Біблія, надрукована Йоганном Ґутенберґом, щоденник Анни Франк, фільми братів Люм’єрів – все це належить до так званої «Пам’яті світу», створеної ЮНЕСКО. Світова пам’ять складається із документальної спадщини, представленої різними країнами для збереження та офіційного визнання. Українські просвітяни захотіли доповнити цей список виданнями Петра Могили, Памви Беринди та іншими.
Один об’єкт від України вже є у списку – зібрання фонографічних записів єврейського музичного фольклору (1912 - 1947). Також до реєстру «Пам’яті» був прийнятий транснаціональний об’єкт від декількох країн, у тому числі і України – архів Радзивіллів та Несвізька бібліотечна колекція.
Втім, українські просвітяни впевнені, що мають більшу спадщину, яка заслуговує на визнання світу.
Директор Національної історичної бібліотеки Алла Скорохватова говорить, що у збірці її закладу розташована велика колекція стародруків 16-18 століття, чимала кількість різноманітних документів, які потребують захисту. До офіційної світової спадщини хочуть запропонувати ряд стародруків, створених при Києво-Печерській лаврі, видання Памви Беринди, Петра Могили тощо.
«Ми збираємо нашу колекцію понад 70 років, як ми її називаємо – «перлина історії нашої держави». Більшість книжок тільки в одному чи двох примірниках та розміщені тільки у нашій бібліотеці», – каже Алла Скорохватова.
«Внесення до міжнародного реєстру «Пам’яті світу» так само важливо, як і внесення історико-культурних пам’яток до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це визнання документальної спадщини, а це архіви, бібліотечні фонди, звукозаписи, фільми. Всі ці об’єкти будуть визнані по всьому світу», – каже в коментарі Голосу Америки заступник генерального директора з міжнародного співробітництва Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Влада Прокаєва.
Престиж та офіційне визнання – не всі переваги участі у «Пам’яті світу». Програма передбачає і оцифрування найцінніших документальних пам’яток та формування загальнодоступних електронних ресурсів. Тобто, доступ до історичних скарбів значно спрощується.
За словами Влади Прокаєвої, фінансової підтримки програма не передбачає. «Організація сподівається на підтримку національних меценатів та спонсорів», каже вона. В Україні ж поки що ідея просування національних пам’яток до реєстру ЮНЕСКО підтримується Міністерством культури, Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Національною історичною бібліотекою.
Міжнародна консультаційна рада ЮНЕСКО буде приймати рішення у березні 2013 року. Українські просвітяни мають обрати до того часу 3 найбільш гідні об’єкти. Досвід відмови вже є – у 2005 році ЮНЕСКО відхиляла Нікомедійське та Пересопницьке Євангелія, а у 2007 – колекцію українських і білоруських ірмолоїв (збірки духовних церковних піснеспівів) 16-18 століття
Один об’єкт від України вже є у списку – зібрання фонографічних записів єврейського музичного фольклору (1912 - 1947). Також до реєстру «Пам’яті» був прийнятий транснаціональний об’єкт від декількох країн, у тому числі і України – архів Радзивіллів та Несвізька бібліотечна колекція.
Втім, українські просвітяни впевнені, що мають більшу спадщину, яка заслуговує на визнання світу.
Директор Національної історичної бібліотеки Алла Скорохватова говорить, що у збірці її закладу розташована велика колекція стародруків 16-18 століття, чимала кількість різноманітних документів, які потребують захисту. До офіційної світової спадщини хочуть запропонувати ряд стародруків, створених при Києво-Печерській лаврі, видання Памви Беринди, Петра Могили тощо.
«Ми збираємо нашу колекцію понад 70 років, як ми її називаємо – «перлина історії нашої держави». Більшість книжок тільки в одному чи двох примірниках та розміщені тільки у нашій бібліотеці», – каже Алла Скорохватова.
«Внесення до міжнародного реєстру «Пам’яті світу» так само важливо, як і внесення історико-культурних пам’яток до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це визнання документальної спадщини, а це архіви, бібліотечні фонди, звукозаписи, фільми. Всі ці об’єкти будуть визнані по всьому світу», – каже в коментарі Голосу Америки заступник генерального директора з міжнародного співробітництва Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Влада Прокаєва.
Ми збираємо нашу колекцію понад 70 років, як ми її називаємо – «перлина історії нашої держави». Більшість книжок тільки в одному чи двох примірниках та розміщені тільки у нашій бібліотеці.Алла Скорохватова
Престиж та офіційне визнання – не всі переваги участі у «Пам’яті світу». Програма передбачає і оцифрування найцінніших документальних пам’яток та формування загальнодоступних електронних ресурсів. Тобто, доступ до історичних скарбів значно спрощується.
За словами Влади Прокаєвої, фінансової підтримки програма не передбачає. «Організація сподівається на підтримку національних меценатів та спонсорів», каже вона. В Україні ж поки що ідея просування національних пам’яток до реєстру ЮНЕСКО підтримується Міністерством культури, Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Національною історичною бібліотекою.
Міжнародна консультаційна рада ЮНЕСКО буде приймати рішення у березні 2013 року. Українські просвітяни мають обрати до того часу 3 найбільш гідні об’єкти. Досвід відмови вже є – у 2005 році ЮНЕСКО відхиляла Нікомедійське та Пересопницьке Євангелія, а у 2007 – колекцію українських і білоруських ірмолоїв (збірки духовних церковних піснеспівів) 16-18 століття
