У той час, як пішов уже третій рік від початку громадянської війни в Сирії, етнічні та релігійні меншини виявляють все більше занепокоєння щодо свого майбутнього. Християни-вірмени втекли до столиці Лівану Бейрута та Вірменії. Чимало біженців живуть у прикордонних таборах в Туреччині, Йорданії та в Лівані. А до Абхазії прибула із Сирії ще одна релігійна група.
Хоча біженцям, як правило, і надають недостатню допомогу, їх прибуттю мало хто радіє. Окрім, можливо, як в Абхазії, де гостинно зустріли так званих сирійських абхазців. Сто п’ятдесят років тому російский цар виселив мусульманське населення Абхазії до Туреччини, звідки багато із них пізніше перебралися до Сирії.
Розповідає Ельбрус Абхаза, який колись викладав французьку мову в Дамаску:
«Моє коріння тут, в Абхазії. В нас існував зв’язок до громадянської війни. Це коріння, абхазьке коріння».
Двадцять років тому Валід Вадух уже був в Абхазії. Він брав участь у військовому конфлікті з Грузією. Шість місяців тому, коли війна наблизилась до околиць Дамаска, цей продавець квітів та батько трьох дітей вивіз свою родину на батьківщину предків:
«Найкраще місце це те, де ти можеш мирно жити. Тут ми можемо жити мирно, і місцеві мешканці нам допомагають. Люди тут справді нам багато допомагають, вони нас не женуть».
Фактичний міністр закордонних справ Абхазії В’ячеслав Чірікба говорить, що всього до Абхазії прибуло 200 сирійських абхазців, і вони очікують прибуття ще 150:
«Ми хочемо допомогти нашим братам, які зараз у злиднях та небезпеці в Сирії. Допомогти їм, як тільки можемо».
Хоча багато хто з новоприбулих не говорить абхазькою чи російською, міністр каже, що нові люди їм потрібні – відбудовувати країну після війни з Грузією:
«Багато з них мають потрібні нам професії, наприклад, електрики. Вони нам потрібні. Деякі з них вже почали працювати, що дуже добре».
Беслан Барателія, декан Абхазського державного університету, говорить, що це – не тимчасові заходи, а довготермінова державна політика з репатріації етнічних абхазців з інших країн:
«Репатріація відбувається в Абхазії вже останні 20 років. Був створений спеціальний фонд з репатріації, який зосереджує свою діяльність на допомозі в адаптуванні тим, хто повернувся на свою історичну Батьківщину».
Після того, як Грузія втратила контроль над Абхазією, половина населення останньої – 200 тисяч етнічних грузинів – залишили країну. Під час демонстрацій грузини кажуть, що, якщо Абхазія хоче збільшити своє населення, вона має дозволити грузинам повернутися.
Але Ізіда Чанія, редактор сухумської «Нужної газети» газети, говорить, що грузини їм не потрібні, і додає:
«Ми намагаємось збільшити кількість етнічних абхазців, що живуть в Абхазії».
Абхазія відновлює своє населення, приймаючи біженців – етнічних абхазців, які приїжджають з-за тисячі кілометрів. І при цьому ігнорує інших біженців – етнічних грузинів, що живуть буквально в кількох кілометрах звідси.
Хоча біженцям, як правило, і надають недостатню допомогу, їх прибуттю мало хто радіє. Окрім, можливо, як в Абхазії, де гостинно зустріли так званих сирійських абхазців. Сто п’ятдесят років тому російский цар виселив мусульманське населення Абхазії до Туреччини, звідки багато із них пізніше перебралися до Сирії.
Розповідає Ельбрус Абхаза, який колись викладав французьку мову в Дамаску:
«Моє коріння тут, в Абхазії. В нас існував зв’язок до громадянської війни. Це коріння, абхазьке коріння».
Двадцять років тому Валід Вадух уже був в Абхазії. Він брав участь у військовому конфлікті з Грузією. Шість місяців тому, коли війна наблизилась до околиць Дамаска, цей продавець квітів та батько трьох дітей вивіз свою родину на батьківщину предків:
«Найкраще місце це те, де ти можеш мирно жити. Тут ми можемо жити мирно, і місцеві мешканці нам допомагають. Люди тут справді нам багато допомагають, вони нас не женуть».
Фактичний міністр закордонних справ Абхазії В’ячеслав Чірікба говорить, що всього до Абхазії прибуло 200 сирійських абхазців, і вони очікують прибуття ще 150:
«Ми хочемо допомогти нашим братам, які зараз у злиднях та небезпеці в Сирії. Допомогти їм, як тільки можемо».
Хоча багато хто з новоприбулих не говорить абхазькою чи російською, міністр каже, що нові люди їм потрібні – відбудовувати країну після війни з Грузією:
«Багато з них мають потрібні нам професії, наприклад, електрики. Вони нам потрібні. Деякі з них вже почали працювати, що дуже добре».
Найкраще місце це те, де ти можеш мирно жити. Тут ми можемо жити мирно, і місцеві мешканці нам допомагають. Люди тут справді нам багато допомагають, вони нас не женуть.Валід Вадух
«Репатріація відбувається в Абхазії вже останні 20 років. Був створений спеціальний фонд з репатріації, який зосереджує свою діяльність на допомозі в адаптуванні тим, хто повернувся на свою історичну Батьківщину».
Після того, як Грузія втратила контроль над Абхазією, половина населення останньої – 200 тисяч етнічних грузинів – залишили країну. Під час демонстрацій грузини кажуть, що, якщо Абхазія хоче збільшити своє населення, вона має дозволити грузинам повернутися.
Але Ізіда Чанія, редактор сухумської «Нужної газети» газети, говорить, що грузини їм не потрібні, і додає:
«Ми намагаємось збільшити кількість етнічних абхазців, що живуть в Абхазії».
Абхазія відновлює своє населення, приймаючи біженців – етнічних абхазців, які приїжджають з-за тисячі кілометрів. І при цьому ігнорує інших біженців – етнічних грузинів, що живуть буквально в кількох кілометрах звідси.
