Український поет та письменник Андрій Любка розповідає про враження від США.
(Рубрика «Точка зору». Передрук з Радіо Свобода)
Упродовж майже цілого жовтня я мав приємність подорожувати Сполученими Штатами Америки в рамках літературного туру, організованого професором Марком Андрейчиком з інституту Гарімана при Колумбійському університеті в Нью-Йорку у співпраці з Інститутом Кеннана у Вашингтоні. Побувавши на східному й західному узбережжі, в центрі, на півдні й півночі країни, у величезних мегаполісах і затишних університетських містечках, спробую підсумувати кілька особистих вражень від країни, яку ми знаємо переважно з телевізора.
Масштаби
У Штатах усе велике. Щойно приземлившись на летовищі Кеннеді, починаєш дивуватися розмірам усього навколо. Навіть кран в умивальнику – настільки великий і масивний, що в нас міг би слугувати за помпу. Американці не шкодують заліза й усі деталі справляють враження надійних, якісних. Дороги – широчезні, автомобілі – як трактори, а вантажівки нагадують розцяцьковані різдвяними гірляндами танки. Величезна країна, мільйони людей – у таких умовах хмарочоси на Мангеттені виглядають природніми, а гігантизм урядових будівель у Вашингтоні – закономірним. Як і кожна імперія, Америка любить високі колони й небосяжні стелі; людина в таких масштабах почувається малою й беззахисною, але мимоволі й набирається віри, шо ця держава сильна й потужна, вона існуватиме вічно. Все – велике, і всього – багато: навіть порції в американських ресторанах богатирські (інша справа, що таку їжу й ворогові не побажаєш), а відтак і кількість хворобливо «великих» людей також зашкалює.
Відносне багатство
Американці – заможні, це правда, але багаті вони в досить своєрідний спосіб. Вони можуть заробляти двісті тисяч доларів на рік, але всю цю суму витрачати на буденні потреби. Вони можуть купити собі будинок за чотириста тисяч доларів, але це означає, що кілька десятків років родина живе зі щоденною тривогою, бо ж купується все в кредит. Американці не знають, скільки коштує їхня машина, бо придбали її в довгостроковий кредит, тож орієнтуються тільки на величину щомісячного платежу. Навіть телефон у Штатах купується на виплату: отримавши його тут і тепер, банк ще рік списує з твого рахунку гроші. Додаймо до цього необхідність відкладати на пенсію, збирати гроші на освіту дітей і потребу виплачувати медичну страховку – й отримаємо досить напружене й багате на стреси життя, але не конче багатство. Оскільки американське суспільство орієнтоване у більшості своїй на консюмеризм, споживацтво, то збоку таке життя виглядає й справді безтурботним, і купування з улюбленого різновиду дозвілля перетворюється ледь не на сенс існування й синонім успіху, але насправді за цим приховані відчуття незахищеності й необхідність не просто працювати, а гарувати.
Різноманіття
Гуляючи Нью-Йорком, я думав: оце і є справжня Америка! Але пізніше поїхав у затишний і гарний мегаполіс Філадельфія, де переваги урбаністичного життя пов’язані не з таким божевільним темпом, і вирішив: тут краще, тут майже ідеально! Потрапивши у Стейт Коледж, університетське містечко в Пенсильванії, де будинки маленькі, а ввечері вулиці порожніють, мені здалося, що більшість американців саме так спокійно й розмірено живуть. Канзас Сіті, розташоване в центрі США місто, поєднує в собі амбіції великого регіонального центру й приємний шарм тихої провінційності, тоді як Лос Анджелес – це місто сонця, лінощів і гедонізму. В Урбано-Шампейні складно знайти місце для вечері, зате там є підземна бібліотека на сім поверхів, у Чикаго – вітряно й багато слов’ян. Усі ці населені пункти настільки різні, що в рамках Європи їх було б складно уявити в межах однієї держави. Натомість це різноманіття й творить суть Америки – її сила в цьому культурному, політичному й навіть кліматичному багатстві. Разюча різниця в способі життя, політичних поглядах чи способі маринування м’яса для барбекю – це те, чим американці насправді пишаються.
Презумпція свободи
Штати – це країна свободи. Це відчувається в повітрі, наче широченні проспекти й створені задля того, щоб ти не почувався обмеженим чимось. Це країна довіри, де діє презумпція твоєї правоти. Це важко пояснити, воно існує на рівні інстинкту, інтуїтивної впевненості. Але ось приклад: ви можете зайти будь-куди – наприклад, у федеральну будівлю чи Бібліотеку Конгресу, і ніхто не перевірятиме ваші документи й не питатиме про мету візиту. Так, вас перевірять на рамці, наче в аеропорті, бо ж безпека понад усе, але ніхто не проситиме показувати візи, паспорти чи доводити свою потребу зайти саме сюди. Все утримується з ваших податків, і службовці навколо – ваш обслуговуючий персонал, тож скрізь панує відчуття, що ви заздалегідь в усьому праві і на все маєте право.
Трохи дивовиж
Із голлівудських фільмів й репутації США як батьківщини сучасного технологічного прогресу може скластися хибне враження, що це країна надзвичайно і в усьому «просунута». Та це не зовсім так: американське суспільство переважно консервативне й часто-густо має патріархальні погляди; повсюдні гаджети є лише інструментом для комфортного життя, та це не означає, що американці в усьому – люди майбутнього. Наприклад, тут досі поширена рудиментарна звичка виписувати паперові чеки. Коли одна інституція захотіла видати мені гонорар чеком, довелося пояснювати, що якщо я в Ужгороді припруся з таким чеком – простим, від руки підписаним папірчиком – в якийсь банк, то працівники робитимуть зі мною фото на згадку від здивування. Елементарний банківський переказ за дві хвилини – все ще незвична для занадто забюрократизованої (о, так!) Америки справа. Не кажучи вже про те, що в цій суперсучасній і багатій країні більшість населення не має вдома пральної машинки, тому розповсюджені громадські пральні. Це складно собі уявити, але в країні, де розташована Силіконова долина, досі їздять міські автобуси, через які протягнуті металічні шнурки – потягнувши за такий, ви сповіщаєте водія, що збираєтеся вийти на наступній зупинці. Ми, українці, часто (й необґрунтовано) вважаємо свою країну відсталою, але повірте, що на вулиці нашого провінційного містечка знайти вільну вай-фай мережу легше, ніж у Сполучених Штатах.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода чи «Голосу Америки». Передрук з Радіо Свобода.
Андрій Любка – Український поет, прозаїк, есеїст. Автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді.
Дивіться також: Андрій Любка представив "Карбід" у Вашингтоні
