Воїни АТО Олександр Пономарьов і Дмитро Медведь разом із дружинами дивують американських тренерів оптимізмом, наполегливістю й силою волі. Обоє вони вчаться ходити заново
Українська громада США продовжує підтримувати бійців АТО, які отримали травми під час бойових дій. Окремий внесок у цю справу робить організація Revived Soldiers Ukraine. Заснована більше року тому вона вже привезла на реабілітацію до Америки 18 українських військових. Двоє з них – Олександр Пономарьов та Дмитро Медведь нині проходять реабілітацію в центрі Next Step у Лос-Анджелесі. Однолітки Олександр та Дмитро своїм оптимізмом та бойовим духом вразили американських тренерів. Їх наступна ціль – вразити ще й коханих і рідних, і довести, що в житті нема нічого неможливого: хлопці, які нині пересуваються на колясках, мріють навчитися ходити.
З 34-річним десантником Олександром зустрічаємося на вихідних. На реабілітацію до Лос-Анджелеса він прибув у грудні. Сашко отримав поранення під час виконання бойового завдання в 2014-му році в Донецькій області. Куля пошкодила хребет й залишила паралізованою нижню частину тіла. Відтак – усупереч прогнозам лікарів він підвівся на ліжку, навчився себе обслуговувати й бореться за те, щоб одного дня навчитися ходити заново. За його гумором й бадьорістю відчувається – сила духу й вишкіл. Народжений у Кіровограді, Олександр із дитинства мріяв стати льотчиком.
«У нас був розквартирований полк бомбардувальної авіації, там дуже багато було військових, – пригадує ветеран Олександр Пономарьов. – Десь, мабуть, відсотків шістдесят – більше, ніж половина. Звичайно, ми діти дружили, грались в одному дворі, то така була мрія, як знаєш – стати льотчиком».
Свою мрію літати Олександр здійснив, коли став десантником. Він показує фотографії зі свого навчання в США, де був за обміном військових ще до війни. Й пригадує, як все починалося – після зміни кількох професій – спершу відправився на службу в Кіровоградському в загоні спецпризначення. А згодом зустрів там і своє кохання – жінку, яка так само, як і він – мріяла про військову кар’єру й для цього пішла у спецназ.
«Армія мене дуже змінила. Я стала зовсім іншою людною. Моє відношення до людей змінилося. В армії я познайомилась із іншим контингентом людей, які зовсім відрізнялись від цивільних. Практично всі, до єдиного… окей, не можу сказати, що до єдиного, але переважна більшість із них – це неймовірні люди. Вони дуже відрізняються своїм як духовними, так і моральними якостями».
Разом вони ось уже сім років. Кажуть, завжди були одне для одного, в першу чергу, найкращими друзями. Ось і сьогодні вони ділять обов’язки порівну: Олена готує плов, а Сашко, щоб допомогти, відправляється за продуктами. Сьогодні у них особливий вечір. До Лос-Анджелеса на реабілітацію їде капітан збройних сил України – харків’янин Дмитро Медведь із дружиною Анею. В аеропорту їх зустрічає місцева громада українців. А вже через день обидві пари відправляються в реабілітаційний центр для паралізованих Next Step.
Хоч вправи для хлопців надзвичайно виснажливі, виду вони не подають. Ще й встигають смішити тренерів. Так, коли один із тренерів каже Олександру, що той накачав груди не згірше за супермена, той лише відмахується. «А – та це силікон». Такі незламні клієнти для центру – велика рідкість, зізнається тутешній тренер Дейвид Мерін, який до слова і сам має українське коріння.
«Робота з військовими особлива. Всі вони прибувають уже з певним рівнем фізичної підготовки. Тоді як деякі наші клієнти, часом перед травмою були не такими фізично вправними. Тих, хто не був активним не так вже й просто примусити робити вправи. Солдати ж навпаки – самі намагаються братися за нові речі. Вони не бояться жодних вправ. Працювати з ними – радість», – каже Дейв.
З ним погоджується і директор центру Next Step Джоел Венґер. «Коли Олександр сюди приїхав, він міг утримувати десь 50 відсотків ваги свого тіла, а зараз це вже десь 65-70 відсотків, при цьому він стоїть, - каже Джоел. – Це значний поступ. Я не візьмуся давати якісь прогнози про те, що він зможе чи не зможе робити в майбутньому. Все буде залежати від складності його травми, того, як будуть відновлюватися функції й того, скільки він, як окремий індивід буде докладати зусиль. Але я б сказав, що для нього нема жодних обмежень. Він має брати таку планку, що ліміт для нього – хіба що небо».
Після обстеження Дмитра Медведя він також додає:
«Щодо Дмитра – ми сьогодні тільки зустрілися. Але виглядає так, що у нього великий потенціал. Мені цікаво буде подивитися, що він зможе на біговій доріжці. Йому потрібно буде старатися робити кроки самостійно, а наше завдання буде зробити його більш активним на ногах».
У центрі Дмитро ще не знаючи, що попереду його чекає перше обстеження з випробуваннями на повну викладається на тренажері. А вже згодом, коли йому кажуть, що у нього зависокий тиск – найбільше хвилюється, щоб це не стало перешкодою для тренувань.
Дмитро розповідає – про те, що на Україну чекає війна, зрозумів, ще коли на Євромайдані почалися розстріли. Але навіть, усвідомлюючи це, а також нікудишнє забезпечення Збройних Сил, у 2014-му Дмитро відправився охороняти український кордон із Росією в Луганській області. Каже, вагань не мав жодних.
«Є така професія – батьківщину захищати, – каже ветеран Дмитро Медведь. – Присяга дається раз в житті. Присяга – це не порожні слова. Це не обіцянка. Це присяга. Я думав, що мій невеличкий досвід у військах стане в нагоді хлопцям».
Свою тендітну дружину Аню він зустріне теж на Луганщині, а після початку війни забере її до батьків у Харків. Коли його поранять – вона буде першою – хто боротиметься за те, щоб її коханий вчився ходити. У Харківському науковому інституті протезування Дмитро не тільки навчиться підводитися, а й стане інструктором для таких як і сам – ветеранів.
«Діма дуже сильний, якщо він береться, то робить, – каже дружина Дмитра Медведя – Анна. – Все таки мені здається, що у нього така сила духу від-того, що він військовий. Це виховувалося – він закінчив військовий університет. І я його також підтримувала і не було жодного такого дня, щоб він сказав, що: «Аню, я не буду ходити ... я тобі такий не потрібен».
Поїздка хлопців до Лос-Анджелесу стала можливою завдяки благодійній організації «Відродження Захисників України». Створена більше року тому вона вже привезла до США 18 українських військових. Волонтер організації Андрій Гось каже – нині у них нова ціль – відкрити реабілітаційний центр подібний до Next Step в Україні.
«Відкриття такого реабілітаційного центру, як NextStep – це логічний крок адже зараз в Україні є близько 241 солдата із пошкодженнями хребта і це тільки солдата. На його створення – закупку обладнання та тренування реабілітологів нам потрібно 300 тисяч доларів. Зараз ми шукаємо спонсорів», – волонтер організації Revived Soldiers Ukraine Андрій Гось.
Поширювати свій реабілітаційний досвід у майбутньому планує й Дмитро Медведь. Він навіть задумується над тим, щоби відкрити власний центр. Сашко ж освоює професію програміста. А поки що у них обох єдина ціль: навчитися ходити. Олександр пообіцяв це дружині. Дмитро ж сподівається, що коли через півроку повернеться додому на зустріч рідним буде іти самотужки – з паличкою. Каже – головне, не розхвилюватися в той момент і – не випусти її з рук.
Дивіться також: США вперше вдались до прямої атаки сирійського режиму і готові робити більше
