Київ – У світі 26 червня відзначать День боротьби з наркоманією. Тим часом в Україні ламають списи навколо необхідності Національної стратегії боротьби з наркотиками. Документ має регулювати сферу обігу наркотичних речовин, а також, зокрема, виписати поетапне зменшення шкоди від їх вживання. Проект стратегії передали на погодження профільних міністерств іще торік, однак досі невідомий остаточний варіант документа. Поки держава вирішує, як бути зі стратегією, в Україні набувають популярності нові психоактивні речовини – на рівні з проблемами, які існують в Україні вже роками через вживання традиційних наркотиків.
Темою цьогорічного Дня боротьби з наркоманією в ООН визначили інформування громадськості про шкоду нових психоактивних речовин. Їх в ООН нарахували вже близько 250. Ці речовини не потрапляють під міжнародний контроль, їхній вплив на організм людини достеменно не вивчений. Однак вони в обігу, і найчастіше жертвами таких експериментів стають молоді люди.
В Україні серед нових наркотиків виокремлюють модифікації так званого JWH – синтетичного канабіноїду. Як розповідає Олег Школьний, начальник Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, JWH найчастіше пропонують у складі курильних сумішей.
«Лише за останні роки ми внесли у перелік психотропних речовин майже 30 видів цього «дживіашу». Постійно з’являється його нова модифікація, він постійно змінюється, і щоразу ми вносимо його у перелік цієї групи», – розповідає представник МВС.
В інтернеті можна знайти пропозиції щодо купівлі-продажу різних модифікацій цієї речовини. За 10 грамів просять від 500 гривень до 600 доларів. В ООН кажуть: найбільша небезпека таких психоактивних речовин полягає в тому, що дилери пропонують їх під ярликом «легальних наркотиків», причому нібито абсолютно не шкідливих для здоров’я, тоді як більша частина небезпечніша навіть за традиційні наркотичні речовини.
Проблема – і в стосунках у сім’ї
Загалом у світі найпоширенішими наркотиками, за даними ООН,лишаються каннабіс та амфетаміни. Особливу небезпеку становить вживання наркотиків ін’єкційним шляхом, оскільки це наражає на додаткові ризики – зокрема, зараження гепатитом чи ВІЛ/СНІД. З 16 мільйонів людей, які вживають ін’єкційні наркотики, 3 мільйони мають ВІЛ. Загалом, як порахували в ООН, у низці країн Східної Європи понад 80% всіх ВІЛ-інфекцій пов’язані з вживанням наркотиків.
У 2012 році в Україні нарахували до 150 тисяч наркозалежних. Однак це – офіційна статистика, маються на увазі особи, які стоять на обліку в наркодиспансерах. Реально ж цифра – щонайменше удвічі більша, вважають оглядачі.
Щодо форм лікування наркозалежності, то тут зазвичай говорять про медикаментозну або ж про роботу на психологічному рівні. Останню здійснюють, зокрема, християнські протестантські осередки. Сергій Орєшник, пастор одного з таких центрів на Київщині, розповів Радіо Свобода, що повний цикл лікування від наркозалежності у такий спосіб триває в середньому до 5 місяців.
«На першому етапі ми допомагаємо людині отримати повне звільнення від бажання вживати наркотики. За час нашої роботи ми впевнилися, що алкогольна і наркотична залежності – це залежності духовні. Фізичні, медикаментозні методи, вони не працюють», – каже він.
Сергій Орєшник пояснює, що серед етапів також – пошук причини вживання наркотиків. Каже, що часто проблема ховається у родині, зокрема – у стосунках осіб, які потрапили у наркотичну залежність із батьками.
Щодо медикаментозного лікування, то тут варто вести мову про замісну підтримувальну терапію – застосування до наркозалежного постійних доз легальних наркотичних замінників. Це – частина комплексного і тривалого лікування залежності від опіоїдів, її мета – стабілізація психічного стану хворого, а також зменшення потягу до наркотичної речовини.
Як розповідає представник Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД Павло Скала, в Україні замісна підтримувальна терапія здійснюється за підтримки Глобального фонду протидії СНІДу.
«7,5 тисяч людей у 150 лікувальних закладах у всіх регіонах України щоденно отримують це лікування», – каже він і додає, що фактично половина з наркозалежних, які звертаються за замісною підтримувальною терапіє, мають ВІЛ.
Однак, як каже Павло Скала, з огляду на масштаби проблеми, кількість людей, які зголошуються на терапію, дуже невисока. Це, як він каже, пов’язано і з побоюванням опинитися за ґратами.
Державна політика – під секретом?
Як пояснює представник громадської кампанії за зміни у наркополітиці Тарас Ратушний, від українського керівництва вже кілька років поспіль вимагають ухвалити Національну стратегію щодо наркотиків. Активісти, зокрема, наполягають, що влада має декриміналізувати зберігання (без мети збуту) невеликих кількостей заборонених речовин для власного вжитку.
Тарас Ратушний заявляє: саме частина 1 статті 309 Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання за зберігання невеликих кількостей заборонених речовин без мети збуту, складає основу статистики МВС щодо боротьби з обігом наркотичних речовин, хоча нерідко така «боротьба» супроводжується службовими злочинами з боку правоохоронців. Мається на увазі підкидання заборонених речовин та шантаж затриманих із метою вимагання коштів.
Це, каже Ратушний, відволікає силові структури від боротьби зі справжньою наркозлочинністю. І саме цьому мала б посприяти Національна стратегія щодо наркотиків, однак уряд навіть не оприлюднив її остаточний проект.
«Проблема полягає в тому, що остання редакція цього проекту невідома громадськості. Побічно відомо про всі зауваження всіх міністерств, правки, які вносилися, але немає остаточної редакції, немає порівняльної таблиці змін і невідомо, що, рештою, ратифікують», – наголошує експерт.
У Державній службі контролю за наркотиками кажуть, що без національної стратегії сфера обігу заборонених речовин фактично лишається нерегульованою.
У МВС тим часом беруться за інформування неповнолітніх про те, до чого може призвести інтерес до заборонених речовин. У відомстві кажуть: перший, почасти визначальний, досвід вживання наркотиків має місце переважно ще у шкільному віці. Причому тут про дилерів ніхто не говорить: наркотики неповнолітні отримують зазвичай із рук друзів.
Темою цьогорічного Дня боротьби з наркоманією в ООН визначили інформування громадськості про шкоду нових психоактивних речовин. Їх в ООН нарахували вже близько 250. Ці речовини не потрапляють під міжнародний контроль, їхній вплив на організм людини достеменно не вивчений. Однак вони в обігу, і найчастіше жертвами таких експериментів стають молоді люди.
В Україні серед нових наркотиків виокремлюють модифікації так званого JWH – синтетичного канабіноїду. Як розповідає Олег Школьний, начальник Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, JWH найчастіше пропонують у складі курильних сумішей.
«Лише за останні роки ми внесли у перелік психотропних речовин майже 30 видів цього «дживіашу». Постійно з’являється його нова модифікація, він постійно змінюється, і щоразу ми вносимо його у перелік цієї групи», – розповідає представник МВС.
В інтернеті можна знайти пропозиції щодо купівлі-продажу різних модифікацій цієї речовини. За 10 грамів просять від 500 гривень до 600 доларів. В ООН кажуть: найбільша небезпека таких психоактивних речовин полягає в тому, що дилери пропонують їх під ярликом «легальних наркотиків», причому нібито абсолютно не шкідливих для здоров’я, тоді як більша частина небезпечніша навіть за традиційні наркотичні речовини.
Проблема – і в стосунках у сім’ї
Загалом у світі найпоширенішими наркотиками, за даними ООН,лишаються каннабіс та амфетаміни. Особливу небезпеку становить вживання наркотиків ін’єкційним шляхом, оскільки це наражає на додаткові ризики – зокрема, зараження гепатитом чи ВІЛ/СНІД. З 16 мільйонів людей, які вживають ін’єкційні наркотики, 3 мільйони мають ВІЛ. Загалом, як порахували в ООН, у низці країн Східної Європи понад 80% всіх ВІЛ-інфекцій пов’язані з вживанням наркотиків.
У 2012 році в Україні нарахували до 150 тисяч наркозалежних. Однак це – офіційна статистика, маються на увазі особи, які стоять на обліку в наркодиспансерах. Реально ж цифра – щонайменше удвічі більша, вважають оглядачі.
Щодо форм лікування наркозалежності, то тут зазвичай говорять про медикаментозну або ж про роботу на психологічному рівні. Останню здійснюють, зокрема, християнські протестантські осередки. Сергій Орєшник, пастор одного з таких центрів на Київщині, розповів Радіо Свобода, що повний цикл лікування від наркозалежності у такий спосіб триває в середньому до 5 місяців.
«На першому етапі ми допомагаємо людині отримати повне звільнення від бажання вживати наркотики. За час нашої роботи ми впевнилися, що алкогольна і наркотична залежності – це залежності духовні. Фізичні, медикаментозні методи, вони не працюють», – каже він.
Сергій Орєшник пояснює, що серед етапів також – пошук причини вживання наркотиків. Каже, що часто проблема ховається у родині, зокрема – у стосунках осіб, які потрапили у наркотичну залежність із батьками.
Щодо медикаментозного лікування, то тут варто вести мову про замісну підтримувальну терапію – застосування до наркозалежного постійних доз легальних наркотичних замінників. Це – частина комплексного і тривалого лікування залежності від опіоїдів, її мета – стабілізація психічного стану хворого, а також зменшення потягу до наркотичної речовини.
Як розповідає представник Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД Павло Скала, в Україні замісна підтримувальна терапія здійснюється за підтримки Глобального фонду протидії СНІДу.
«7,5 тисяч людей у 150 лікувальних закладах у всіх регіонах України щоденно отримують це лікування», – каже він і додає, що фактично половина з наркозалежних, які звертаються за замісною підтримувальною терапіє, мають ВІЛ.
Однак, як каже Павло Скала, з огляду на масштаби проблеми, кількість людей, які зголошуються на терапію, дуже невисока. Це, як він каже, пов’язано і з побоюванням опинитися за ґратами.
Державна політика – під секретом?
Як пояснює представник громадської кампанії за зміни у наркополітиці Тарас Ратушний, від українського керівництва вже кілька років поспіль вимагають ухвалити Національну стратегію щодо наркотиків. Активісти, зокрема, наполягають, що влада має декриміналізувати зберігання (без мети збуту) невеликих кількостей заборонених речовин для власного вжитку.
Тарас Ратушний заявляє: саме частина 1 статті 309 Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання за зберігання невеликих кількостей заборонених речовин без мети збуту, складає основу статистики МВС щодо боротьби з обігом наркотичних речовин, хоча нерідко така «боротьба» супроводжується службовими злочинами з боку правоохоронців. Мається на увазі підкидання заборонених речовин та шантаж затриманих із метою вимагання коштів.
Це, каже Ратушний, відволікає силові структури від боротьби зі справжньою наркозлочинністю. І саме цьому мала б посприяти Національна стратегія щодо наркотиків, однак уряд навіть не оприлюднив її остаточний проект.
«Проблема полягає в тому, що остання редакція цього проекту невідома громадськості. Побічно відомо про всі зауваження всіх міністерств, правки, які вносилися, але немає остаточної редакції, немає порівняльної таблиці змін і невідомо, що, рештою, ратифікують», – наголошує експерт.
У Державній службі контролю за наркотиками кажуть, що без національної стратегії сфера обігу заборонених речовин фактично лишається нерегульованою.
У МВС тим часом беруться за інформування неповнолітніх про те, до чого може призвести інтерес до заборонених речовин. У відомстві кажуть: перший, почасти визначальний, досвід вживання наркотиків має місце переважно ще у шкільному віці. Причому тут про дилерів ніхто не говорить: наркотики неповнолітні отримують зазвичай із рук друзів.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
