В останні тижні перед Великоднем у багатьох українських громадах США проводяться майстер-класи з розписування писанок. Таким чином українці намагаються зберегти традицію писанкарства і передати її наступним поколінням.
Майстер-клас із писанкарства в Українсько-американському культурному клубі Г'юстона (Техас)
Традиція для одних, відкриття – для інших
Для багатьох українських емігрантів творення писанок є невід’ємним атрибутом великодніх приготувань, ритуалом, привезеним із рідної домівки. «Уперше взяла писачка до рук, коли мені було близько 13 років, і в нашій київській школі вчителька праці протягом місяця проводила заняття з писанкарства, – розповідає Євгенія Аврамич, яка зараз проживає в Каліфорнії. – Після тих занять залишилося кілька писанок і спогади».
Проте деяким людям вперше випадає нагода причаститися до цієї сакральної справи вже за кордонами України. «Цього року мала групу із семи молодих мам, де кожна вперше взяла до рук писачка лише в Штатах і кожна була глибоко зворушена отриманим результатом, – ділиться художниця і викладачка образотворчого мистецтва Софія Огородник, яка проводила ряд майстер-класів із розписування писанок у містечках Кремнієвої долини. – Це для мене особливо приємно».
Одна з учасниць майстер-класу пані Огородник Тетяна Остроухова зізнається, що вперше вже в Штатах побачила на власні очі вручну декоровані писанки і не знала, що в Україні досі хтось, крім бабусь, займається писанкарством. «Я була вражена красою писанок Софії і коли почула про можливість спробувати самій їх розписувати, то дуже зацікавилась».
Ірина Петровська Марчіано, президент Українсько-американського культурного клубу Г'юстона (Техас), також свою першу справжню писанку написала у США у віці 26 років: «Мене настільки причарувала воскова техніка, символізм знаків та кольорів і той факт, що це мистецтво не тільки вижило, а і розквітло за межами України, що я просто не могла більше не писати писанок».
Американка Дженніфер Дін, учасниця майстер-класу у Г’юстоні, розповідає, що їй було особливо цікаво дізнатися про значення символів і кольорів: «Після того, як ви починаєте розуміти, що вони є не просто художнім вираженням, а представляють традиції, що передавалися з покоління в покоління, ви відчуваєте набагато глибший зв'язок із мистецтвом».
Символіка писанок і сакральний ритуал писанкарства
«Для мене писанки – це найбільш прямий зв'язок із дитинством. Також вони – мій перший досвід роботи з мистецтвом», – розповідає Нестор Топчій, г’юстонський художник та іконописець. Він народився і виріс у США. Робити писанки пана Топчія навчила його бабуся, що була родом з України. Будучи дитиною, він розписував великодні яйця зі своєю матір'ю, рідними та друзями. Набагато пізніше, після вивчення мистецтва протягом тривалого часу, його розуміння писанки еволюціонувало.
«Я усвідомив, що писанка – це згусток культури. Саме яйце, без прикрас, є глибокою формою, відправною точкою, природним символом життя, яким ми його знаємо, – підкреслює художник. – Писанки – це унікальне поєднання геометрії, з якої випливає логіка, і піктограм, які є візуальною мовою, що втілює архетипні форми й образи. Універсальні символи, традиційні і не тільки, є основою цього мистецтва».
Писанкарство – це більше, ніж мистецтво, більше, ніж традиція: це своєрідна духовна практика. «Мені писанкарство чимось нагадує магічний ритуал: наносиш якийсь візерунок на яйце і не знаєш напевно, що з того вийде», – ділиться Євгенія Аврамич. Подібні враження описує і Тетяна Остроухова: «Коли я пишу писанку, то відчуваю зв'язок із поколіннями українців, які робили це сотні років до мене, я ніби приєднуюсь до джерела енергії».
Майстер-класи – джерело нових знань і нагода для спілкування
Для багатьох майстер-класи – це не тільки можливість оволодіти техніками розписування писанок, але й нагода зібратися разом, щоб поговорити про традиції, свята і розділити незвичайний досвід із іншими членами громади.
«Я давно не була в Україні, і для мене це можливість опинитися серед своїх, поспілкуватися українською, посміятися з дівчатами і відпочити, – говорить Тетяна Остроухова. – Писанкування для мене – медитативна справа».
Євгенія Аврамич зауважує, що такі заходи можуть стати унікальним досвідом, який нечасто доводиться пережити в Україні, оскільки в діаспорних громадах збираються люди з різних регіонів зі своєрідними звичаями. Крім того, такі майстер-класи відвідують представники інших культур, і це дозволяє донести свої традиції до іноземців.
В українській церкві у Піттсбурзі, Пенсильванія, виготовили 1500 писанок
«Цього року з нами також була дівчина із Сербії, – розповідає Євгенія. – Коли вона виклала фотографії писанок у Facebook, її друзі з інших країн виявили велике зацікавилися цим майстер-класом».
Місія зберегти традицію
Заняття відвідують як дорослі, так і діти та підлітки. Вчителі відкривають учням таємницю писанкарства, передають свої знання та вміння.
«Я кидаю собі виклик залучити до писанкування хоча б одну нову особу щороку, навчити писати писанки і надихнути до самостійного творення», – таку ціль ставить пані Огородник і наполегливо її досягає: за майже два десятки літ їй вдалося залучити чимало нових «адептів».
Пан Топчій наголошує на важливості писанкарства для збереження культури і для особистого розвитку: «Саме через навчання цьому мистецтву дітям уперше прищеплюється насіння спадщини. Для дорослих писанкарство повинно служити не тільки способом святкування Великодня, а й розрадою, притулком і практикою у будь-який час».
Діти та молодь української церкви Лос-Анджелеса вчаться розписувати писанки
Крім того, писанки допомагають відкривати Україну іншим народам: «Ця давня традиція, – підкреслює Ірина Петровська Марчіано, – як і інші види народного декоративно-прикладного мистецтва, є візитівкою України у світі і нашою спадщиною, яку ми як українці повинні поважати, вивчати та підтримувати її подальший розвиток».
Дивіться також: Дивовижні писанки українських художників із діаспори США. Фотогалерея
