецією Мотт і Елізабет Стентон. У 1848 році вони провели перший з’їзд, присвячений боротьбі за рівноправ’я жінок.
Говорить президент Інституту жіночих досліджень і освіти Сюзан Скенлен:
«Суфражистки були середнього віку, жінки і матері, які належали до середнього чи вищого класу, мали середню освіту або закінчили коледж. Вони були у дещо привілейованому становищі й вони розуміли, що без доступу до виборчої урни, вони не зможуть вирішувати свою долю».
Рух суфражисток припинився майже негайно з початком Громадянської війни. Відновився він 50 років пізніше завдяки зусиллям Еліс Пол – адвоката і активної учасниці жіночого руху у 20-х роках.
Намагаючись привернути увагу громадськості до проблеми рівноправності, Еліс у 1913 році організувала мирний похід до Білого дому. Відбувалося це напередодні інавгурації двадцять восьмого президента Вудро Вільсона:
Розповідає куратор Музею Еліс Пол Елізабет Крам:
«Ніхто до цього не бачив, щоби стільки жінок вийшло на вулиці. Вони представляли всі прошарки і групи – світські, робочі, освітні, расові, були навіть чоловічі організації. …Жінки перелічили підстави для прийняття федеральної поправки, і також на рівні штатів, аби забезпечити наявність виборчого права скрізь».
Рух суфражисток привернув багато уваги мас-медіа, але не знайшов широкої громадської підтримки.
Чотири роки пізніше жінки почали пікетувати Білий дім – безпрецедентна подія того часу. Багатьох учасниць акції арештували і кинули до в’язниці. Брутальність розгону змінила громадську думку.
Через рік після цих подій 19 поправку схвалив Конгрес. Однак минуло ще 2 роки перед тим, як її ратифікували штати у 1920 році. Американки урешті-решт отримали право голосувати.
Професор Американського університету Дженіфер Лоулес каже:
«Це мабуть найважливіша подія у житті жінок за останні 100 років, оскільки вони отримали повні права як громадяни. Обов’язки жінок та їх роль у щоденному житті мало що змінилися з часу руху суфражисток, однак на них почали дивитися як на виборців з рівними правами. Вони стали потенційними голосами, на яких орієнтувалися кандидати рівноправності в питаннях шлюбу і розлучення, та однакової платні з чоловіками.
Сучасні жінки – активна частина електорату у Сполучених Штатах. Як показують дослідження, жінки частіше голосують від чоловіків. Різняться і їх пріоритети, каже президент Інституту жіночих досліджень і освіти Сюзан Скенлен:
«На виборах 2008 року голосувало на 8 мільйонів більше жінок, ніж чоловіків. Жінки також віддають перевагу сімейним аспектам, освіті й соціальним програмам у той час, як чоловіків більше цікавить міжнародна політика, бюджетні справи і питання оборони».
Свідченням рівності між чоловіками і жінками можна вважати появу таких політиків як Ненсі Пелосі, Гілларі Клінтон і Сара Пейлін, які підтверджують, що американські жінки – велика сила, з якою необхідно рахуватися.
Не дивлячись на поступ, американські жінки вважають, що вони не достатньо представлені у державному управлінні. У стоособовому Сенаті лише 17 жінок. А у Палаті представників їх всього 76, решта 359 – чоловіки.