Стаття написана у співавторстві із Ольгою Сухобоковою, кандидаткою історичних наук, доценткою кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

12 грудня 1949 р. Перша передача

“Увага – говорить Нью Йорк! Сьогодні, 12 грудня, Голос Сполучених Штатів Америки починає українське радіомовлення. Сердечно вітаємо наших нових радіослухачів – українців на всіх просторах, куди досягне наш голос, і сподіваємося послужити українському народові правдивими відомостями про те, що діється в світі”.

Такими були перші слова Голосу Америки українською мовою. У 1949 році перша трансляція Голосу Америки українською мовою вийшла в ефір, через сім років після заснування у США радіо Голос Америки в середині Другої світової війни, пише українська історикиня Олена Подобєд у статті "ДІПІ та створення Української служби Голосу Америки".

Ранні дні

Голос Америки запустив свою першу радіопрограму німецькою мовою 24 лютого 1942 року з метою протидії нацистській пропаганді та дезінформації. Наступними запустили ефір англійською мовою, французькою та італійською.

Голос Америки діяв з орендованого приміщення в Нью-Йорку під керівництвом Управління військової інформації. Для мовлення на Європу він використовував приватні американські короткохвильові станції та засоби Британської мовної корпорації. За два роки, до 1944-го, кількість мовних служб Голосу Америки зросла до понад 40.

Після закінчення Другої світової війни Голос Америки перейшов у підпорядкування Державного департаменту США, який скоротив кількість мов мовлення до 23. Водночас Голосу Америки довелося переглянути свою місію: більше не було потреби боротися з нацистською пропагандою. Однак з'явилася нова загроза.

У 1947 році почалася нова війна — "Холодна", важливою складовою якої було інформаційно-психологічне змагання між США та СРСР. США шукали спосіб транслювати правдиву інформацію про свою політику та суспільство аудиторії по всьому світу.

Закон США про обмін інформацією та освітою 1948 року, який називають “Законом Сміта-Мундта”, визначає, як американський уряд може брати участь у публічній дипломатії. Серед положень Акту 1948 року було "створення інформаційної служби для поширення за кордоном інформації про Сполучені Штати, їх народ і політику". Головним засобом досягнення цієї мети мав стати Голос Америки.

Першою на території Радянського Союзу почала мовлення Російська служба Голосу Америки (17 лютого 1947 р.), а згодом у 1949 році — Українська служба. На Заході це був другий україномовний радіоефір після “Радіо Ватикану”.

Українці були другою за чисельністю національністю в СРСР після росіян. Для США потенціал українців у боротьбі з комунізмом і московською владою був однією з головних причин налагодження мовлення Голосу Америки українською мовою. Українці продемонстрували це потужним визвольним рухом першої половини ХХ століття, який включав спробу створення незалежної держави в 1917-21 роках і боротьбу УПА з комуністами під час Другої світової війни.

Ще одним впливовим чинником стала масова кампанія із закликом до мовлення українською мовою, організована українською діаспорою Америки та Західної Європи. У той час українська діаспора консолідувалася і входила в американський публічний дискурс. Українці Америки надіслали понад 3500 листів до Конгресу та Державного департаменту; українські переселенці, які жили у європейських таборах, надсилали листи до американських газет, пише Подобєд.

Газети, які розповсюджувалися в таборах для переміщених осіб, пропонували форму для підпису та відправлення до США. У ній було написано наступне:

“Як український радіослухач Голосу Америки прошу ввести в програму своїх передач мовлення українською мовою. Тисячі й тисячі таких українців, як я, які були змушені покинути рідні домівки, рятуючись від терору, і мільйони українців за залізною завісою почують ті передачі. Будь ласка, дайте нам можливість слухати Голос Америки рідною мовою”, — цитує дослідниця зразок листа у своїй науковій статті.

Перший керівник Української служби Голосу Америки Никифор Григоріїв був відомим громадським діячем серед української діаспори по обидва боки Атлантики, на той час десять років жив у Штатах. Він був колишнім міністром освіти УНР, одним із лідерів української міжвоєнної еміграції в Чехословаччині. Григоріїв також був автором понад 250 наукових, публіцистичних і літературних публікацій, у яких відстоював право українського народу на незалежність.

Початковий штат Української служби нараховував дев'ять працівників, вихідців з різних регіонів України. З них лише двоє, включаючи очільника Служби, мали досвід роботи в журналістиці, і лише четверо вільно розмовляли англійською. Усі дев'ятеро були українськими імігрантами. На підготовку до запуску мовлення у них було трохи більше місяця.

Тим не менш, служба створила програми, які зросли з півгодинного мовлення в день до п’яти годин на день до 1951 року, включаючи одну годину мовлення для Далекого Сходу. Персонал служби з часом збільшувався, сягнувши наприкінці 1970-х років понад 40 осіб.

Головне завдання Голосу Америки Українською, як і будь-якої іншої служби, — надавати чіткі, вичерпні та збалансовані новини, дотримуючись кращих журналістських практик. Попри те, що Голос Америки є частиною уряду США, він ніколи не виступав спікером чи промоутером уряду. Перша програма проголосила девіз мовної станції: “Ми розповімо вам правду”.

Українські співробітники Голосу Америки розповідали про події та життя у США, висвітлювали важливі міжнародні події, популяризували американську історію та культуру. А також у ранній період українська служба приділяла велику увагу популяризації української культури, яка пригнічувалася і переслідувалася в Радянському Союзі, та формуванню ідентичності українського народу на противагу радянському.

Співробітники готували передачі про українських письменників, історичних та релігійних діячів, читали в ефірі заборонені в Радянському Союзі твори українських письменників і поетів. На хвилях української служби лунала українська народна музика та фрагменти опер і класичних творів українських композиторів.

Журналісти також розповідали своїм слухачам, які жили за “залізною завісою”, про злочини Сталіна та більшовиків – колективізацію, концтабори, Голодомор, масові вбивства та політичні переслідування.

“Особливу увагу було приділено питанням дотримання прав людини в Україні, арештам українських правозахисників, відправлених до ГУЛАГу”, – розповів екс-директор відділу СРСР Голосу Америки Марк Помар (1982 – 1993) Ірині Матвійчук у фільмі до 70 річниці від створення Української служби Голосу Америки.

Українські журналісти Голосу Америки також розповідали про реалії життя у США та радянській Україні. Вони протиставляли важку працю в колгоспах, тюремні тортури та відсутність найнеобхіднішого зі свободами життя американських робітників і фермерів.

Журналісти також розповідали про діяльність української діаспори та пропонували своїм слухачам уроки англійської мови.

Одна зі співавторок цієї статті провела аналіз щоденного розкладу програм Української служби (1942 -1952 рр.) і виявила, що працівники вели колосальну роботу – за обсягом і змістом. Робота першої команди Голосу Америки Українською та керівника цієї служби, який поєднував керівні обов’язки з написанням контенту і доповідями, заклали міцну основу для наступних 75 років Української служби Голосу Америки.

Керівники Української служби Голосу Америки: Никифор Григоріїв (1949 – 1953), Євгенія Залевська (1953-1955), Володимир Кедровський (1955-1963), Дмитро Корбутяк (1963-1964), Михайло Терпак (1964-1977), Оксана Драган (1977-1988) , Микола Француженко (1988-1991), Володимир Білаїв (1991-1998), Лідія Рудінс (1999-2005), Адріан Кармазин (2005-2015), Мирослава Гонгадзе (2015-2021), Руслан Петричка (2022- дотепер).

1950-1960-ті роки

1 серпня 1953 року американський уряд заснував Інформаційне агентство США (USIA), яке наглядало за роботою Голосу Америки та інших міжнародних мовників. Голос Америки перереїхав у будівлю, яку займає з тих пір поруч із Конгресом у Вашингтоні.

У 1960 році директор USIA Джордж Аллен схвалив Статут Голосу Америки, розроблений співробітниками. Президент Дуайт Ейзенхауер підписав остаточний варіант статуту у формі керівних принципів.

“Голос Америки буде незмінно надійним і авторитетним джерелом новин. Новини Голосу Америки будуть точними, об’єктивними та вичерпними.

“Голос Америки представлятиме Америку, а не окремий сегмент американського суспільства, і тому представлятиме збалансовану та всебічну проекцію значущих американських думок та інституцій.

“Голос Америки представлятиме політику Сполучених Штатів чітко та ефективно, а також представлятиме відповідні дискусії та думки щодо цієї політики”.

Радянська влада намагалася обмежити доступ до програм Голосу Америки, заглушуючи радіосигнал, переслідуючи тих, хто міг ловити його програми на короткохвильовому радіо.

“Радянська влада виділяла фантастичні суми – до 150 мільйонів доларів на глушіння програм Голосу Америки і Радіо Свобода. Іноді це виходило, іноді не виходило, а іноді ми розповідали в наших програмах, як обійти глушіння”, — розповіла колишня керівниця служби Оксана Драган.

Служба також часто змінювала розклад передач, повідомляючи слухачам про час виходу наступної програми в кінці ефіру, та повторювала один і той же випуск кілька разів, розповіла вона у фільмі Ірини Матвійчук.

Крім того, радянська влада використовувала пропаганду та висміювала Голос Америки, або, як вони його називали, “ворожий голос” (разом з іншими іноземними мовниками).

У 60-х роках нова хвиля українських дисидентів пожвавила роботу служби. У той час кількість контактів між радянською Україною та зовнішнім світом зросла, відкривши Україну для впливу Заходу. У 1966-1969 роках в Україні побувало 89 іноземних молодіжних делегацій (всього 2075 осіб), у закордонних поїздках – 92 українські делегації загальною кількістю 1389 осіб, пише історик Андрій Мартинов у статті “Голос Америки і “війна образів” в історії "Холодної війни".

1970-1980-ті роки

1970-1980-ті роки були часом стрімкого зростання Української служби Голосу Америки. Це обумовлювалося сприятливими для радіостанції політичними тенденціями – Холодна війна з СРСР ввійшла у вирішальну фазу. Гонка озброєнь і низка локальних збройних конфліктів та радянське вторгнення в Афганістан супроводжувалися посиленням ідеологічної та інформаційної боротьби.

Американські дослідники встановили, що у 1980-х роках Голос Америки охоплював аудиторію у близько 30 мільйонів людей. Цифри щодо української аудиторії Голосу Америки невідомі, але серед українців було чимало його слухачів.

Протягом усієї "Холодної війни" Голос Америки Українською уважно стежив і повідомляв про політичні події у США, включно з Вотергейтом.

"Ми дуже детально висвітлювали Вотергейт. Я вважала, що українцям було важливо показати, що на Заході ніхто не поза законом. В Америці навіть найвища посадова особа, навіть президент, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, якщо він вчинив злочин. Це була демократія в дії", - розповіла Драган в інтерв'ю Матвійчук.

Радіо Голос Америки також транслювало західну музику та розповідало новини шоу-бізнесу, що приваблювали молодіжну аудиторію. Опитування київських студентів 1985 року, проведене Інститутом соціології, показало, що 58% респондентів слухали Голос Америки та інше іноземне мовлення.

У 1980-х роках Голос Америки зазнав технічної та змістовної модернізації своїх програм. У 1984 році президент Рональд Рейган заявив, що Голос Америки був “суворим голосом правди... здатним посилати свої повідомлення правди світові”, незважаючи на радянські перешкоди. Він також підкреслив, що “адміністрація вжила заходів щодо модернізації Голосу Америки, подібних до тих, які вжив президент Кеннеді щодо космічних програм”.

Президент США санкціонував програму вартістю 1,3 мільярда доларів США на будівництво нових і модернізованих засобів радіопередачі, будівництво 19 сучасних студій і створення мережі центрів управління для координації внутрішніх і закордонних ретрансляційних станцій Голосу Америки.

У 1986 році Голос Америки одним із перших повідомив про інцидент на Чорнобильській АЕС.

“Голос Америки дуже детально висвітлював цю тему з першого моменту, тоді як радянські ЗМІ мовчали про це кілька днів після вибуху. Це один із прикладів, який демонструє важливість роботи української служби”, — розповів Алан Гейл, колишній заступник директора Голосу Америки, у фільмі Матвійчук.

1990-ті роки

Розпад Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності відкрили перед Голосом Америки нові можливості та змусили переглянути свої підходи до наповнення програм та їхнього транслювання.

“Голос Америки" спочатку відправляв своїх кореспондентів для репортажів з України на ротаційній основі з Києва, потім з Одеси, Харкова та Дніпра – це була чудова можливість для них. А потім почав наймати місцевих журналістів для роботи кореспондентами Голосу Америки, пише колишній керівник служби Адріан Кармазин у статті до збірки, присвяченій 70-ій річниці Української служби Голосу Америки, яку видала кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського університету імені Тараса Шевченка.

Деякі київські кореспонденти Голосу Америки, як-от Вікторія Сюмар, Андрій Шевченко, Ірина Шуст, Оксана Форостина та Руслан Дейниченко, згодом досягли високих посад в українському уряді, парламенті, медіа та освіті.

“Посада кореспондента дозволила Голосу Америки бути більш релевантним у своєму мовленні для українців і краще взаємодіяти з українською політикою та журналістськими спільнотами”, – пише Кармазин, який також певний час робив репортажі із України, яка щойно здобула незалежність.

У 1992 році радіо Українська служба Голосу Америки домовилося про розміщення своїх програм на кількох українських FM-радіостанціях, розпочавши плідну співпрацю з українськими ЗМІ. Україна прагнула збільшити україномовні програми, а США хотіли розмістити телепрограми в ефірі за кордоном.

Петро Фединський, колишній ведучий і продюсер Голосу Америки, згадує, що на початку грудня 1992 року мовник делегував кількох українських радіожурналістів, які не мали телевізійного досвіду рободи, щоб об’єднати зусилля в якості журналістів і ведучих в ефірі з Worldnet (телевізійним підрозділом Сполучених Штатів Америки).

Нову телевізійну програму українською мовою запустили лише за три тижні.

8 січня 1993 року у Вашингтоні було записано на плівку перший випуск щотижневої телепередачі "Вікно в Америку", яку вів Петро Фединський українською мовою.

Загалом для американської агенції Голос Америки україномовна програма "Вікно в Америку" стала першим телевізійним шоу, яке вони запустили.

Протягом багатьох років це шоу зберігало високу популярність серед глядачів в Україні. Опитування 1997 року показало, що 70% українців дивилися програму принаймні час від часу, а 49% - майже кожен другий - дивилися передачу хоча б раз на місяць, включно з мешканцями Криму.

У 1994 році Голос Америки створив свій перший вебсайт. На кінець 1999 року веб-сторінка Голосу Америки була доступною вже 53 мовами, включно з українською.

Початок 2000-х

У 2004 році Україну сколихнула Помаранчева революція. Масові протести в Києві не дозволили підтримуваному Кремлем кандидату Віктору Януковичу обійняти українську президентську посаду і призвели до обрання популярного серед українців кандидата-реформатора Віктора Ющенка.

Усвідомлюючи історичне значення цих подій та відповідаючи на запит української громадськості на достовірні новини, Українська служба Голосу Америки розширила телевізійне мовлення до семи днів на тиждень. Тоді було започатковано першу щоденну телевізійну програму новин Час-Тайм.

Українська служба Голос Америки надала ексклюзивний та актуальний контент, недоступний на інших телевізійних мережах в Україні, як-от заяви офіційних осіб США, законодавців та експертів про події Помаранчевої революції. Репортажі Голосу Америки з Вашингтона транслювалися в прямому ефірі на 5 каналі та на гігантських екранах на Майдані Незалежності в Києві, де щодня збиралися на протести сотні тисяч людей.

Український Голос Америки також почав будувати мережу партнерських станцій, щоб збільшити охоплення. Українська служба ГА співпрацює з десятками національних і регіональних мовників в Україні і функціонує як де-факто Вашингтонське бюро для українських каналів. У жовтні 2012 року українська аудиторія Голосу Америки становила 8,7% (3,4 мільйона) мешканців України.

Водночас аудиторія в Україні стрімко переходила з радіо на телебачення та цифрові платформи. У грудні 2008 року, після 59 років ефіру, Голос Америки припинив своє радіомовлення українською мовою. Українська служба мала тоді п’ять годин радіомовлення на тиждень.

Період кризи

На початку 2010-х агенція Голос Америки переключає свою стратегічну увагу на Близький Схід, Азію та Африку, залишивши менше ресурсів для мовлення на Європу.

У 2013 році через скорочення та вихід працівників на пенсії Українська служба Голосу Америки опинилася лише з десятьма співробітниками — найменшою командою з перших днів існування. У зв’язку з видимим прогресом демократії в Україні вище керівництво агентства розглядало можливість повного закриття служби українською мовою.

Проте в листопаді 2013 року в Україні прокотилася чергова хвиля протестів. Українці вийшли на Майдан, протестуючи проти рішення тодішнього президента України Віктора Януковича не підписувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, сигналізуючи тим самим про відмову від євроінтеграції та повернення до проросійської орієнтації.

У відповідь на жорстоке застосування сили українською міліцією та спецназом проти мирних протестувальників, переважно студентів, громадяни України вимагали відставки президента, розпочавши рух "Революції Гідності". У той час як український народ мужньо захищав свої прагнення до демократії, прав людини та свобод, російська пропагандистська машина залучила всі ресурси, щоб дискредитувати ці зусилля в Україні та за кордоном.

Голос Америки визнав важливість вільних медіа в цей переломний момент в історії України та посилив свою присутність в Україні. Протягом наступних кількох місяців Голос Америки Українською збільшив свій штат до 13 репортерів.

Час-Тайм продовжував виходити в прямому ефірі на національному українському телебаченні, документуючи демократичні прагнення українського народу. Аудиторія долучалася до Голосу Америки Українською, щоб отримати достовірне та обґрунтоване висвітлення новин і почути реакцію США та світу на події в Україні, спробу російської анексії Криму та підтримуваний Росією сепаратистський рух та війну на Сході України.

Відродження Української служби

У 2014-2015 роках Українська служба Голосу Америки запустила два нових телешоу: Прайм-тайм з Мирославою Гонгадзе — щотижневе спілкування з впливовими людьми - та Студію Вашингтон — 5-хвилинний випуск новин російською мовою, орієнтований на російськомовне населення Сходу України та Криму.

Попри кількісно малий склад, Українська служба змогла забезпечити якісне покриття. Українська історикиня Наталія Городня, яка аналізувала контент, створений службою у листопаді-грудні 2013 року, визнала його збалансованим та релевантним для аудиторії: “Самі журналісти не давали оцінки подіям, лише наводили факти, а читачам дозволяли робити висновки”.

З 2002 року Голос Америки Українською активно розвиває свої сторінки в соціальних мережах, охоплюючи аудиторію через Facebook, Twitter, YouTube та Instagram. У квітні 2014 року ГА Українською сягав 18% дорослого населення (6,6 млн).

Служба також протидіяла російській пропаганді. Журналісти надавали точну та достовірну інформацію, транслювали російськомовну програму Студія Вашингтон, готували матеріали, що демаскують і пояснюють кремлівську дезінформацію, надаючи інформацію про зусилля та висновки інших організацій, спрямованих на ту ж мету.

Український Голос Америки “залишається основним способом викриття російської дезінформації, її розвінчання та демонстрації хибності ідей “руського мира”, які намагаються нав’язати Україні", – пише український філолог Іван Ципердюк у статті, в якій він дослідив протистояння ГА російській дезінформації.

До 2017 року Голос Америки транслював щодня 2,5 години програм. Його тижнева аудиторія сягала 14% дорослого населення України, увійшовши до першої десятки служб Голосу Америки за кількістю аудиторії.

У січні 2019 року український Голос Америки започаткував серію телевізійних дискусій з відомими американськими експертами на українську тематику, шоу "Погляд з Вашингтона з Тетяною Ворожко" на 5 каналі, регіональних каналах та в українських соціальних мережах.

У цей період Українська служба Голосу Америки почала експериментувати з різними медіа-продуктами, такими як блоги, подкасти, відео-пояснення, прямі трансляції у Facebook та живі твіти з подій, безпосередньо взаємодіючи з аудиторією.

Станом на кінець 2021 року Голос Америки мав 50 телевізійних партнерів в Україні, які ретранслювали його програми.

З початку пандемії коронавірусу Служба тимчасово призупинила вихід програми Вікно в Америку.

2022-2024 роки

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року поставило Українську службу перед кількома викликами.

Невеликий штат працівників мав задовольнити стрімко зростаючий попит на збільшення мовлення. У перші тижні служба більш ніж подвоїла свій телевізійний продукт, загалом випускаючи 5,4 години телепрограм на тиждень без збільшення персоналу. Служба подвоїла тривалість шоу "Час-Тайм" до 30 хвилин та додала щоденну 30-хвилинну новинну телепрограму "Брифінг". До кінця року чисельність співробітників українського Голосу Америки зросла вдвічі.

Разом з тим в Україні в цей час скорочується телевізійний медіапростір. Кілька великих українських телеканалів спрямували свої ресурси для організації спільного телемарафону. Інші телеканали, включно з українськими партнерами Голосу Америки - 5 каналом та Еспресо, втратили ліцензії на цифрове телебачення та не брали участі в марафоні. Водночас зросло споживання онлайн-новин.

Окрім щоденних Брифінгів, Голос Америки почав час від часу випускати спеціальні випуски, які часто включали синхронний переклад важливих подій зі США та ефірних дискусій. Ці програми ретранслюються десятками українських партнерів Голосу Америки (часто включаючи телемарафон) в ефірі та на цифрових платформах, охоплюючи мільйони глядачів.

Українська служба також робить акцент на своїх прямих телевізійних включеннях в українські медіа та вкладає більше зусиль у розвиток цифрових платформ. Збільшення штату дозволило створити команду соціальних медіа з пʼятьох осіб, яка використовувала різні стратегії для охоплення аудиторії в Інтернеті. Служба також посилила свою веб-команду та запустила сторінку на популярній в час війни платформі Telegram, а також Threads, Viber та WhatsApp.

Нарешті, війна Росії проти України підвищила попит на контент, пов’язаним з подіями в Україні. Служба розвинула мережу місцевих стрингерів в Україні, що дозволило створювати ексклюзивні відео та інтерв’ю, які, крім українською, виходять англійською та багатьма іншими мовами Голосу Америки, інформуючи людей по всьому світу про війну Росії проти України.

До роботи на статтею долучилися Ірина Матвійчук, Адріан Кармазин та Петро Фединський.