Матеріал входить до серії «Українці – історії успіху».
25 штатів Америки та провінцій Канади, 400 міст, понад 10 тисяч кілометрів від Тихого до Атлантичного океану за 100 днів – таким є амбітний план команди українських велосипедистів, які ставлять за ціль показати місцевим жителям і українцям діаспори інноваційну Україну та підтримати постраждалих внаслідок війни на сході України, і половину цього плану вже успішно виконано.
«Велочумаки», як вони самі себе називають, розповідають на зустрічах про інноваційні українські проекти, ситуацію на сході України, а також пропонують українські сувеніри, частина з прибутку яких надійде постраждалим від війни.
Вісім чоловік, двоє з яких – ветерани АТО, продовжують рух, незважаючи на погодні умови, бо їх уже чекають в наступному місті. «Голос Америки» поспілкувався з учасником велопробігу Максимом Семаком, і він розповів, як на команду реагують місцеві жителі, що їх дивує щодо України, з ким велосипедисти зустрічаються в містах і чого очікують від турне.
Аліна Голіната (А. Г.): Де ночує Ваша команда?
Максим Семак (М. С.): Наші ночівлі сплановані таким чином: де ми маємо зустрічі з громадою, нас запрошують до себе додому. Оскільки у складі команди 8 чоловік, інколи нас розселяють у різні домівки. Також маємо чимало ночівель в українських церквах та організаціях, де проводимо зустрічі з громадою.
У невеличких містах, де в нас нема зустрічей, зупиняємось в кемпінгах та розташовуємось у туристичних наметах. Коли до цивілізації на велосипедах надто далеко їхати – у місцях відпочинку, парках для будинків на колесах.
Всі наші речі перевозяться в мікроавтобусі супроводу під позивним «Пастор», оскільки авто ми придбали у ямайській церкві в Нью-Джерсі.
Також нас приймали на ночівлі тільки американські родини. Наприклад, у місті Корвалліс, Орегон, родина займається обміном студентів та волонтерською допомогою. Ще в США ми підходили до домівок і питали, чи можна переночувати в наметах у дворі. І нас залюбки запрошували до себе в гості та надавали душ, електрику, інтернет і навіть каву. Американці в провінціях дуже привітні та люб'язні.
А. Г.: З ким ви зустрічаєтеся під час зупинок?
М. С.: На заходи запрошується українська громада, представники ЗМІ, велоспільноти та представники влади. В Едмонтоні мали нагоду зустрітись із депутатами. У Вергевіллі на зустрічі був заступник мера міста. Також нас супроводжував ескорт поліції по місту.
До нас долучаються і велосипедисти, наприклад від Калгарі до Едмонтона впродовж двох днів їхав представник української діаспори. В Каліфорнії теж нас провели по лісу в горах розлому Сан-Андреас. В Едмонтоні нас несподівано перестрів ще один місцевий велосипедист.
А. Г.: Які реакції в людей?
М. С.: На велосипедах ми їдемо у формі з українською символікою, в національних кольорах та з написами «Ukraine». Чимало автомобілістів нас вітають, перепитують, чи справді з України. Були випадки, коли відчиняється вікно і кажуть: «Слава Україні!», махають нашими прапорцями та сигналять вітаючи.
За день ми долаємо в середньому 150 кілометрів. Через кожні 30-40 кілометрів робимо короткі зупинки для перепочинку, набираємо води та їмо. Ці зупинки переважно на АЗС чи біля кафе, супермаркетів. Люди звертають на нас увагу і коли дізнаються, що ми з України і їдемо 10 тисяч кілометрів, постійно називають нас божевільними!
Тому велосипед – це ефектно, спортивно і поважно. Цим ми привертаємо до себе увагу та починаємо розмови про Україну, таким чином роблячи промоцію.
На зустрічах із задоволенням спілкуємось. Під час заходів ми набираємось енергії, і це дає мотивації проїжджати щодня по 150 км, коли на нас чекають такі щирі та відкриті люди.
А. Г.: У якому форматі проходять зустрічі?
М. С.: Ми маємо програму для заходів у дні відпочинку, коли перебуваємо у великих містах повний день і – рідше – два дні, та в містах із однією ночівлею. Під час однієї ночівлі – це спільна вечеря зі спілкуванням тет-а-тет та розповіддю про велопробіг і сам проект, також особисто розповідаємо про себе. У дні відпочинку влаштовуємо презентацію велопробігу із виставкою велосипедних українських зразків – Woodrover (дерев'яний велосипед) та «Еней» (трековий велосипед), демонструємо відеоролики про Україну і вже змонтоване відео нашої подорожі.
Також ми маємо на продаж сувенірні товари українського виробництва (годинники, одяг, книжки та ін.), адже ми «велочумаки»! Частина коштів від цих продажів йде на потреби велопробігу: заправка паливом мікроавтобусу супроводу, оплата кемпінгів, закупівля продуктів (хоча з харчами нам чимало допомагає діаспора, докуповуємо в основному хліб, фрукти).
А. Г.: Чому найбільше дивуються люди щодо України, що для них є нове про Україну?
М. С.: Більшість хвилює питання миру – як припинити війну, що для цього зробити. Українську армію підняли саме волонтери з-за кордону. Завдяки цій підтримці північний сусід-агресор не зайшов далеко вглиб України. Серед нашої команди є два ветерани війни на сході України. Ми їдемо зі словами подяки волонтерам. Американцям цікаві реальні новини політики Путіна з перших вуст, а не з фейкових новин пропагандистських ЗМІ.
А. Г.: Яких цілей уже досягнуто за цей період подорожі?
М. С.: Наш велопробіг рухається за розкладом день за днем, незважаючи ні на спеку, чи сильні вітри - ні на зливові дощі, чи холод - ні на поломки техніки, адже наперед розписані домовленості та зустрічі. На нас чекають, тому ми не маємо права десь зупинитись та перечекати негоду чи затриматись на довше, якщо хочеться. Навіть велосипеди по дорозі оновлюємо, бо техніка не витримує такі відстані.
Серед наших цілей є також благодійна місія – зібрати кошти для наших підшефних, людей, що постраждали внаслідок війни на сході України. Це переселенці – дитячий будинок сімейного типу. Допомагаємо їм коштами на будівельні матеріали. А також дитина, в якої тато загинув на війні, а мати покинула. Він зараз виховується у літньої прабабусі. Про них можна дізнатися на нашому сайті.
А. Г.: Які цілі ще попереду?
М. С.: Серед наших цілей є також проїхати на електровелосипеді української розробки, на якому встановлено рекорд Гіннеса на Київському велотреку – найдовша дистанція на одній зарядці (380 км) – Delfast Bikes. Проблема в тому, що цей електровелосипед в нас поки що без акумулятора.
Але ми його маємо отримати ближче до середини велопробігу. Для цієї місії з нами їде єдина дівчина Ольга, але поки що у машині супроводу та виконує роль штурмана у водія.
Бажаєте читати більше таких матеріалів? Долучайтеся до офіційної групи "Голосу Америки" у Facebook "Українці – історії успіху"!
Дивіться також: На українському електровелосипеді встановили світовий рекорд
