Експерти обговорюють, наскільки можливим є успіх економічних та інформаційних операцій Вашингтона, спрямованих проти осі “Москва-Пекін”.
Протягом трьох років кровопролитної війни Росії проти України Москву в її агресії негласно підтримує Пекін – такою є вже усталена думка експертів і політиків Заходу, які неодноразово закликали Китай обмежити або припинити цю підтримку.
У відповідь керівництво Китаю заявляє, що воно прихильне до миру і поважає територіальну цілісність інших країн. Проте Пекін жодного разу не засудив відкрите вторгнення Росії до України, як це зробила більшість країн-членів ООН. Очевидно, що військово-дипломатичне партнерство Китаю та Росії – від спільних польотів бомбардувальників до голосувань у Раді безпеки ООН – серйозно допомогло Кремлю у подоланні міжнародної ізоляції.
США повинні тягнути Росію на Захід, а не штовхати її в обійми КитаюДана Рорабахер, конгресмен-республіканець від Каліфорнії
У США про те, що Росія обрала Китай головним партнером на міжнародній арені кажуть уже давно: ще у квітні 2012 року конгресмен-республіканець від Каліфорнії Дана Рорабахер у своєму виступі перед урядовою Комісією з моніторингу американо-китайських економічних відносин казав:
«Наразі курс Росії, схоже, збігається з китайським, але США слід працювати над тим, щоб це змінити, і це може бути засновано на спільних з Росією інтересах у сфері безпеки як на Близькому Сході, так і в Азії в цілому... США повинні тягнути Росію на Захід, а не штовхати її в обійми Китаю. А потім додати російський Далекий Схід у коло американських друзів у Тихоокеанському регіоні".
Зараз бажання Вашингтона якось вплинути на російсько-китайське «партнерство без обмежень» ще більш обґрунтоване – при тому, що президент США Дональд Трамп говорить у дружній манері і про російського лідера Володимира Путіна, і про голову КНР Сі Цзіньпіна.
Експерти у Вашингтоні фактично дійшли консенсусу з приводу того, що партнерство Китаю та Росії несе у собі загрозу для інтересів США у всьому світі.
Але якщо за адміністрації Джо Байдена Вашингтон намагався налагодити стратегічний діалог з Китаєм, то тепер пріоритетом команди Трампа може бути відновлення зв'язків з Росією: зовсім недавно президент США підняв імпортні мита на товари з Китаю вдвічі, а про Росію заявив, що з нею «дуже добре» йдуть переговори. Своєю чергою, Путін нещодавно говорив про потенційні спільні проєкти зі США в галузі металів, видобутку рідкісноземельних елементів та освоєння Арктики.
Відновити співпрацю з Москвою допоможе компаніям, але не розверне Росію
Деякі спостерігачі розглядають цю риторику Трампа через призму тих самих спроб послабити зв'язки Росії та Китаю, і одним із засобів для цього послаблення може бути відновлення американо-російських економічних зв'язків.
Експерт із ринкових ризиків і дослідник економічних зв'язків Заходу та Росії Чарльз Гекер (Charles Hecker) в інтерв'ю Голосу Америки каже, що в бізнесі США є компанії, як американські, так і європейські, які повернуться до Росії, і серед них знайдуться такі, які зроблять це одразу після того, як буде знято санкції:
«Ці компанії, як правило, мають велике прагнення до роботи на ринках з високим ризиком, і вони мало звертають уваги на неприємні деталі ведення бізнесу за кордоном. Для таких компаній головна перешкода для повернення до Росії – це, очевидно, лише санкції. Інші компанії враховуватимуть багато інших факторів, і тому їхнє повернення до Росії буде повільнішим».
Компаніями, які схильні до ризику та роботи на волатильних ринках, є, за словами Чарльза Гекера, нафтові та інші паливні компанії, а також бізнес у галузі видобутку металів та мінералів:
«З демократичних країн великі запаси нафти є лише в Канаді та Норвегії, решта запасів – у країнах з високими ризиками. Тому бізнес у сфері енергетики має звичку працювати у таких місцях. Вони мають внутрішні структури, які забезпечують їхній захист. Наприклад, такі компанії зараз працюють в Іраку. Я не хочу зрівнювати Ірак та Росію, але і там, і там високо ризиковане середовище. Отже, ми зазвичай розглядаємо сировинні компанії як толерантні до високих ризиків такого роду».
Дозвол західним компаніям повернутися до Росії не означатиме зниження ворожості Путіна щодо Заходу.Чарльз Гекер, експерт із ринкових ризиків
Фахівець із ринкових ризиків упевнений, що «пряник» у вигляді відкриття бізнес-можливостей у Росії для американських компаній не сильно змінить ні зовнішньополітичні підходи Путіна, ні антизахідні настрої суттєвої частини росіян:
«Дозвол західним компаніям повернутися до Росії не означатиме зниження ворожості Путіна щодо Заходу. Путіну не подобається лідерство Заходу у світовій політико-економічній системі, і він неодноразово говорив, що хоче створити альтернативне цій системі політико-економічне середовище. І частиною цього середовища, звісно, є Китай.
Для Путіна політично Китай набагато ближче Заходу. Ну, і я думаю, що вже очевидно: якщо у вас є ділові відносини з якоюсь країною, то це не змінює цієї країни. Якщо вони там їдять "Біг Мак", це не робить їх прихильниками ринкової економіки чи ліберальної демократії – це робить їх лише аматорами "Біг Маків".
Чарльз Гекер вважає, що при ослабленні санкцій США щодо Москви Європа може стати перед необхідністю переглянути свій курс:
«У Європі, насправді, прагнення компаній повернутися до Росії сильніше, ніж у США, і особливо це прагнення сильним є в Німеччині - Берлін був головним торговельно-економічним партнером Москви в Європі, і деякі німецькі компанії продовжують і зараз мати справу з Москвою - просто вони це роблять через Казахстан, Киргизстан та інші країни. Якщо американські санкції з Росії будуть зняті, а європейські санкції залишаться незмінними, компанії в Європі будуть дуже розсерджені і заявлять, що з ними поводяться несправедливо».
Китаю навряд чи варто побоюватися, що Росія може серйозно переорієнтувати постачання своїх вуглеводнів із китайського напрямку на європейськийЧарльз Гекер
При цьому, зазначає експерт, Китаю не загрожує залишитися без російських нафти і газу, а отже, і справжнього економічного розмежування з Москвою: «Саме в енергетичному плані Європа, я думаю, остерігатиметься знову потрапляти в залежність від Росії, принаймні у тих масштабах, які ми бачили до повномасштабного вторгнення. І, таким чином, Китаю навряд чи варто побоюватися, що Росія може серйозно переорієнтувати постачання своїх вуглеводнів із китайського напрямку на європейський» .
«Населення Росії та Китаю далеко не щасливе від цього альянсу»
Окрім відновлення економічних зв'язків із Москвою, як ще Вашингтон може впливати на зв'язок «Москва-Пекін»?
Дослідники організації Filter Labs нещодавно випустили невелику доповідь із рекомендаціями конкретних дій в інформаційному середовищі.
Один із авторів цього дослідження, медіа-аналітик Анненберзької школи Університету Південної Каліфорнії Василь Гатов у розмові з кореспондентом Голосу Америки» наголошує, що на побутовому, громадському рівні взаємна недовіра китайців та росіян досить сильна:
«Китай не сприймає Росію як надійного, безпечного та рівноправного партнера. Росія анексувала Амурську область біля Китаю. Росія взяла щодо Китаю цілком собі колоніальну політику протягом ХІХ – початку ХХ століття. Тому розглядати історичні тертя як уразливість, як на мене, цілком можна».
Також Василь Гатов констатує, що «фактична економічна присутність Китаю в Росії зараз незрівнянна ні з Європою, ні з Америкою до того, як Росія напала на Україну, були введені санкції, і ці бізнеси пішли: вона в рази менша, хоча з боку Кремля було очікування, що китайські бізнесмени замістять своїми інвестиціями ті європейські і американські бізнеси, які пішли з ринку».
Не можна сказати, що ці країни йдуть у ногу в одному напрямку. Вони дуже різні, у них дуже різний геополітичний фокус, дуже різна політична філософія – у Китаю вона набагато старшаВасиль Гатов, медіа-аналітик Анненберзької школи Університету Південної Каліфорнії
Також медіа-експерт робить зі свого дослідження висновок, що стратегічні інтереси Китаю та Росії не є єдиними:
«Вони, безумовно, перетинаються, але не можна сказати, що ці країни йдуть у ногу в одному напрямку. Вони дуже різні, у них дуже різний геополітичний фокус, дуже різна політична філософія – у Китаю вона набагато старша. І вона суттєво менш опортуністична, особливо якщо ми порівнюємо із сьогоднішньою Росією. Ну, і Китай поки що очевидно не розглядає застосування сили як інструмент впливу на своїх сусідів».
Дослідження Filter Labs ґрунтується на аналізі суспільних настроїв в обох країнах через пости в соціальних мережах – Василь Гатов каже, що за мовою, яка використовується в цих постах і коментарях, а також виражених у них емоціях можна краще зрозуміти, що насправді думають жителі авторитарних країн із інтернетом, що цензурується:
«Коли кілька років тому замислювався проєкт Filter Labs, наші засновники на той час проводили дослідження в таких країнах, як Пакистан, наприклад, як виглядає онлайн-дискурс, якщо їх висловлювання цензуруються. Виявилося, що люди дещо менше контролюють свої висловлювання, аніж очікувалося. Це не означає, що вони говорять вільно, це означає, що вони висловлюються емоційніше, ніж при соціологічних опитуваннях».
«Ми аналізували, що в Росії на форумах, і менше в «Однокласниках» та «ВКонтакті», а в Китаї – у мережах WeChat, Weibo та інших китайських соцмережах говорять останні три роки про відносини двох країн. Ми більш-менш впевнені у цих даних: вони відображають те, що китайське та російське населення далеко не щасливі цим альянсом їхньої влади», - розповідає Василь Гатов.
Один із авторів дослідження Filter Labs нагадує, що Москва та Пекін уже деякий час ведуть проти Заходу інформаційну війну, і не відповісти на неї ефективними методами було б помилкою:
«Вже значний час ми спостерігаємо, що всі рукавички давно зняті, і не тільки у випадку з Росією та Китаєм, а й інші країни, менш авторитарні, не гидують жорсткою кіберзброєю, «активними заходами» тощо для досягнення своєї мети.
Завжди найбільш чутливими моментами у відносинах Москви та Пекіна, росіян та китайців були історичні тертя. Про те, що у країн досить складне і не дуже приємне взаємне минуле, нагадувати про можна і потрібно постійно».
«Ті, хто пише в соцмережах, не впливають на державну політику»
Наскільки настрої російського та китайського соціуму, виражені в інтернеті, впливають на бажання Москви та Пекіна взаємодіяти? Директор Берлінського центру Карнегі та фахівець з Китаю Олександр Габуєв вважає, що цей вплив мінімальний:
«На те, як проводиться державна політика, люди, які мають час і бажання коментувати щось у соцмережах, особливо не впливають. І вже точно ці люди не сильно впливають на те, чи передає Китай Росії комплектуючі для її озброєнь чи забирає у неї певні військові технології, оскільки люди, коментуючи це, просто не мають реальних знань про те, що насправді відбувається. Їх немає навіть у компетентних експертів – просто тому, що це найчутливіша частина, максимально прихована від сторонніх очей, включаючи очі спецслужб США».
В інтерв'ю Голосу Америки Олександр Габуєв каже, що для Китаю російський досвід протидії західному озброєнню дуже важливий, і Пекін за можливість користуватися цим досвідом може бути дуже вдячний Москві:
«Ми знаємо, що такий трансфер відбувається, що означає, що китайське керівництво має причини думати, що у них є що взяти у Росії з погляду військових технологій. Якщо подивитися на ефективність снарядів Excalibur або систем HIMARS на полі бою за три роки, то ми знаємо, що вони стали менш ефективними. І менш ефективними вони стали не тому, що вони зіпсувалися, а тому, що росіяни придумали якісь контрзаходи, які можуть цікавити самих китайців».
Директор Берлінського центру Карнегі впевнений, що «Росія сприймає США не як суперника за світове панування, а як екзистенційну загрозу, як смертельну загрозу, з якою треба боротися, і Китай у цьому випадку союзник у цій боротьбі».
При цьому Кремль, на думку Габуєва, розуміє, що Китай стає набагато сильнішим гравцем, ніж Росія, і не кладе всі яйця в один кошик.
Те, що Трамп намагається зблизитися з Росією, відірвати Росію від Китаю, можливо, ціною здачі України – це для європейців якраз червона лінія і найбільший викликОлександр Габуєв, директор Берлінського центру Карнегі та фахівець з Китаю
Є асиметрія, і її як переговорний важіль Китай може використовувати для тиску на Росію в майбутньому. Крім того, за можливості популістського повороту у внутрішній політиці Китаю можливе озвучування будь-яких фантомних болів з приводу територіального питання і таке інше. Тому Росія намагається шукати альтернативу, вона намагається максимально розширювати контакти з Індією, країнами Південно-Східної Азії тощо, щоб збалансувати Китай».
Проте, як вважає Олександр Габуєв, нині Захід загалом і Вашингтон зокрема не можуть запропонувати Москві щось настільки привабливе, щоб Кремль погодився розмежуватися з Пекіном:
«Що Захід може у практичному плані зробити? Чи може Захід сказати Китаю: "Російська зброя погана, давайте ми будемо ділитися з вами військовими технологіями"? Або Захід скаже Росії: "Окей, китайські машини вас не влаштовують, давайте ми знімемо санкції та повернемо європейський автопром?" Без зміни політики, яка б призвела до усунення причин того, чому Росія та Китай зближуються, тобто без фундаментального перегляду західного підходу до обох країн, дуже складно собі уявити, як можна вбити реалістичний клин між ними просто інформаційними засобами. Росія і Китай хотіли б докорінного перегляду цієї політики: Москва хотіла б вибудовувати відносини з Європою так, як вона вважає за правильне, а Китаю дозволяють мати велику сферу впливу в Азії, включаючи примусове об'єднання з Тайванем на умовах Пекіна. Це, звичайно, поки що не проглядається».
Також експерт вказує на те, що спробу США пом'якшити відносини з Росією і цим послабити її зв'язки з Китаєм буде сприйнято – і вже сприймається – в Європі вкрай негативно.
«Те, що Трамп намагається зблизитися з Росією, відірвати Росію від Китаю, можливо, ціною здачі України – це для європейців якраз червона лінія і найбільший виклик, на який вони реагують проведенням своєї політики, яка виражена приблизно так: «Для нас Росія – екзистенційна загроза, тому, з Америкою чи без Америки, ми маємо намір її стримувати нарощуванням військових витрат, самостійною підтримкою України тощо».
«Багато залежить від того, як Трамп намагатиметься вирішувати українську кризу з Путіним. Ми подивимося, наскільки європейці справді будуть готові зміцнювати свою обороноздатність без США, чи через якийсь час вони прямуватимуть у фарватері американської політики, можливо, зміцнюючи свою обороноздатність, але не так сильно допомагаючи Україні», - підсумовує Олександр Габуєв.
«Менше партнерів – слабший важіль тиску»
Однак не всі у Вашингтоні вважають, що Китай є стратегічним противником США, і одним із тих, хто не дотримується однозначної позиції з цього питання, може бути президент Дональд Трамп.
Про це говорить в інтерв'ю Російській службі Голосу Америки експерт з Китаю Міжнародної кризової групи Елі Вайн (Ali Wayn):
«З одного боку, у Вашингтоні існує двопартійний консенсус і цей консенсус також переходив від адміністрації до адміністрації з приводу того, що Китай є основним стратегічним суперником США на міжнародній арені. З іншого боку, я хотів би зазначити, що лінія президента Трампа є, мабуть, найбільшим відхиленням від цього консенсусу. Трамп називав Сі Цзіньпіна «дорогим другом» і казав, що разом США та Китай можуть вирішити будь-яку проблему у світі».
На рівні Конгресу та радників Трампа Китай залишається противником США, але якщо Трамп вважає по-іншому, то зрештою я очікую, що політика піде відповідно до бажань саме ТрампаЕлі Вайн, експерт з Китаю Міжнародної кризової групи
«Дональд Трамп вважає, що його особисті зв'язки із Сі можуть бути основою для перезавантаження американо-китайських відносин у наступні чотири роки. Він явно не бачить у Сі Цзіньпіні противника, скоріше він вважає його партнером у можливій угоді в результаті переговорів. Тобто, на рівні Конгресу та радників Трампа Китай залишається противником США, але якщо Трамп вважає по-іншому, то зрештою я очікую, що політика піде відповідно до бажань саме Трампа. Ми поки що живемо менше двох місяців за його другого президентського терміну – все ще може змінитися», - каже Елі Вайн.
Крім того, як зазначає експерт Міжнародної кризової групи, у Трампа наростає ще одна проблема у відносинах із Китаєм:
«Якщо ви здатні залучити на свій бік у суперництві з Китаєм дедалі менше партнерів, то ваша переговорна позиція слабшає. У той час як Китай зміцнює свій вплив в Індо-Тихоокеанському та інших регіонах, США зараз атакують митами своїх головних торгових партнерів та розривають трансатлантичні зв'язки. Це змушує союзників США в Азії переглядати свій погляд на надійність США як союзника. І мене турбує те, що, агресивно діючи проти своїх партнерів та союзників, Трамп за столом із Сі матиме явно менший важіль впливу».
Елі Вайн вважає, що останні висловлювання Пекіна про готовність до «будь-якої війни» зі Сполученими Штатами, а також заяви, що США відповідають Китаю «злом на добро», означають бажання Пекіна вже зараз прямо дати зрозуміти Трампу, що Сі Цзіньпін не потерпить спроб примусити його до якихось поступок за допомогою силових дій в економіці:
«Китай, незважаючи на його внутрішні проблеми, зараз міцніше почувається на міжнародній арені, ніж тоді, коли Дональд Трамп розпочинав своє перше президентство у 2017 році. І Ван Ї, головний дипломат Китаю, особисто спостерігав на Мюнхенській конференції з безпеки цього року, як буквально руйнується трансатлантична єдність. Менше партнерів – слабший важіль тиску, і переговори з Китаєм можуть стати однозначно двосторонніми. Я думаю, це дає Пекіну привід не поступатись тиску адміністрації Трампа, бачачи, як вона стає дедалі самотнішою у світі».
