"Потрібно мати багато сміливості, щоб заспівати про Матір Терезу на Євробаченні" – о. Браян Колодійчук, постулатор її канонізації

Пісня про Матір Терезу та Діву Марію, яку дві українки заспівали під час пісенного конкурсу Євробачення цього року, принесла їм третє місце у популярному конкурсі та допомогла нагадати світу про ті випробування, якими проходять українці вже третій рік широкомасштабної війни.

"Це була гарна пісня і вона вимагала чималої сміливості від виконавиць", – каже у розмові з Голосом Америки постулатор у канонізаційному процесі Матері Терези з Калькутти, отець Браян Колодійчук.

Постулатор - це посадова особа, яка подає прохання про беатифікацію або канонізацію в Римо-Католицькій Церкві, а також керує цими справами у юридичних процесах.

У розмові з Голосом Америки український священник з Канади, який близько 20 років був помічником Матері Терези, а нині очолює її Інститут у Вашингтоні, розповів про те, як ця маленька монахиня стала одним з найбільш відомих та популярних жіночих образів у світі.

У розмові з кореспонденткою Голосу Америки Наталією Чуріковою отець Браян розповів про те, як Мати Тереза ставилася до власної популярності, якою була в особистому спілкуванні, що вона змінила у ставленні до бідних у світі і про те, чим займається її орден Місіонерок милосердної любові зараз в Україні.

О. Браян також нагадав, що Матір Терезу з Калькутти цього року вперше офіційно вшановуватиме Українська греко-католицька церква, яка торік на своєму синоді внесла цю святу у свій літургійний календар в числі інших святих Католицької церкви. Її день пам'яті відзначатиметься у день смерті Матері Терези, 5-го вересня.

Розмова була записана англійською мовою та була перекладена і скорочена для ясності та плинності.

Наталія Чурікова, Голос Америки: Отче Браяне, про Матір Терезу зараз говорять у контексті Євробачення в Україні та в усьому світі. Українські співачки щойно представили пісню про неї на конкурсі Євробачення і зайняли третє місце. Що ви думаєте про це, адже Євробачення дуже світський конкурс?

Отець Браян Колодійчук, директор Інституту Матері Терези: Так, я чув про це, і я подивився відео – музика мені сподобалася. Я не зрозумів усіх слів, бо вже трохи призабув українську мову. Але хочу сказати, що потрібно було мати багато сміливості, щоб зробити таку пісню і представити її на Євробаченні, бо, як ви кажете, це досить світська подія, тому потрібно було багато сміливості. І те, що вони отримали третє місце, це дуже добре, це вражає.

Я думав, це напевне означає, що Мати Тереза відома в Україні, якщо вони про неї співають.

Н.Ч.: Вона також відома в усьому світі, і вона була і лишається дуже популярною фігурою. Як ви думаєте, чи їй сподобалося би використання її імені у контексті Євробачення, яке для України, у свою чергу, проходить в контексті війни? Зрештою, про Матір Терезу кажуть, що вона користувалася своєю популярністю, якщо це було потрібно для доброї справи.

О.Б.: Скажімо так: вона знала, що вона є Мати Тереза. Це напевно. Одного разу вона їхала в машині і побачила її зображення на якомусь рекламному щиті. Вона показала на нього своєму супутнику і сказала: "А ось і вона!"

Так, вона знала, що вона є Мати Тереза, але в центрі її уваги був Бог. І вона казала, що в неї контракт з "Небесами" – кожне її фото мало врятувати когось із чистилища.

Чистилише - у католицькому віровченні це місце, куди потрапляє душа людини, що померла в мирі з Богом, але ще має очиститись від наслідків легких гріхів. Православна церква не визнає догми про чистилище, але має вчення про митарства - перешкоди, які має пройти душа на шляху до раю.

На людському рівні Мати Тереза не любила публічність і всю метушню навколо неї, але вона знала, що для її роботи це потрібно, і це давало можливість їй краще робити свою роботу. Вона не відповідала на питання про своє життя на пресконференціях і зустрічах, і казала: "Брате, нічого не кажіть". Вона хотіла, щоб наголос був на Ісусі та служінні, щоб люди говорили тільки про Бога і про їхню роботу.

Н.Ч.: Ви працювали з нею протягом 20 років, як вам працювалося у колективі, де домінували жінки, і з таким босом, як вона?

О.Б.: О, мене про це часто питають, і я кажу, що вона поводилася дуже по-материнськи. Гадаю, матері мають особливе ставлення до своїх хлопчиків, тож можу сказати, що ми були такими собі "малятами в родині".

У Римі, де я найбільше з нею бачився, а потім у Нью-Йорку, сестрам не завжди подобалося, коли ми з’являлися в групі. Вони знали, що вона приділятиме більшість уваги нам (членам чоловічого ордену Братів місіонерів милосердя, співзасновницею якого була Мати Тереза, – ред.).

Але люди про неї просто казали "мати", навіть не казали Мати Тереза, і так було ясно, про кого йдеться. Вона була для нас просто матір’ю.

Так, вона була всесвітньо відомою постаттю, дуже популярною жінкою, найбільш шанованою жінкою, згідно з результатами опитувань, але коли ви залишалися один на один, то вона була дуже простою, поводилася справді по-материнськи і з сестрами, і з нами, чоловіками.

Н.Ч.: Повертаючись до Євробачення, багато українців казали, що "люди у світі насправді не розуміють наших страждань, вони собі живуть так, ніби нічого не сталося, ніби цієї війни немає". Мати Тереза не стояла осторонь страждань. Вона дієво співчувала. Що би вона зробила в нинішній ситуації?

О.Б.: Так, перед першою війною в Іраку вона написала відкритого листа і президенту Джорджу Бушу і Саддаму Хусейну. Вона просила їх не розпочинати війну, тому що вона сказала, що буде багато страждань, буде більше бідних людей, ніж уже є.

І завжди, коли було стихійне лихо – землетрус чи війна, вона негайно збирала сестер, і вони їхали допомогти та бути корисними. Вона мала велику емпатію, велике співчуття до страждань.

Метою всього цього було полегшити страждання. Так було в Домі для помираючих в Калькутті, куди збирали людей, які буквально вмирали на вулицях, їм давали принаймні в ті останні хвилини їхнього життя хоч якусь турботу. Один чоловік сказав, що, знаєте, все своє життя я жив як тварина на вулиці, а тепер я помру як ангел.

Люди цінували цю любов. Навіть якщо вони отримували це в останні хвилини, в останні години свого життя.

Н.Ч.: Що їй вдалося змінити в Індії?

О.Б.: Я думаю, що дуже багато, вона значно змінила ситуацію. Більшість населення – це 80% індуїстів, потім приблизно 15-18% мусульман, а решта – християни, деякі серед них католики.

Багато людей, які працювали з нею, були індуїстами. Там домінувала віра в карму – якщо ти помираєш на вулиці, до тебе ніхто не підійде, бо ти, мабуть, сильно нагрішив у минулому житті, тож це твоя кара. Їй вдалося це змінити, її робота зробила людей більш чутливим до страждання тих, хто поруч.

Одна місцева жінка, яка жила неподалік, ходила допомагати до Дому помираючих у Калькутті майже щодня протягом 25 років. Її чоловік займався якимось "бізнесом" і так також допомагав.

І ще одна річ – вона промовляла до людей різних релігій. Вона була католицькою монахинею, але і тоді, і зараз до Калькутти, і не тільки до Калькутти, приїжджають різні люди, з різних кінців духовної мапи. Вони можуть бути тими, хто перебуває у сумнівах, атеїстами, палкими християнами, чи не дуже палкими католиками, але якимось чином вони завжди щось отримують.

Бо це є основним людським законом – коли ви зосереджені назовні, коли ви служите людям, саме тоді ви щось отримуєте. Кожен від свого служіння щось отримував. Хтось приходив на кілька днів, хтось на кілька місяців, а в Калькутті це непросто. Я прожив там два роки і часто туди повертався. Там жити непросто – ваші органи чуття постійно атакують – запахи, спека, забруднене повітря.

Н.Ч.: Орден має свою Місію також в Україні, чим сестри допомагають в умовах війни?

О.Б.: Там зараз шість сестер, і, якщо я правильно пам’ятаю, то вони почали Місію в Києві дуже давно, ще на початку 1990-х років. Вони починали в Москві, а потім розійшлися по колишніх республіках.

У Києві у них є триповерхова будівля з підвалом, там розташований притулок і їдальня. На початку було 35 людей, які жили з ними як у притулку, і вдень вони допомагали, роздавали їжу. Наприклад, коли громадський транспорт не працював, вони викликали таксі та везли їжу туди, де люди потребували цього.

Тепер, коли я нещодавно з ними розмовляв, вони сказали, що мають десь 30-40 людей у притулку, більшість із них – воїни-інваліди війни.

Н.Ч.: Тобто це люди, які не мають родин, близьких, які би про них подбали?

О.Б.: Так, в основному це люди, які не мають сімей, тому вони туди і потрапили, і сестри піклуються про них. Зазвичай сестри намагаються залучити їх до роботи, знаєте, якщо вони не можуть рухатися, піти купити продукти, то принаймні вони можуть почистити картоплю.

Так вони всі допомагають і обслуговують інших людей, які приходять на кухню, щоб поїсти з Києва чи з навколишніх сіл. Вони приходять, допомагають, приносять їжу, моляться разом.

Для сестер це також велика підтримка, вони кажуть людям: "Навіть якщо ви не маєте нічого, щоб з нами поділитися, просто прийдіть побути разом, допомогти з пораненими, поговорити, помолитися".

Вони дуже цінують цю допомогу людей. Я питав у них, чи їм потрібна допомога звідси, "Лицарі Колумба" (організація чоловіків-католиків, – ред.) були готові допомогти, але вони сказали, що ні, можуть впоратися самі, їм вистачає всього на місці, люди приносять продукти. Це те, що вони зараз роблять.

Н.Ч.: Мати Тереза була не лише святою, вона була лауреаткою Нобелівської премії миру, багато говорила і робила заради миру. Але зараз щодо України, коли люди у світі кажуть "мир", українці чують "геноцид", бо вони знають, що відбувається на тих територіях, які потрапляють під контроль російських окупантів. Як українцям донести це повідомлення до світу?

О.Б.: Мати Тереза намагалася триматися осторонь політики, але вона негайно була там, де люди страждали і намагалася полегшити ці страждання.

Вона не виступала з заявами про цей чи той конфлікт. Вона допомагала людям, які потрапили до скрути.

Н.Ч.: Українцям не вдається пояснити суть цього конфлікту навіть всередині Католицької церкви, не кажучи про Глобальний Південь, про такі країни як Індія.

О.Б.: Мені важко судити, бо у цьому сприйнятті є багато політики. Індійський уряд може думати щось одне, а звичайні люди в Індії можуть думати щось інакше. Уряд намагається залишатися нейтральними, тому що вони не хотіли образити Росію, вони отримують нафту та інші подібні речі.

Але я думаю, що люди починають краще розуміти тоді, коли вони отримують правильну інформацію. І навіть тут, у США, це була проблема, коли обговорювалася допомога Україні. Ми тут чули, що "в Україні переслідують християн". Але звідки вони взяли цю дезінформацію?

Тут у нас, українців, багато роботи, ми повинні доносити більше правдивої інформації. Бо зазвичай у Сполучених Штатах чи Північній Америці люди дуже співчутливі, і коли є проблеми та трагедії у світі, вони дуже допомагають.

Я пригадую, коли з Ефіопії сестри дзвонили до Матері Терези і казали, що вже не можуть допомогти, люди помирають з голоду – їжі не вистачає, то Мати Тереза негайно подзвонила до президента Рональда Рейгана. І він миттєво відреагував, і дуже швидко американський уряд надіслав допомогу.

Коли люди справді розуміють ситуацію, то в них працює почуття справедливості, і вони добре усвідомлюють, хто є агресор, а хто жертва. А зараз дійсно ми говоримо про геноцид, бо в цьому і полягає мета – говориться, що у вас немає мови, у вас немає культури, ви насправді не країна, і так далі. Це цілком несправедливо і не відповідає дійсності.

Н.Ч.: Хто є ці особистості в Католицькій церкві, які могли б донести це послання до світу, до тих країн, яким незнайомий український контекст?

О.Б.: Це гарне запитання. Я насправді не знаю. Я знаю, що тут, у США, перед ухваленням закону про допомогу Україні дуже багато робив митрополит Борис Ґудзяк (голова Української греко-католицької церкви в Америці – ред.), інші люди, які намагалися донести реальну інформацію.

Важливо донести до людей справжні новини. З того, що я читав, то головні новинні організації висвітлюють ці події правдиво, ми не дивимося телевізор, але з того, що я знаю, такі канали як BBC роблять добру роботу. Інше питання, чи люди їх дивляться.

Н.Ч.: Після відходу Матері Терези, Папи Івана Павла ІІ Східноєвропейський регіон втратив дуже потужні голоси у світі, які розуміли Східну Європу дуже глибоко.

Мати Тереза була в Москві, намагалася збудувати мости з Росією. Іван Павло ІІ відвідував Україну. Чи вони робили все правильно тоді? Чи треба було інакше поводитися з Росією, оглядаючись на ситуацію, як вона розвивалася протягом цих років?

О.Б.: Мати Тереза пережила історію регіону через історію своєї родини. Її батько був залучений до албанської справи після Першої світової війни, коли йшлося про територією Косова, Албанії. Він поїхав до Сербії, і коли повернувся звідти, то помер через кілька годин. Родина вважала, що його отруїли.

Мати Тереза була малою дівчинкою, коли це сталося, і на неї це дуже вплинуло. Це та інші речі, які вона пережила, навчили її триматися подалі від політики, якщо ти хочеш допомогти звичайним людям вижити в конфліктах.

Якщо її питали під час конфлікту в Ємені, наприклад, що ви тут збираєтеся робити, то вона казала: "Ми хочемо показати любов Господа до людей".

Тож вона інакше бачила свою місію. Вона її бачила у допомозі бідним – вона хотіла бути їхнім голосом. І навіть тоді, коли вона писала листи президенту Бушу і Саддаму Хусейну, вона писала їх від імені бідних людей, які не мали іншого голосу, крім неї.

Якби вона ще була жива, вона, мабуть, написала б листа до Путіна, щоб він не починав війну, бо це призвело б до величезних страждань. І ми побачили, що так і сталося.

Н.Ч.: Чи це би щось змінило?

О.Б.: Не думаю, але вона все одно спробувала би.

Н.Ч.: Коли Мати Тереза померла, Папа Іван Павло ІІ був дуже палким прихильником того, щоб проголосити її святою.

О.Б.: Так, він зробив виняток, не став чекати на те, щоб минуло п’ять років з дня її смерті. І ми могли почати процес беатифікації вже через два роки, у 1999 році.

Це правило очікування полягає в тому, щоб переконатися, що існує міцна та широка репутація святості та заступницької сили, коли люди моляться та отримують ласки чи навіть чудеса.

А в її випадку, досить винятково, її ще за життя називали "живою святою". Зазвичай, коли хтось помирає, починають писати біографії, люди починають казати, що ця людина була дуже особливою. Потім з’являються повідомлення, зміцнюється репутація святого, але у випадку Матері Терези і Папи Івана Павла ІІ це було непотрібно, вони були винятковими ще за життя.

Беатифікація - у католицькій церкві офіційне зарахування померлого до лику блаженних, попередній етап канонізації.

Пригадуєте, коли помер Іван Павло ІІ у соборі Святого Петра, люди кричали на похороні Santo subito! Святий негайно!, і я думаю, що те ж саме з Матір’ю Терезою. Не було сенсу чекати, тому що багато людей просили і повідомляли про чудеса, які ставалися. Тому вони почали раніше.

Н.Ч.: Ви були тією людиною, яка готувала подання, всю документацію для процесу беатифікації. У вас було багато помічників, які вболівали за цю справу, це полегшувало вашу роботу?

О.Б.: Певним чином було легше, тому що багато людей допомагали звертатися до архівів. Ми звернулися, здається, до 263 архівів та різних організацій.

Тож, з одного боку, це було важко, тому що вона була всесвітньою фігурою, і потрібно було звертатися до людей ледь не по цілому світу, тому це було складно.

Але з іншого боку, було легко, бо люди захоплювалися, ішли назустріч, і було легко отримати інформацію, коли ми запитували.

Протягом двох років ми зібрали і я передав Ватикану 35 000 сторінок – купа коробок. Я перевозив у літаку з Калькутти до Рима всі ці ящики – у нас було дуже багато матеріалу.

Н.Ч.: Якими були аргументи, щоб не проголошувати її святою?

О.Б.: Її найбільшим критиком був Крістофер Гітченс, чули про нього? Він поїхав до Калькутти і відвідав Матір Терезу, вона сама відвела його до Дому для дітей, де вона сказала: "Ми боремося з абортами через усиновлення".

І після цього він сказав, що цілком з нею розійшовся в поглядах. Він був запеклий атеїст, він просто не міг погодитися з християнською точкою зору.

І тому я попросив його бути свідком. Він був свідком тут, у Вашингтоні. Вся наша команда подивилися його фільм "Ангел пекла", а потім прочитали книжку під назвою "Місіонерська позиція". І там були дві проблеми: або факти не відповідали дійсності, або він просто не погоджувався з християнським поглядом на світ.

Пам’ятаю, я був у магазині Barnes & Noble у центрі Мангеттена, і мені випадково дісталася книжка, де було написано, що його друзі сказали: "Для Крістофера Гітченса правда не має великої цінності". Я шкодую, що я не купив ту книжку. Але те, що говорили про нього, це що він не любив перевіряти факти, не намагався бути справді об’єктивним репортером.

У нього був інший порядок денний. Його метою було стягнути людей з п’єдесталу. Він написав книгу "Бог не є великий". Один із розділів був присвячений Матері Терезі.

Н.Ч.: Українці вже впродовж понад 60 років намагаються домогтися беатифікації митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, справді великої постаті для України. Спираючись на ваш досвід цього процесу, чому це так довго триває?

О.Б.: Коли починається справа, то на першому етапі ви збираєте всю інформацію про людину, яку ви хочете проголосити спочатку "героїчною у чесноті", праведною, і тоді ви створюєте те, що називається positio. Для справи Матері Терези ми зібрали 35 000 сторінок та написали позицію на 5 000 сторінок, щоб представити справу на користь її святості.

Наступний крок після слуги Божого починаються, коли Святий Престол підтвердить, що ця особа жила чудовим християнським життям, підтвердить її чесноти, тоді ти вона стає "праведною". Це уже сталося у 2015-му році.

17 липня 2015-го Папа Римський оголосив спеціальний декрет про героїзм чеснот митрополита Андрея – ред.

І коли це буде, все, що вам потрібно, це диво. Мій друг сказав мені, що зараз вони розслідують одне чудо, тож може так вийти, що вже скоро це станеться.

Н.Ч.: Можливо, українцям треба молитися за чудо?

О.Б.: Я саме це хотів сказати. Чим більше людей просять і моляться, тим більше є шанс, що станеться чудо. А для цього потрібно, щоб більше людей дізналося про митрополита Андрея і почали молитися до нього про чудо.

Подивимося, що станеться з тим чудом, яке вони зараз досліджують, якщо його визнають, то після проголошення "блаженним" буде потрібно ще одне чудо. Тож потрібно ще одне, а краще два чуда. Треба молитися!

Дивіться також:

«Росіяни мають стати на коліна – вибачитися і покаятися». Митрополит Борис Ґудзяк