Практично втратив зір, захищаючи Україну. Американець Манус Маккефрі прибув в Україну у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Він був одним з перших військових, що зайшов у звільнену Бучу. Досі згадує про це зі сльозами на очах.
Як Манус допомагає українській армії зараз і навіщо вчить українську мову, дізнавалася журналістка Голосу Америки Українською Іванна Підборська, яка відвідала хлопця у його рідному місті Парма, штат Огайо.
Манусу Маккефрі — 23 роки, а він вже встиг повоювати і в Афганістані, і в Україні.
"Я хотів продовжувати воювати до кінця війни. Але, на жаль, мої травми змушують мене відмовитися від безпосередніх бойових дій", - розповідає він про війну в Україні.
Ціна бути солдатом
Після поранення Манус бачить лише на одне око й не зовсім чітко. Але могло бути й гірше, каже він, така вже ціна - бути солдатом.
Це сталося наприкінці квітня 2022 року в м.Оріхів Запорізької області. Артилерійський снаряд влучив у бетонну стіну навпроти обличчя тоді 20-річного Мануса:
"Як жменя каменів ніби хльоснула мені по обличчю, однак це не було так сильно боляче. А також ніби вибух мене вдарив кулаком у голову. Частина мого черевика розплавилась, тож черевик ніби почав відставати, і я думав, що мені відірвало пальці на ногах. Я був під таким сильним адреналіном, що навіть не міг відчути, де я насправді був поранений."
Спочатку Манус не знав, що втратив зір: думав, це кров залила йому очі. Тому в інтерв'ю на лікарняному ліжку в Запорізькій області казав, що хоче повернутися на війну.
Це відео у соціальній мережі Твітер тоді побачив американець Джей, друг Мануса. Він впізнав товариша й повідомив про його поранення батьків хлопця, які тоді ще не знали, що їхній єдиний син ледь не загинув від російського снаряда.
Батько пораненого військового Манус Маккефрі старший згадує, як відразу вирушив на пошуки сина після новини про його поранення:
"Я полетів до Польщі, щоб спробувати з’ясувати, де він. Я знав, що він був поранений на південному сході України. Це все, що я знав", - пригадує він.
Батько побачив Мануса вже в лікарні у Києві. А за кілька тижнів разом повернулися додому в Огайо. Після кількох операцій у США Манус зрозумів, що його зір вже не повернеться, він може обмежено бачити і лише на одне око.
Іванна Підборська, журналістка Голосу Америки: Манусе, ти - американець. Ти заступився за іншу країну і втратив своє здоров’я заради іншої країни.
Манус Маккефрі, поранений військовий: Ну це ПОКИ ЩО не моя країна. Але сподіваюся, що одного дня я зможу там жити. Так, я американець. І, наприклад, в Афганістані я не відчував, що воював за свою країну.
Але в Україні я безпосередньо допомагав людям, які також, як і американці, під час революції хотіли мати право визначати своє майбутнє і свободу. Я відчував, що служу принципам цієї країни.
"Відчував, що зробив недостатньо"
Манус з дитинства мріяв про кар'єру військового. Тому після школи пішов в армію. Кілька тижнів він служив в Афганістані, перед тим як американські війська залишили країну наприкінці літа 2021 року. Після цього він звільнився зі служби.
"Я відчував, наче зробив недостатньо. Я все ще хотів допомагати людям", - розповідає Манус.
Тож коли в Україні почалась повномасштабна війна, у Мануса проявилось його бажання бути корисним, навіть якщо це допомога на складі чи розвантажування коробок, каже він.
Манус потрапив в Україну через тиждень після вторгнення.
І.П.: Як твої батьки відреагували на таке рішення?
М.М.: Ну я вже був раніше в армії, на війні. І вони навіть не знали про це, вони дізналися, що я був в Афганістані, вже пізніше. Тому не знаю. Я думаю, вони цінували, що цього разу принаймні дізналися заздалегідь про це.
Хоча дитинство Мануса минуло у Пармі, місті компактного проживання етнічних українців, він мало знав про Україну. Але вже коли прибув в Україну, його приємно вразила і сама країна, і місцеві люди.
"Люди любили нас. І це було справді круто, це справді мотивувало нас продовжувати битися. Старші жінки ризикували своїм життям, щоб принести нам їжу на позиції. Я думав: вау, ці люди справді мають добре серце", - згадує ветеран.
"Ми бачили купи тіл на узбіччі дороги"
Приєднавшись до Інтернаціонального легіону, Манус боровся з диверсантами, займався розвідкою, “відтісняв” росіян з поселень, був оператором протитанкової системи Javelin, оскільки мав досвід застосування цієї тоді ще нової для українців зброї.
1 квітня 2022 року Манус одним з перших у складі українських військових зайшов у Бучу під Києвом.
Ми бачили купи тіл на узбіччі дороги, на головному шосе, що веде на схід. Там були роздягнуті молоді дівчата. Замордовані і в наручниках. Це було жахливо.
"Ми бачили купи тіл на узбіччі дороги, на головному шосе, що веде на схід. Там були роздягнуті молоді дівчата. Замордовані і в наручниках. Це було жахливо. Найгірше - коли хлопці зачищали Бучу, місцеві виходили, вітали й казали: ми не думали, що побачимо українців. І запитували: (витирає сльози - ред.) Де наші доньки? Де наші діти?", - згадує зі сльозами військовий.
І.П.: Як ти міг продовжувати воювати після побаченого?
М.М.: Як ти можеш не продовжувати після побаченого? Або після того, як твої хлопці побачили щось подібне? Як міг хтось із підрозділу не продовжувати працювати? Ми були дуже вмотивовані негайно йти до наступного району, ми не хотіли відпочивати. Просто хотіли воювати.
"Якщо хочете жити в Україні, ви повинні знати мову"
Після поранення його найбільше засмутила неможливість повернутися на війну. Тож Маккефрі почав допомагати своїм побратимам віддалено. Разом з товаришами вони створили благодійну організацію The Victory Team.
Волонтери продають у США українську військову символіку, речі від українських військових, передані з поля бою. Вторговані кошти передають на потреби ЗСУ. Організація таким чином вже зібрала майже 300 тисяч доларів на потреби військових підрозділів в Україні.
Зараз є шанс покінчити з проблемою Росії назавжди.
В майбутньому Манус Маккефрі хоче знайти роботу в Україні, де він міг би бути корисним. Якщо не вдасться, каже, то спробує вступити до університету в Україні. Саме для цього продовжує вивчати українську мову онлайн:
"Я вважаю, що якщо ви хочете жити в Україні, ви повинні знати мову. Це дійсно красива країна. Мені подобається, як ви можете гуляти містом, можна пішки обійти усе місто", - поділився міркуваннями Манус.
"Зараз є шанс покінчити з проблемою Росії назавжди. Це шанс нарешті повернути собі всю Україну і потенційно розвалити Російську Федерацію, щоб українським дітям у майбутньому не довелося боротися з цим.
Робити що-небудь краще, ніж нічого не робити, тому потрібно робити все можливе для підтримки військових зусиль. Це неймовірно важливо", - резюмував Манус Маккефрі.
