Україна на початку 1990-х років стала країною, яка почала будувати демократію, але, як казали західні вчені, важко побудувати демократію без демократів. Як упоралися з подібним завданням у повоєнній Німеччині? І який досвід могла б почерпнути Україна, коли йдеться про співпрацю, а не протистояння з державою? Про це Радіо Свобода розмовляло з німецьким істориком, політологом, який нині викладає в Університеті Києво-Могилянська академія Андреасом Умландом.
– Пане професоре, з чого німці почали побудову демократії? Як їм вдалося перетворити жителів Німеччини у громадян демократичної країни?
– Дебати про це в Німеччині тривають і досі. Дехто вважає, що підвалини розвитку демократичної Німеччини заклав канцлер Конрад Аденауер, перший канцлер повоєнної Німеччини. Але я належу до тих, хто вважає, що першими були американці. Американці практично насадили демократію як політичну систему. Разом з цим відбувалося німецьке економічне чудо. Це дало можливість стабілізувати країну. Поєднання американського нагляду за політичною системою з економічним успіхом створило умови для того, щоб демократія була сприйнята якнайширшими верствами населення.
На початках тема Третього рейху не обговорювалася. Це сприймалося просто як катастрофа. Звичайно, була ще пам’ять про першу, Веймарську республіку, але вона провалилася, тобто, вона не давала багато позитивних прикладів. Перші спроби саморефлексії робилися вже наприкінці 1960-х, коли почалися великі судові процеси над нацистськими злочинцями, в час студентської революції 1968 року, і ще більше у 1970-і роки.
– В Україні зараз багато ставлять знак «дорівнює» між громадянською позицією і протестами. Якби Ви шукали шляхи співпраці з державою, і з чого б починали виховання громадянської позиції в Україні, якби це була Ваша країна?
– Це складне питання. В Україні є громадянський дух, який має свою історію. Можна згадати ще старі козацькі часи, коли люди вміли організовуватися незалежно від держави, чи навіть для протистояння державі. У нещодавній історії можна говорити про Помаранчеву революцію, яка наочно показала існування громадянського духу в Україні серед дуже широких верств населення. Я думаю, що потрібно усвідомити, що громадянське суспільство насправді притаманне українцям і воно є частиною їхньої національної культури, так само як і частиною загальноєвропейської культури.
Але зараз важкого говорити про співпрацю з державою, бо держава поводиться як хижак. Стільки історій про корупцію можна почути по телебаченню, прочитати в інтернеті, що важко до такої держави відчути якісь почуття, які б викликали бажання до позитивної співпраці. І в цьому я бачу велику проблему в Україні.
– Пане професоре, з чого німці почали побудову демократії? Як їм вдалося перетворити жителів Німеччини у громадян демократичної країни?
– Дебати про це в Німеччині тривають і досі. Дехто вважає, що підвалини розвитку демократичної Німеччини заклав канцлер Конрад Аденауер, перший канцлер повоєнної Німеччини. Але я належу до тих, хто вважає, що першими були американці. Американці практично насадили демократію як політичну систему. Разом з цим відбувалося німецьке економічне чудо. Це дало можливість стабілізувати країну. Поєднання американського нагляду за політичною системою з економічним успіхом створило умови для того, щоб демократія була сприйнята якнайширшими верствами населення.
На початках тема Третього рейху не обговорювалася. Це сприймалося просто як катастрофа. Звичайно, була ще пам’ять про першу, Веймарську республіку, але вона провалилася, тобто, вона не давала багато позитивних прикладів. Перші спроби саморефлексії робилися вже наприкінці 1960-х, коли почалися великі судові процеси над нацистськими злочинцями, в час студентської революції 1968 року, і ще більше у 1970-і роки.
– В Україні зараз багато ставлять знак «дорівнює» між громадянською позицією і протестами. Якби Ви шукали шляхи співпраці з державою, і з чого б починали виховання громадянської позиції в Україні, якби це була Ваша країна?
– Це складне питання. В Україні є громадянський дух, який має свою історію. Можна згадати ще старі козацькі часи, коли люди вміли організовуватися незалежно від держави, чи навіть для протистояння державі. У нещодавній історії можна говорити про Помаранчеву революцію, яка наочно показала існування громадянського духу в Україні серед дуже широких верств населення. Я думаю, що потрібно усвідомити, що громадянське суспільство насправді притаманне українцям і воно є частиною їхньої національної культури, так само як і частиною загальноєвропейської культури.
Але зараз важкого говорити про співпрацю з державою, бо держава поводиться як хижак. Стільки історій про корупцію можна почути по телебаченню, прочитати в інтернеті, що важко до такої держави відчути якісь почуття, які б викликали бажання до позитивної співпраці. І в цьому я бачу велику проблему в Україні.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
