Наукові розробки повинна фінансувати держава, вважає технологічний консультант, який працює з компаніями у Силіконовій долині Борис Йофіс. Будь-які наукові дослідження коштують грошей, деякі з них можуть тривати роками, інші – просто провалитися і не принести результатів, тому приватні компанії не ідуть на такий ризик і рідко коли підтримують наукові проекти.
«Для науки державна підтримка дуже важлива, усюди у світі держава платить за наукові розробки», – сказав Йофіс. «А потім, якщо є вдалий результат, ти продаєш ліцензію на свій продукт приватним компаніям, тоді вже ти повертаєш роялті університету, частина якої іде державі».
Схема співпраці держави та компаній-розробників загалом така. Науковці подають свої проекти, доводять, що вони можуть бути корисними для суспільства і принести реальні результати. Держава, розглянувши пропозиції, робить своєрідне замовлення у виді грантів, а потім починається робота.
Приватні компанії також можуть стати спонсорами. Для того, щоб прийняти рішення, чи давати гроші, спеціальний відділ компанії перевірятиме, чи містить пропозиція аналіз та порівняння з іншими подібними роботами. Хто потенційний покупець, якщо це тільки місцевий, скажімо український ринок, то він надто вузький, спонсорів цікавить ширше використання винаходу. Нарешті, для інвесторів важлива репутація тих, хто пропонує проект, це і буде своєрідною гарантією того, що люди не покинуть усе на якійсь стадії і матимуть достатньо знань та мотивації, щоб втілити проект.
«У 95 відсотків випадків, американський приватний інвестор говорить – ні, тут так просто грошей не заробляють, люди думають про те, скільки грошей вони можуть втратити», – сказав Йофіс.
Побувавши в Інституті електрозварювання імені Патона НАН України, американський експерт був позитивно здивований. Досягнення українських вчених ідуть у ногу з сучасними розробками, а інколи і випереджають їх. Утім, національних науковців від іноземних колег відрізняє розмір фінансування проектів.
«Все, що їм не вистачає – це гроші, все інше вони мають. Я знав, що радянська академічна школа була сильна, але я бачу, на якому високому рівні вони і досі стоять. Не дивлячись на проблеми фінансування, вони тільки нарощують досягнення», – сказав Йофіс. «Вони з наукового, понароблювали стільки, що в Америці з цього вже багато заробляли б, а тут тільки думають».
На запитання, чи готові були б американські компанії інвестувати в українські розробки. Йофіс сказав: «А вони не знають, що тут».
З іншого боку, розвиток науки може починатися знизу, з того, що в Америці називають стартапами. Це новостворені компанії, які шукають свій ринок, свого споживача, і завдяки вдалим розробкам швидко розвиваються. Найчастіше їх пов’язують з компаніями технологічних розробок. За словами Йофіса, для розвитку таких невеликих компаній життєво-важливо мати відповідні умови, інфраструктуру, законодавче ставлення. А ще краще – свій відповідник Силіконової долині, де в одному місці знаходяться компанії-конкуренти, які можуть стежити за розвитком колег на ринку і гнучкіше реагувати на виклики. Натомість великим корпораціям така географічна зближеність з конкурентами ні до чого.
Росія і досі втілює план – створити свою Силіконову долину під назвою Сколково. На проект за останні кілька років уряд витратив близько трьох мільярдів доларів. Одна з важливих сторінок витрат належить підготовці спеціалістів. Так, собі у партнери російські замовники обрали один з найкращих технологічних університетів Америки – Массачусетський технологічний інститут.
«Освіта дуже важлива, нічого не можна зробити без освіти та хорошої підготовки. Але тут важливий фокус, освіта має фокусуватися на чому, що має комерційну складову. Звичайно, добре, коли компанія платить за студента, бо тоді вона готує собі спеціаліста, а студент знає, що по закінченню матиме роботу», – сказав Йофіс.
«Для науки державна підтримка дуже важлива, усюди у світі держава платить за наукові розробки», – сказав Йофіс. «А потім, якщо є вдалий результат, ти продаєш ліцензію на свій продукт приватним компаніям, тоді вже ти повертаєш роялті університету, частина якої іде державі».
Схема співпраці держави та компаній-розробників загалом така. Науковці подають свої проекти, доводять, що вони можуть бути корисними для суспільства і принести реальні результати. Держава, розглянувши пропозиції, робить своєрідне замовлення у виді грантів, а потім починається робота.
Приватні компанії також можуть стати спонсорами. Для того, щоб прийняти рішення, чи давати гроші, спеціальний відділ компанії перевірятиме, чи містить пропозиція аналіз та порівняння з іншими подібними роботами. Хто потенційний покупець, якщо це тільки місцевий, скажімо український ринок, то він надто вузький, спонсорів цікавить ширше використання винаходу. Нарешті, для інвесторів важлива репутація тих, хто пропонує проект, це і буде своєрідною гарантією того, що люди не покинуть усе на якійсь стадії і матимуть достатньо знань та мотивації, щоб втілити проект.
«У 95 відсотків випадків, американський приватний інвестор говорить – ні, тут так просто грошей не заробляють, люди думають про те, скільки грошей вони можуть втратити», – сказав Йофіс.
Побувавши в Інституті електрозварювання імені Патона НАН України, американський експерт був позитивно здивований. Досягнення українських вчених ідуть у ногу з сучасними розробками, а інколи і випереджають їх. Утім, національних науковців від іноземних колег відрізняє розмір фінансування проектів.
«Все, що їм не вистачає – це гроші, все інше вони мають. Я знав, що радянська академічна школа була сильна, але я бачу, на якому високому рівні вони і досі стоять. Не дивлячись на проблеми фінансування, вони тільки нарощують досягнення», – сказав Йофіс. «Вони з наукового, понароблювали стільки, що в Америці з цього вже багато заробляли б, а тут тільки думають».
На запитання, чи готові були б американські компанії інвестувати в українські розробки. Йофіс сказав: «А вони не знають, що тут».
З іншого боку, розвиток науки може починатися знизу, з того, що в Америці називають стартапами. Це новостворені компанії, які шукають свій ринок, свого споживача, і завдяки вдалим розробкам швидко розвиваються. Найчастіше їх пов’язують з компаніями технологічних розробок. За словами Йофіса, для розвитку таких невеликих компаній життєво-важливо мати відповідні умови, інфраструктуру, законодавче ставлення. А ще краще – свій відповідник Силіконової долині, де в одному місці знаходяться компанії-конкуренти, які можуть стежити за розвитком колег на ринку і гнучкіше реагувати на виклики. Натомість великим корпораціям така географічна зближеність з конкурентами ні до чого.
Побувавши в Інституті електрозварювання імені Патона НАН України, американський експерт був позитивно здивований. Досягнення українських вчених ідуть у ногу з сучасними розробками, а інколи і випереджають їх. Утім, національних науковців від іноземних колег відрізняє розмір фінансування проектів.
«Освіта дуже важлива, нічого не можна зробити без освіти та хорошої підготовки. Але тут важливий фокус, освіта має фокусуватися на чому, що має комерційну складову. Звичайно, добре, коли компанія платить за студента, бо тоді вона готує собі спеціаліста, а студент знає, що по закінченню матиме роботу», – сказав Йофіс.
