Коли Америка вирішує, наскільки правомірним є визначення шлюбу як союзу між чоловіком та жінкою, Україна все ще вирішує, чи карати за «пропаганду гомосексуалізму». Досі український парламент не відніс до ознак, за якими можуть дискримінувати, сексуальну орієнтацію. Тому говорити про легалізацію одностатевих шлюбів в Україні ще зарано, констатують експерти та правозахисники.
Анастасія Баранюк – лесбійка, з якою Голос Америки поспілкувався під час проекту «Жива бібліотека», де книгами виступають люди, до яких суспільство зазвичай ставиться з упередженістю. Наразі вона хоче мігрувати до США чи Іспанії. Одна з основних причин – неможливість публічно проявляти свої почуття до людини однієї статі, вийти за неї заміж, отримати всі юридичні гарантії, які отримує офіційний шлюб.
«Тут це неможливо. Напевне, треба більше таких людей, як я, щоб ми якось виступали за свої права. Певні закони потрібні. Є люди серед моїх знайомих, які живуть підпільно, зображують подруг по 12 років, мають свій бізнес. І от трапляється так, що вони хочуть розійтися, але вже мають спільний бізнес. І як це поділити? Чоловік і жінка це роблять за допомогою Сімейного кодексу. В іншому випадку немає жодної юридичної підтримки», – розповідає Анастасія Голосу Америки.
Вона сподівається, що колись питання легалізації одностатевих шлюбів все ж таки піднімуть в Україні. Сьогодні важливішим залишається питання дискримінації та визнання існування такої групи людей на державному рівні.
«Я не боюсь, бо хочу бути тим, ким я є. Але я розумію, що це складно в нашій країні», – говорить Анастасія Баранюк.
Те, що дискримінація за сексуальною ознакою в Україні існує, констатують різні міжнародні правозахисні організації. Підтверджує це і Міжнародна амністія. В інтерв’ю Голосу Америки виконавчий директор Міжнародної амністії в Україні Тетяна Мазур зазначає, що дискримінація існує навіть на найвищому рівні, у парламенті.
«Наше занепокоєння викликають гомофобні ініціативи, які з’являються час від часу в парламенті. Зокрема, особливе занепокоєння викликає останній законопроект про захист прав дітей на безпечний інформаційний простір, який забороняє пропаганду гомосексуалізму. Хоча в цьому законі зовсім не йдеться про права дітей, а навпаки, він порушує права дітей, які мають право на сексуальне виховання та отримання інформації різного типу», – говорить Тетяна Мазур.
«Однозначно ми спостерігаємо і отримуємо інформацію про випадки дискримінації за сексуальною ознакою. Це повідомлення різноманітні: від застосувань мови ворожнечі до нападів на представників ЛГБТ-спільноти», – додає вона.
Доповідь правозахисних організацій за 2012 рік свідчить, що гомофобія залишається поширеним явищем в Україні. «Причиною такого ставлення до гомосексуалів є історично-культурні чинники, у поєднанні із релігійними та політичними аспектами життя суспільства», – йдеться у тексті доповіді.
Одне з останніх досліджень Інституту Горшеніна «Студенти – образ майбутнього» свідчить, що 56% опитаних визнають одностатевий шлюб як щось неприпустиме за будь-яких обставин, на відміну від, наприклад, польської молоді, яка ставиться до таких шлюбів більш терпимо.
Кількість українців загалом, які визнають право гомосексуальних пар на офіційний шлюб, не змінилася за останні роки. Про це свідчить дослідження, зроблене на замовлення центру «Наш світ». Це п’ята частина з опитаних. Разом з тим, знижується кількість тих, кому важко відповісти, бо вони переходять до противників одностатевих шлюбів. Ті ж тенденції спостерігаються у відповідях на питання про право гомосексуалів на виховання дітей.
Одна із причин такого ставлення до ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали та трансгендери) – «провінційність» українців, вважає директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. «Ми досить замкнуте патріархальне суспільство, яке вкрай нетерпимо ставиться до всього, що від нас відрізняється». На її думку, таке ставлення можна було б змінити, якби люди частіше їздили за кордон, бачили акції на захист гомосексуалів.
Проти однакових прав і свобод для усіх українців, незалежно від сексуальної орієнтації, залишається Церква. Так, священний Синод Української православної церкви Київського Патріархату нещодавно виступив проти ініціативи розширення поняття дискримінації, де критика з боку Церкви теж може розцінюватися як дискримінація. На думку Синоду Київського патріархату, наступним кроком може стати легалізація одностатевих шлюбів, «впровадження в систему освіти пропаганди позитивного ставлення до аморального способу життя».
«Тому для Церкви є неприйнятними сучасні прагнення, шляхом встановлення певних законів, віднести до числа основних прав людини те, що є противним природі людини та визначено Богом як важкий гріх», – постановив Синод УПЦ КП.
Анастасія Баранюк – лесбійка, з якою Голос Америки поспілкувався під час проекту «Жива бібліотека», де книгами виступають люди, до яких суспільство зазвичай ставиться з упередженістю. Наразі вона хоче мігрувати до США чи Іспанії. Одна з основних причин – неможливість публічно проявляти свої почуття до людини однієї статі, вийти за неї заміж, отримати всі юридичні гарантії, які отримує офіційний шлюб.
«Тут це неможливо. Напевне, треба більше таких людей, як я, щоб ми якось виступали за свої права. Певні закони потрібні. Є люди серед моїх знайомих, які живуть підпільно, зображують подруг по 12 років, мають свій бізнес. І от трапляється так, що вони хочуть розійтися, але вже мають спільний бізнес. І як це поділити? Чоловік і жінка це роблять за допомогою Сімейного кодексу. В іншому випадку немає жодної юридичної підтримки», – розповідає Анастасія Голосу Америки.
Вона сподівається, що колись питання легалізації одностатевих шлюбів все ж таки піднімуть в Україні. Сьогодні важливішим залишається питання дискримінації та визнання існування такої групи людей на державному рівні.
«Я не боюсь, бо хочу бути тим, ким я є. Але я розумію, що це складно в нашій країні», – говорить Анастасія Баранюк.
Те, що дискримінація за сексуальною ознакою в Україні існує, констатують різні міжнародні правозахисні організації. Підтверджує це і Міжнародна амністія. В інтерв’ю Голосу Америки виконавчий директор Міжнародної амністії в Україні Тетяна Мазур зазначає, що дискримінація існує навіть на найвищому рівні, у парламенті.
«Наше занепокоєння викликають гомофобні ініціативи, які з’являються час від часу в парламенті. Зокрема, особливе занепокоєння викликає останній законопроект про захист прав дітей на безпечний інформаційний простір, який забороняє пропаганду гомосексуалізму. Хоча в цьому законі зовсім не йдеться про права дітей, а навпаки, він порушує права дітей, які мають право на сексуальне виховання та отримання інформації різного типу», – говорить Тетяна Мазур.
«Однозначно ми спостерігаємо і отримуємо інформацію про випадки дискримінації за сексуальною ознакою. Це повідомлення різноманітні: від застосувань мови ворожнечі до нападів на представників ЛГБТ-спільноти», – додає вона.
Доповідь правозахисних організацій за 2012 рік свідчить, що гомофобія залишається поширеним явищем в Україні. «Причиною такого ставлення до гомосексуалів є історично-культурні чинники, у поєднанні із релігійними та політичними аспектами життя суспільства», – йдеться у тексті доповіді.
Одне з останніх досліджень Інституту Горшеніна «Студенти – образ майбутнього» свідчить, що 56% опитаних визнають одностатевий шлюб як щось неприпустиме за будь-яких обставин, на відміну від, наприклад, польської молоді, яка ставиться до таких шлюбів більш терпимо.
Однозначно ми спостерігаємо і отримуємо інформацію про випадки дискримінації за сексуальною ознакою. Це повідомлення різноманітні: від застосувань мови ворожнечі до нападів на представників ЛГБТ-спільноти.Тетяна Мазур
Кількість українців загалом, які визнають право гомосексуальних пар на офіційний шлюб, не змінилася за останні роки. Про це свідчить дослідження, зроблене на замовлення центру «Наш світ». Це п’ята частина з опитаних. Разом з тим, знижується кількість тих, кому важко відповісти, бо вони переходять до противників одностатевих шлюбів. Ті ж тенденції спостерігаються у відповідях на питання про право гомосексуалів на виховання дітей.
Одна із причин такого ставлення до ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали та трансгендери) – «провінційність» українців, вважає директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. «Ми досить замкнуте патріархальне суспільство, яке вкрай нетерпимо ставиться до всього, що від нас відрізняється». На її думку, таке ставлення можна було б змінити, якби люди частіше їздили за кордон, бачили акції на захист гомосексуалів.
Проти однакових прав і свобод для усіх українців, незалежно від сексуальної орієнтації, залишається Церква. Так, священний Синод Української православної церкви Київського Патріархату нещодавно виступив проти ініціативи розширення поняття дискримінації, де критика з боку Церкви теж може розцінюватися як дискримінація. На думку Синоду Київського патріархату, наступним кроком може стати легалізація одностатевих шлюбів, «впровадження в систему освіти пропаганди позитивного ставлення до аморального способу життя».
«Тому для Церкви є неприйнятними сучасні прагнення, шляхом встановлення певних законів, віднести до числа основних прав людини те, що є противним природі людини та визначено Богом як важкий гріх», – постановив Синод УПЦ КП.
